Та залишилися її фільми, переглядаючи які, занурюєшся в особливий світ – і на душі стає тепло і хороше, світло таланту постановника огортає аурою гуманності.

Вона – з театральної родини. Її батько – Володимир Герасимович Магар (1900 – 1965), народний артист СРСР – був актором і режисером, зокрема уславився постановкою вистав «Дай серцю волю, заведе у неволю», «Загибель ескадри», «В степах України» у Запорізькому музично-драматичному театрі. Цей театр сьогодні носить його ім’я. Актрисою була її мама – народна артистка України Світлана Рунцова (1925 – 2003). А Тетянин брат Володимир – заслужений діяч мистецтв України і Росії, художний керівник Севастопольського російського драматичного театру ім. А. Луначарського.

Її власний шлях у мистецтві ділився на три шляхи: телебачення, театр, кіно. І хоча найближчим для неї був театр, на кожному шляху вона розкривалась як яскрава особистість, що гуртує і запалює власною енергією інших, працює з повною віддачею.

Необхідність головного в режисерській творчості – сформованого світогляду – Тетяна Магар чітко розуміла вже в ранньому віці, тому після школи пішла навчатися спершу на театрознавче, і тільки потім уже на режисерське відділення (майстерня Влада Неллі) Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Після закінчення потрапила до Львова, де в театрах вакансії не знайшлося, тому працювала на телебаченні, спершу в дитячій, а згодом у музичній редакції. Там робила передачі про молодих, але дуже популярних співаків Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, композитора Ігора Білозіра, програми з оперними співаками та симфонічними оркестрами. То був для музики справді золотий час, тож працювала з величезним піднесенням.

Та все ж хотілося працювати з драматичними акторами. І таку можливість вона знаходить, не виходячи за стіни знімального майданчика Львівського телебачення. Вже у 1980-х Тетяна Магар почала знімати телевистави. Її найперша відома робота в цьому жанрі – «Скляний звіринець» Тенесі Вільямса. Для Львівської студії ТБ то був занадто масштабний проект, однак виставу зняли всупереч технічним труднощам. Прийшло визнання, про що засвідчив показ телевистави на ЦТ в Москві. Зазначимо: шлях до успіху через труднощі був свого роду кармою, бо все, що згодом знімала, супроводжувалося труднощами...

У наступній роботі Тетяна Магар вирішила поєднати драматичну виставу з музикою, причому музикою сучасних форм. Тут їй належить пріоритет – вона зняла на ТБ першу в Україні рок-оперу. Для «Стіни» сама написала сценарій за поемою Юстінаса Марцінкявічуса, а музику створили львівські композитори Ростислав Штинь, Володимир Прасоленко та Юрій Саєнко. Головні партії співали Лариса Доліна та Альберт Асадулін, а в головних ролях знялися молоді українські актори Наталя Сумська й Анатолій Хостікоєв. Між іншим, Тетяна Магар як режисер була наділена щасливим і необхідним для цієї професії даром – уміти знаходити однодумців і працювати з ними постійно.

Рок-оперу належно оцінили за межами України – коли на початку 1990-х Магар приїхала до США, її прийняли до Гільдії кінематографістів цієї країни.

Перед від'їздом вона працювала в Києві на студії «Укртелефільм», де зняла «Записки божевільного» за Ф.Достоєвським. Головну роль мав грати Олексій Петренко, та, оскільки вибилися з графіка, Петренко не зміг – Поприщина зіграв Борис Плотников (він став знаменитим завдяки ролі у фільмі Лариси Шепітько «Сходження»).

«Ніч запитань»

1991 року Тетяна Магар на базі кіностудії ім. О. Довженка за власним сценарієм знімає кінофільм «Ніч запитань». Фінансування було приватне (фірма «Конвент»).

В той час, коли чимало кінематографістів шукали спосіб звести рахунки з тоталітарною системою, відгукнутися на злободенні соціальні проблеми, а то й просто в умовах свободи ввести публіку в стан «авангардного шоку» (згадаймо «Астенічний синдром» Кіри Муратової), Тетяна Магар показує перипетії любовного чотирикутника. Чимало злободенних стрічок перебудовної пори змело вітром часу, а психологічна, камерна «Ніч запитань» сьогодні звучить актуально і свіжо. Здавалося б, – що можна сказати нового? Поетові слова «як це все буденно, як це звично, скільки раз це бачила земля!..» у цьому випадку цілком доречні. Та проблема людських стосунків ніколи не застаріє. Як і стан моралі окремої людини і суспільства загалом. Герой «Ночі» – чесний, порядний і залишається таким, незважаючи на тотальний – що вторгся навіть в його родину – пресінг корисливості й прагматизму.

На цьому фільмі остаточно формується її авторська концепція розуміння сучасної дійсності, кінематографічний стиль і навіть окремі сюжетні ходи і персонажі (наприклад, у «Коли її зовсім не чекаєш», як і в «Ночі», головна героїня опиняється перед проблемою вибору – благополучне життя за плечима надійної людини чи кохання і невідомість? В обох випадках фігурує подруга головної героїні – прагматична і раціональна, нездатна вийти за межі матеріальних інтересів). Основні ознаки стилю Тетяни Магар – життєва вірогідність, психологічна переконливість, живе акторське проживання в образі. Саме тому на тлі поширеної й «узаконеної» в силу слабкості критичного цеху халтури, яку пропонують телеканали, фільми Тетяни Магар сприймаєш як свіжу прохолоду в палючу спеку.

Акторів вона обирає, незалежно від того, в яких країнах ті проживають. У «Ночі запитань» головні ролі зіграли: латиш Івар Калниньш, росіяни Віра Глаголєва та Олексій Серебряков, українка з Канади Люба Демчук. (Оператор фільму Олександр Мазепа, художник – Іван Макулович, композитор – Ірина Сайдаковська). Імпозантний і чарівний Івар Калниньш на запитання про його роль робив компліменти на адресу режисера: «Коли режисер привабливий, то і роль приваблива». Грав з Тетяною Володимирівною партії в шахи у перервах між зйомками...

Люба Демчук – молода американська актриса – закінчила відділ театрального мистецтва в університеті, п’ять років працювала у Вашингтоні. Зіграла актрису Наталю Сулим, яка шукає справжнє кохання.

1997 року студія «ВВС» випустила цей фільм на відео з такою анотацією: «Про любов і особисті взаємини складено, знято і написано стільки, що життя не вистачить, аби усе це перечитати і передивитись. Однак готових відповідей для вирішення родинних проблем і любовних конфліктів так і не знайдено. Тому історія про те, як дружина покинула чоловіка, а після розлучення повернулась до нього, все одно приверне нашу увагу: схожі тільки ситуації, а як конкретно вчинить герой – це ще питання!»,

Подвійна колізія між двома парами розгортається напередодні Нового року, відсилаючи нас до «Іронії долі» Ельдара Рязанова, тільки з перевернутим сюжетом. Можна навіть припустити, що подружня пара з «Ночі запитань» – це Женя і Надя через 12 років подружнього життя.

...Благополучна родина. Чоловік (Івар Калниньш) – самовідданий хірург, для якого порятунок людей є щоденною працею і покликанням. Свого роду фанат своєї справи, днює і ночує в лікарні, паралельно займається наукою. За роботою не бачить родини, не має часу приділити увагу побуту. Дитина мешкає в його тещі, в іншому місті. Невдоволення дружини (Віра Глаголєва) наростає, терпець уривається напередодні Нового року. І привід знайшовся: одна із вдячних пацієнток приносить додому разом із традиційним презентом гроші. Подруга радить витратити їх негайно. Дружина побоюється, що чоловік розсердиться – він принципово не бере грошей і подарунків від пацієнтів. Однак піддається спокусі. Задля домашнього вогнища, як сказав класик. Меблі куплено! Чоловік, прийшовши з роботи, спершу їх навіть не помітить, а коли дружина пояснить за які гроші їх придбала, розгнівається. І тут завжди спокійна і врівноважена дружина збунтується. Через те, що, на відміну від лікарів, які приймають «подяку», він не хоче поступитися принципами. Дружина покидає чоловіка в знак протесту проти його неправильного ставлення до винагароди за власну працю.

У клініці медсестра віддає йому зарплату в конверті. Однак лікар навіть до зарплати ставиться з недовірою, й автоматично доручає працівникові лікарні завезти ці гроші актрисі Сулим, що того дня приносила в лікарню йому дарунок.

Плутанина з грішми й зіграла сюжетну роль, різко змінивши долю покинутого дружиною чоловіка. Такими чоловіками не розкидаються. Збагачені досвідом жінки знають: навіть коли ти абсолютно переконана у власній правоті, не поспішай поривати з чоловіком, аби потім не жалкувати.

...Актриса Наталя Сулим, уже святково вдягнувшись до новорічного столу, вирішила повернути гроші лікареві. Разом з другом їде до нього. Гроші повернуто, і вже сівши в машину, дівчина раптом заявляє хлопцеві, що їй з ним нудно й повертається до квартири лікаря. А далі – як буває в таких випадках: причаровує його і закохується в нього. Удар, нанесений лікареві дружиною, завдяки молодій красуні полегшено.

Минув рік. Знову передноворічний ажіотаж. Лікар з Наталею напередодні свята. Але навіть у найінтимніші моменти несподівано виникає осічка, досить тільки йому згадати про сина. Наталя розуміє, що небезпека втратити коханого є досить реальною.

Так і стається. Забігши з роботи додому, лікар бачить на дивані... свою дружину. Вона повернулась, хоча сама ініціювала розлучення. Розуміє, що він може прогнати її. Завжди мовчазний чоловік звертається до неї: «Ти була частиною мене. Коли ти пішла від мене, я загадав, щоб ти повернулася. І ти повернулась...» Але важко сказати, чого більше в його словах – радості чи розчарування.

Фінал відкритий. Наш герой не знає, що вдіяти – залишитись з дружиною чи йти до Наталі. Врешті, у безлюдному місті він розпиває пляшку на зупинці трамвая з випадковим так само самотнім чоловіком. Паралельно страждає Наталя Сулим, хоча до її помешкання заходить молодий чоловік, якого вона безцеремонно прогнала рік тому...

Театр

А потім українське кіно зазнало краху: падає кіновиробництво, ціла армія кінематографістів лишається без роботи. Кінокар’єра Магар обривається на самому старті. Можливостей знімати в Україні не було, тож вона знаходить роботу у США, на телебаченні, в програмі «Вікно в Америку»: веде телевізійне шоу «Свіжим оком на дрібниці». Вступає до Спілки жінок-кінематографістів світу, ця організація провела прем’єру «Ночі запитань» в «Canada Center» у Вашингтоні, Лос-Анджелесі, Гарварді.

Магар отримала зелену картку за квотою «екстраординарних обставин», однак вона залишає США і повертається додому. Рік веде програми «Він і вона» на каналі ICTV. Тоді ж пише п’єсу «Гримерка», присвячену пам’яті батька, і ставить її в Севастопольському театрі. Головну роль зіграла її мама. Робота у цьому театрі захопила – вона ставить «Мадам» за п’єсою Ніни Берберової, «Запрошення до замку» Жана Ануя. А «Дім Бернарди Альби» Федеріка Гарсія Лорки було зроблено в стилі фламенко, і вистава здобула золоту статуетку за найкращу режисуру на міжнародному театральному фестивалі «Слов’янські театральні зустрічі». Та доля знову зробила різкий поворот.

Повернення. Телевізійне кіно

Заясніло на кіногоризонтах, поступово входило в силу комерційне кіно. Сусіди-росіяни залучають до роботи над телепродукцією, переважно над серіалами, українських фахівців. І хоча Тетяна Магар вже не вірила, що коли-небудь зніматиме, вона знову опиняється на знімальному майданчику. Щоправда, спершу було кіно неігрове – на «Укртелефільмі», яким на той час керував Олег Бійма, вона працює над документальним фільмом «Батько», оскільки пам’ять про батька шукала виходу. В процесі роботи з’явилась ідея зробити фільм і про маму – актрису Світлану Рунцову.

Але телефонний дзвінок з «Інтера» різко змінив плани. Тетяні Володимирівні запропонували сценарій серіалу «Торгаші». Чітко усвідомлюючи, що сподіватися на державні кошти не випадає, вона вирішила, яким би не був сценарій, повернутися в професію. Однак сценарій виявився занадто поганий. Вона згадувала, що погодилась за умови, що зможе в сценарії «дещо поміняти і доклала багато зусиль, щоб зробити його людянішим і натуральнішим, щоб персонажі заговорили людською мовою, бо було соромно пропонувати акторам той матеріал, який мені дали на початку». Але переписувати сценарій треба було так, щоб не змінювати вже знайдені об’єкти.

Фільм з великим рейтингом пройшов на телеканалі «Інтер», показали його і на РТР. І процес пішов. Тетяні Магар надіслали сценарій, точніше, п’єсу «Хеллоу, дядю!». Йшлося про багатого дядька, який помирає, заповівши перед цим свій спадок трьом племінникам, але за умови, якщо вони одружаться до дня народження королеви.

Матеріал був цікавий, але не вибудуваний професійно. Почалась робота над сценарієм. Та ситуація ускладнилась тим, що сценарій написали продюсери фільму, і тому професійна робота наштовхувалась на їх опір. Доходило до розриву стосунків, але майбутній фільм – «З днем народження, королево!» – також диктував свої права. У цьому випадку труднощі створювали безкінечні конфлікти з авторами-продюсерами. В Тетяни Магар був ще один стимул залишитись: вона вже домовилась, що одну з головних ролей гратиме Сергій Маковецький, з яким вона дружила.

Примирив її з продюсерами успіх фільму, показаного на каналі «1+1». Але в Тетяни Магар невдоволення залишилось – все могло бути значно цікавіше. Попри проблеми з продюсерами, сам процес зйомок їй сподобався: знімали в Чехії, в розкішному замку, чеська студія забезпечувала виробництво, а там це роблять на високому рівні. Дві серії зняли за п’ятнадцять днів. Актори – Сергій Никоненко, Сергій Маковецький, Михайло Свєтін, Еммануїл Віторган, Олексій Вертинський, молода актриса Світлана Тимофєєва-Летуновська – не вірили, що такий темп можливий. Вони потребували часу, уваги, а часу якраз катастрофічно не вистачало. Та ще й без підтримки продюсерів, які не розуміли, що керувати зйомками може тільки одна особа.

Після дотепної й вишуканої комедії, Тетяна Магар вирішила працювати надалі над власним сценарієм – мелодрамою «Happy end», що призначалась не для серіалу, а для прокатного кіно. Поштовхом став факт, що за роки Незалежності з України за кордон виїхало п’ять мільйонів громадян, а близько двох мільйонів українських жінок працює за кордоном, утримуючи свої родини. Події розгортаються у США або Канаді. У сценарії йдеться про трьох жінок – українку, француженку та американку, чиї шляхи переплітаються... Однак їй запропонували іншу роботу.

Місце зустрічі – Карпати

Впродовж 2006 – 2007 років Тетяна Магар знімала вісім серій фільму «Коли її зовсім не чекаєш» (сценарій Наталї Коїнової, оператори Михайло Мураткін, Василь Бородін, художник Сергій Кушнір, композитор Юрій Саєнко. Студія Star Media). Як завжди, запросила цікавих акторів – російських Ігоря Петренка, Світлану Тимофєєву-Летуновську, Олександра Лазарєва, Світлану Немоляєву, Ольгу Прокоф’єву, українських – Богдана Бенюка, Наталю Сумську, Володимира Горянського, Олексія Вертинського. Як бачимо, з деякими вона вже працювала

Серіал не обов'язково є засобом одурманювання глядача, адже цінність жанру залежить від того, до чиїх рук потрапляє. У цьому випадку є живі люди на чудовій землі, й для щастя їм потрібно всього лиш – любити одне одного. Тільки, виявляється, багато перешкод, аби любов здобути і зберегти!

Схоже, що задум виник в автора сценарію під час перебування в Карпатах, в санаторії Воловець. Детально виписано його життя, життя мешканців села, де він розташований. На авторку, безперечно, справили враження Карпати, цілюще повітря, зоряне небо, прекрасні краєвиди – не випадково герої не раз наголошують на цій красі і карпатська природа з проливними дощами включно стає одним із персонажів фільму. Ще один аспект – герої-москвичі, які тут уперше, сприймають цю красу не як туристи. Вони входять у тутешнє життя, зближуються з місцевими людьми – господарем хати Юрком (Олександр Пориваєв), вуйком Петром (Богдан Бенюк), його дружиною (Наталя Сумська). Виникає щира дружба. Настрій фільму знімає тріскотню про політкоректність. Є делікатне, по-людськи хвилююче вирішення непростої теми. Режисер вправно і весело розіграла ситуацію, дивлячись на круговерть подій очима то одного, то іншого персонажа, долучивши до компанії цапа Фердинанда і козу Розу.

А розігрується п’ятикратне кохання, тобто фігурує у фільмі п’ять пар, серед яких є любовний трикутник і любовний чотирикутник. З таким рівнянням справитись непросто, хоча в житті й не таке буває. Основа успіху фільму – вірність правді життя. Колізії так розіграні акторами, що сумніву не виникає: кожен увійшов в образ, заживши життям своїх персонажів. Багато в чому вітальна сила фільму завдячує харизматичному й іскристому Ігорю Петренку.

Нинішні українські студії-продакшн важко назвати українськими – вони продовжують традицію радянських часів, коли в українських фільмах режисери, бажаючи здобути успіх на території Росії, знімали – треба чи ні – російських акторів. Однак Тетяна Магар залишилась вірною собі, склавши акторський ансамбль з акторів російських, українських, білоруських. Вона знайшла розумний режисерський компроміс у вирішенні питання мови фільму: українці розмовляють українською, а російські – російською.

...У санаторій молода красуня Діна приїздить з Москви не тільки відпочити – вона як керівник фірми з нерухомості його купує. Все домовлено, залишилось підписати папери. Папери будуть підписані, наступним успіхам Діни нічого не перешкоджає. І вже усвідомивши, що закохалася в свого «конкурента», вона не може відразу порвати з тим світом, у якому жила досі.

Сьогодні в російському кіно багато уваги приділяється людям ділової сфери: цілий клас бізнесменів, показаних і як профі, і як особистості. Можливо, їхня ділова сфера і не піддається проникненню, натомість наголос в кіно ставиться на приватному житті. Як правило, тоді як бізнес успішний, особисте життя складається не так блискуче – навіть у гарних родинах виникають розколи через ад’юльтери: дружини чи то з нудьги, чи з розкоші пускаються берега. А часто в цьому відіграють роль роковані зустрічі.

Зустріч успішної бізнесменки Діани Макарової з Дімою також можна вважати перстом долі – не випадково йому трапився квиток у її купе і вони разом їхали з Москви на Закарпаття. Так склалося, що вони і були керівниками фірм-конкурентів, тільки молодий чоловік про це не знав. А закохався – і всі вісім серій домагався кохання, долаючи безліч перешкод, в тому числі й власні матримоніальні гирі. Фільм став посланням, зверненням до тих, у кого сенсом життя став бізнес, збагачення, в жертву якому приноситься найбільший скарб – кохання. Ділові люди просто його ігнорують, хоча, як у випадку Діни та її тривалого неофіційного шлюбу з Кирилом, той не проти «поставити штамп у паспорті, якщо для неї це так важливо». Та основою утворення сім’ї є не штамп, а все-таки кохання. І воно розцвіло в Карпатах не тільки завдяки випадковій зустрічі, а й завдяки природі, людській доброті і щирості. Це може змінити людину – про що Діма і говорить, покидаючи село. «Коли її зовсім не чекаєш» має глядацький успіх, що знову-таки закономірно.

У Тетяни Магар було багато задумів. Планувала в Севастопольському театрі ім. Луначарського поставити «Театр» за романом С. Моема.

Мріяла про українську класику. З нею працювала в молоді роки – тоді їй вдалося поставити телевиставу «Кайдашева сім’я» з Федором Стригуном і Таїсією Литвиненко, «Лиса Микиту», де всі ролі зіграв Федір Стригун (на жаль, плівка не збереглася). Дуже хотіла екранізувати «Камінного господаря» Лесі Українки, кінематографічний роман Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала».