Володимир Івасюк

Саме з цих слів Володимира Івасюка, видатного українського композитора, лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка почалася свого часу його творча співпраця з відомим поетом, львів’янином, членом Спілки письменників України Богданом Стельмахом.

На сьогодні він лауреат літературних премій ім. І.Котляревського (1992), ім. М. Шашкевича (1994) та ім. Лесі Українки (1996). Остання за часом поетична збірка «Вірші про Україну», що видана львівським видавництвом «Сполох» у 2004 році, – вісімнадцята книга поета.

У його доробку кілька оперних лібрето, серед яких і «Мойсей» за поемою І. Франка. З перекладів варто назвати переспіви давньоєгипетської лірики, інтерпретацію поеми «Слово про Ігорів похід», комедію Тірсо де Моліни «Благочестива Марта», п’єси Едмона Ростана «Шантеклер» та «Романтики», лібрето опери Дж. Верді «Фальстаф», низку інших драматичних творів.

Вірші поета перекладено англійською, білоруською, казахською, польською, російською мовами. Його перу належить добра сотня пісень, написана у творчій співпраці з такими знаними українськими композиторами, як М.Скорик, В.Янівський, В.Івасюк, В.Камінський, І.Білозір та інші.

— Богдане Михайловичу, доля подарувала вам можливість спілкування з багатьма видатними творчими особистостями. Серед них – незабутній Володимир Івасюк та Ігор Білозір. Що залишилося в пам’яті за час творчої співпраці з ними?

— Прискіпливість обох до змісту поетичного тексту. У співпраці з Володимиром Івасюком ми написали 11 пісень, серед яких такі широко знані, як «Запроси мене у сни свої” та «Тільки раз цвіте любов». Майже до кожної доводилося робити 5-7 варіантів, доки це задовольняло Володю. Пам’ятаю, як він, працюючи над мелодією і читаючи текст майбутньої пісні, промовляв при цьому: «Халтура, старий, тут не пройде!»

Усі знають, що він написав музику до вистави Національного академічного драматичного театру імені М.Заньковецької «Прапороносці». Але чомусь не згадують сьогодні про його чудову музику до вистави «Мезозойська історія», яка з успіхом йшла на сцені обласного музично-драматичного театру у Дрогобичі, де я на той час працював на посаді завідуючого літературною частиною.

Передчасна трагічна загибель не дала реалізувати йому творчий потенціал, але скільки ж він встиг зробити для України, вивівши своєю творчістю і талантом українську естраду на світовий рівень!

Тому я глибоко впевнений, що, гідно пошановуючи його заслуги перед Батьківщиною, управління культури Чернівецької облдержадміністрації повинно вийти з клопотанням про присвоєння Володимиру Івасюку високого звання Героя України. Одночасно вбачаю справою честі культурної громади міста Чернівці ініціювати встановлення на новій площі філармонії пам’ятника визначним творчим особистостям Буковинського краю – Михайлу й Володимиру Івасюкам.

З іншим моїм пісенним побратимом Ігорем Білозіром за довгі роки творчої співпраці ми написали 24 пісні. На моє глибоке переконання, його трагічна загибель дуже дорого коштувала подальшому творчому розвитку національної патріотичної естрадної пісні.

— Сьогодні маємо текстове й мелодійне занедбання сучасної естрадної пісні. Цьому сприяє деградація потенційних слухачів, така необхідна комерціалізованому мистецтву, чи деградація самих митців?

— Не виправдовуючи катастрофічного зниження естетичного смаку слухачів і глядачів, в першу чергу хочу відзначити творчу деградацію митців-поетів, композиторів і насамперед самих виконавців, бо саме від їхньої майстерності багато в чому залежить успіх пісенного твору.

Слово «виконавець», а не «співак» використовую не випадково, бо в більшості своїй на естраді та в радіоефірі панує сьогодні саме він, а не справжній співавтор, Співак, спроможний вкласти у виконану ним пісню власні серце й душу.

Тому і звучать сьогодні повсюдно здебільшого поспіхом римовані, з примітивною мелодикою пісенні одноденки, які забуваються нами відразу після прослуховування.

— То чи є надія на повернення найближчим часом славних традицій української естрадної пісні, до яких долучились і ви?

— Хотілося б у це вірити, хоча суцільна комерціалізація культурного життя України, яка сьогодні спостерігається, в тому числі в естрадній пісні, вочевидь не в змозі сприяти її творчому зростанню в цілому.