Тому з цікавістю дивишся виставу «Бал», в якій домінує поезія Кобзаря (академічний український музично-драматичний театр імені Т. Шевченка, режисер – народна артистка України Л. Кушкова); «Норму» В. Белліні (академічний театр опери та балету, режисер – народний артист України Ю. Чайка); «Короля Ліра» В. Шекспіра (академічний театр російської драми імені М. Горького, режисер – народний артист України Ж. Мельников). Нещодавно у Дніпропетровському молодіжному театрі «Камерна сцена» відбулася прем’єра вистави «Мойсей» І. Франка (режисер – заслужений діяч мистецтв України В. Мазур).

Осягнути соціально-художнє значення цієї вистави неможливо без розуміння сумної історії трупи. У Дніпропетровську був ТЮГ, створений народним артистом України Г. Кононенком. У середині 90-х років волюнтаристським рішенням чиновників обласного управління культури ТЮГ об’єднали з театром ляльок. Чиновники хотіли мати зручний середньостатистичний сценічний гібрид, але «тюгівці» відчайдушно боролися. Репертуар трупи, безумовно, строкатий. Та, погодьтеся, якщо драматична поема «Мойсей» І. Франка вперше в Україні інсценізується саме на цій сцені, то є сенс говорити про творчий потенціал колективу, його власне мистецьке обличчя.

Послідовно відтворюючи театральними засобами концепцію драматичної поеми, режисер Володимир Мазур розкрив у виставі тему віри і зневіри, підкоривши розвиткові цієї теми всі картини постановки — від блукань єврейського народу Аравійською пустелею до появи в епілозі Поета. В інсценізації «Камерної сцени» яскравий почерк режисера В. Мазура гармонійно підпорядковується настроям літературного першоджерела, особливостям широкого тематичного і проблематичного діапазону поезії І.Франка, що обертається навколо пізнання ціннісних параметрів законів буття, часових реалій навколишнього світу – минулого, сучасного і майбутнього. Точно розплановані мізансцени, підказані емоційно-інтонаційною палітрою віршів, природна й невимушена пластика персонажів, переконливий виконавський ансамбль – саме ці риси характеризують постановку.

Виразна колористична гама підкреслює гнітючу, напружену атмосферу «Мойсея» (сценограф – заслужений діяч мистецтв України Іван Шулик). Експресивні й динамічні масові композиції допомагають виявити контрастну характеристику Юрби. Зокрема, у багатьох картинах сцени словесних сутичок зневірених людей режисер представляє як розгорнуту, сповнену пристрастей мальовничу картину чоловічих та жіночих груп. Цікаво використовує В. Мазур прийоми пластичної поліфонії у зловісно-суворій сцені підступних дій ворогів Мойсея – Авірона (Геннадій Гордельянов) та Датана (Ігор Тітов), яка завершується підбурюванням Юрби. Похмуро-трагічні настрої цієї картини оживають в освітлених червоним полум’ям згорблених постатях Юрби, що, поступово насуваючись, обступає то Авірона, то Датана. Підбурювачі простягають над Юрбою свої довгі, мов крила хижаків, кістляві руки. Нестримні лави Юрби, холодний блиск списів, рухи ворогів Мойсея, що їх напружено повторюють змовники, похмурі тони одягу, піску Аравійської пустелі – все це переконливо відтворює атмосферу жорстокої зневіри Юрби.

Разом з виконавцями режисер створює детально розроблені акторсько-пластичні образи, в яких емоційно правдиво розкриваються всі суперечності, настрої, грані й відтінки внутрішнього духовного життя зневірених героїв. Виключаючи зі своєї естетичної програми ілюстративність, описовість, побутову достовірність, В. Мазур виразно і чітко проводить через увесь спектакль важливу думку про трагічний конфлікт між нестримним бажанням людей до світла, щастя і підступним насильством, злом, зрадою Авірона, Датана, Азазеля (Олександр Максяков), ніде не порушивши внутрішньої гармонії і художньо цілісного полотна.

У ролі Мойсея та Поета виступив заслужений артист України Анатолій Дудка. В його особі Дніпропетровський молодіжний театр «Камерна сцена» має цікавого майстра, рідкісного актора-стиліста, який прагне утвердити художню самобутність та ідейно-образний задум драматичної поеми І. Франка. Користуючись широкою палітрою голосових барв і нюансів, виконавець правдиво окреслює драматизм образу Мойсея на тлі розлюченої Юрби. Виконавець в усьому виявляє джерела мудрості персонажа, що надають йому нових рис у спілкуванні з Юрбою. На відміну від інших, тільки Мойсей усвідомлює необхідність нових блукань Аравійською пустелею. Намагаючись переконати Юрбу, Мойсей-Дудка підкоряється і рухові, і ритмові внутрішнього життя Юрби.

Це виразно втілено трупою у пластичному вирішенні вистави. Мізансценічна структура вистави виявилася складною, але вона переконливо передає своєрідність взаємовідносин Мойсея з Юрбою. У спілкуванні з Юрбою Мойсей знаходить найтонші нюанси, уміє всім і кожному пояснити обставини, підкорити неоднорідну масу досягненню поставленої мети. Він розмовляє тихо, але пристрасно. Голос артиста наповнюється то гострим душевним болем, відчаєм, то «металево» насиченою барвою у середньому і низькому регістрах. Актор зігріває образ півтонами: підвищеною емоційністю, музичністю мови, м’якою пластичністю, які надають виставі тонкої психологічної проникливості та особливої драматичної інтонаційності. Глибоким драматизмом сповнена сцена діалогів Мойсея з Авіроном, Датаном, Азазелем, де яскраво виявився талант А. Дудки: палаючі очі видають у цій стомленій постаті людину, яка була і буде першою. Бо саме Мойсей-Дудка здатний переконувати Юрбу, дарувати Юрбі незламну віру в фінальну перемогу високих ідей боротьби за свою незалежність. Це, безумовно, надає образові високого патетичного звучання.

В основі структури дніпропетровської вистави – дослідження характерів зневірених людей, виявлення суспільно-моральної значущості особистості, в яких найбільш повно розкривається складний процес становлення кожного з персонажів. Мойсей-Дудка активно бореться за душу кожної людини з Юрби. Бо людина для нього є часткою рідного народу. Театр сприйняв дуже тонко цю художню своєрідність літературного першоджерела, психологічно обґрунтовано втілив у виставі.

Кожну сценічну ситуацію у спектаклі режисер В. Мазур використав для підкреслення людської гідності Мойсея, його невтомності у щоденній внутрішній та зовнішній духовній праці. Завдяки вдалому образові головного героя вистава відзначається продуманою організацією драматургічного матеріалу, справжньою ансамблевістю, які творять стильову цілісність. Граючи роль Матері, актриса Олександра Галицька стверджує важливу тему – людської і громадянської совісті, відповідальності кожного у Юрбі за зроблену справу перед усіма членами суспільства. Виконавиця веде роль виразно до дрібниць, реалістично, надзвичайно просто. Разом з тим вона стверджує істину про те, що за побутовою суєтою Юрби необхідно пам’ятати про зміст буття, не забувати про майбутнє, про джерела людських стосунків, взаємовідносин, прагнути до гармонії людини з людиною, обставинами. Граючи також роль Примари, О. Галицька легко і невимушене переходить від філософської заглибленості до мотивів реального жіночого життя.

В образі Поета, який з’являється у фіналі вистави, домінують барви глибокої внутрішньої експресії. Тож кожне його слово сприймається як заповіт нащадкам.

Високий гуманістичний пафос і романтично-бунтарські риси, драматична наснага і прониклива емоційна схвильованість органічно поєдналися в цьому актуальному сценічному полотні. Актуальному волелюбними ідеями, філософськими думками та гострим людським болем Каменяра за долю рідного народу.