Другою за значенням конкурсною програмою є «Зона кіно», до якої входять повно- і короткометражні ігрові фільми та відеокліпи, а також розділ, створений із кращих досягнень попереднього року під назвою «Врожай року», де учасники і гості фестивалю можуть переглянути найвагоміші здобутки вітчизняного виробництва, що вже «накосили» свої перемоги як на вітчизняному, так і на міжнародному рівнях. Серед них «Під зорями», «Самотність», «13 троянд» і «Сирітський будинок», що отримав премію «Гойя» 2008 року за кращий сценарій (його написав молодий сценарист Серхіо Гутьєррес Санчес; саме він провів майстер-клас у новозапочаткованій програмі фестивалю «Школа кіно: майстер-клас»).

Офіційна програма документального кіно виявилася ще більш різноманітною і багатоликою не лише за жанровими прикметами, а й завдяки присутності в ній конкурсних стрічок із Аргентини, Мехіко, Перу і навіть з Уругваю, де кіновиробництво перебуває на досить низькому рівні.

Відтоді, як у 2004 році на Фестивалі було започатковано програму «Латиноамериканська територія», вона стала одним із паралельних показів із, так би мовити, власним обличчям, що викликав інтерес як з боку публіки, так і критики. Цього року із більш ніж 50 надісланих робіт у конкурсі «Латиноамериканська територія» брало участь 10 кінофільмів із Мексики, Аргентини, Чилі, Венесуели і Куби.

Важливе місце в структурі фестивалю посідають ретроспективи. Цього разу найпомітнішою стала ретроспектива фільмів Маріо Камуса, який розпочав свою творчу діяльність на початку 60-х років, співпрацюючи з Карлосом Саурою. Починав Маріо Камус з музичних кінофільмів, у яких головні ролі виконували відомі співаки Рафаель і Сара Монтьєль і які мали значний касовий успіх. Але найбільший успіх судився екранізації відомих літературних творів «Вулик» Каміло Хосе Села (1982) і «Святі безневинні» Мігеля Делібеса (1984). Остання була удостоєна премії в Каннах за кращу чоловічу роль, яку поділили Альфредо Ланда і Франсіско Рабаль. А «Вулик» здобув «Золотого Медведя» за кращий фільм на Берлінському кінофестивалі. Режисер виступає як сценарист своїх фільмів. Під час прес-конференції на запитання про його улюблений фільм Маріо Камус відповів, що це залежить і від того, який «фільм» існує за рамками кінофільму, що знімається, тобто всі труднощі, творчі й організаційні, які виникають під час знімального періоду. І додав: «Режисери 30-х, 40-х і 50-х років – це мої класики кіно. До того ж іспанські стрічки мені подобаються більше, ніж зарубіжні. Сучасні багатозалові кінотеатри з попкорном і кока-колою викликають у мене почуття жалю»...

Щорічну премію «Малага» здобула відома іспанська актриса Конча Веласко. Її кар’єра почалася 1954 року у 15-річному віці. Свої найвідоміші ролі Конча Веласко зіграла у вже згаданому «Вулику», «Далеко від саду», «Золото Москви», «Загублені сліди». Остання стрічка за її участю – «Ласкаво просимо додому» режисера Давіда Труеби, відзначена нагородами на Малазі-9.

У цьогорічній Офіційній програмі привернув до себе увагу фільм «Три дні», який поставив молодий режисер Хав’єр Гутьєррес. Спершу видається, що він тяжіє до науково-фантастичного жанру, потім стає зрозумілим, що автори на чолі з режисером, який є співавтором сценарію, пропонують глядачеві соціально-етичну притчу. Генеральний секретар ООН по всіх каналах повідомляє про наближення гігантського метеориту, що впаде на землю за 72 години, тим самим покінчивши з усім людством... Зневіра, хаос і смерть прокочуються планетою. Головний герой з дивним іменем Але (Аве?), що перебивається випадковими заробітками, вирішує провести в бездіяльності останніх три дні, зачинившись удома, між пиятикою та прослуховуванням улюбленої музики. Його плани раптово змінюються, коли виникає необхідність допомогти матері і чотирьом дітям старшого брата і відвезти їх подалі від можливого епіцентру удару. Це треба зробити до появи сумнівного незнайомця, персонажа двозначного, що навіює невимовну тривогу, обтяженого загадковими прихованими намірами. Звуть його Лусіо (читай: Люцифер?). Замість пасивного очікування погибелі Але намагається протистояти Лусіо, роль якого зіграв відомий іспанський актор широкого амплуа Едуард Фернандес. Стилістика фільму, де нагнітається страх і безвихідь серед похмурих і обезлюднених пейзажів, з порожніми шахтами полишених будинків видається дуже знайомою. Напружуючи останні сили, на межі життя і смерті, своєї і рідних, Але все ж долає Лусіо. І тоді стається диво: смертоносний метеорит пролітає зовсім близько, не зачепивши Землю. Саме ця стрічка була удостоєна Золотої біснаги за кращий фільм і премії (60 тис. євро). А Срібну біснагу він отримав за кращу жіночу роль другого плану. Її виконала молода актриса Мар’яна Кордеро, чия героїня, невідомо від кого вагітна, вірить у порятунок для себе і майбутньої дитини. Крім того, премію «Душа» кращому сценаристу-початківцю одержали обидва співавтори «Трьох днів» – Хуан Веларде і режисер фільму Хав’єр Гуттьєррес.

Срібну біснагу за кращу режисуру завоювала іспанська режисерка Сільвія Мунт за свій перший ігровий повнометражний фільм «Привід». До цього вона знімала документальні фільми, серед яких – «Олена Дмитрівна Дьяконова. Гала», присвячений дружині і музі Сальвадора Далі, що був знятий у 2003 році. Як і тоді, так і тепер Сільвія Мунт сама написала сценарій. Крім того, вона завжди була актрисою кіно, театру і телебачення, працювала з такими відомими кінорежисерами, як Фернандо Труеба, Вісенте Аранда, Мануель Гутьєррес Арагон, Мончо Армендаріц. Очевидно, таке співробітництво стало не в останню чергу приводом, щоб знятися в головній ролі у своєму «Приводі». Її В’єна, режисерка театру, переживає складний етап кризи подружнього життя з чоловіком Даніелем, лікарем. Вони люблять одне одного, але не витримують... Обоє чіпляються за свою роботу, щоб заповнити недоречну порожнечу, що заполонила їхнє життя і навіть привела Даніеля до подружньої зради. Вони ніби належать до різних світів, у них різні потреби. «Але, може, ми всі шукаємо одне й те саме?» – ніби запитує авторка. Її фільм – це прониклива розповідь про самотність удвох, про недосконалу любов, про притлумлені бажання, нездійснені мрії і обіцянки, що невідомо коли збудуться, але все це перетворюється за свідченням Сільвії Мунт у привід, щоб жити далі... Попри все! Оператор Давід Омедес був удостоєний Срібної біснаги.

Розпочався фестиваль картиною метра іспанського кіно Мануеля Гутьєрреса Арагона «Усі ми запрошені» (Офіційна програма). Як стверждує режисер, поставити її було його громадянським обов’язком. Йдеться про жахливе і ганебне явище тероризму, про бандитське угруповання ЕТА, що орудує в Країні Басків і тримає всю Іспанію в стані постійної тривоги, а жителі цієї автономної республіки перебувають під Дамокловим мечем страху перед вибухами, підпалами, погрозами і вбивствами. Фільм знімався на вулицях Сан-Себастьяна, найбільш мальовничого міста Країни Басків, саме тоді, коли банда ЕТА почувалася впевнено після викрадення значної кількості зброї у сусідній Франції, що наводило авторів фільму на думку про надмірно розтягнутий термін безкарності терористів. Картина отримала Срібну біснагу, Спеціальну премію журі і 15 тис. євро. Срібною біснагою нагородили й актора другого плану Оскара Хаенаду, що зіграв роль молодого етарівця, якому не вдалося вчинити атентат. Натомість він опинився у тюремному госпіталі у стані амнезії, у невизначеному становищі між героєм вітчизни і кримінальним злочинцем та вбивцею. «Коли національна ідентичність перетворюється на абсолютну цінність, це обертається на велике зло», – так визначив свою позицію Мануель Гутьєррес Арагон. Цікаво, що через місяць після виходу на екрани фільму «Усі ми запрошені» було нарешті заарештовано верхівку ЕТА у Франції.

Гострі соціально-етичні проблеми порушує фільм молодого режисера з Барселони Хаві Пуебла «Ласкаво просимо до Farewell-Gutman». Відділ людських ресурсів фармацевтичної корпорації з цією назвою втрачає свого самовідданого директора, і його підлеглі починають боротися за директорське крісло. Іспанська актриса Ана Фернандес за головну роль у цьому фільмі дістала Срібну біснагу. Цієї ж нагороди удостоївся і композитор фільму Мікель Салас.

Кращу чоловічу роль зіграв Хав’єр Камара у фільмі « В меню не входить». Цей актор став широко відомим після того, як зіграв роль санітара у фільмі Педро Альмодовара. Того самого санітара, що дав мудру пораду вищій за освітнім рівнем людині, розгубленому від горя журналісту: «Говоріть до неї». Його герой Максі із «В меню не входить» – престижний кухар, власник ресторану, до якого всі намагаються потрапити, впевнений, що його життя цілком вдале. Він переживає свою гомосексуальну приналежність без будь-яких комплексів, у сучасній Іспанії, де за законом останніх років особи однієї статі можуть брати шлюб, їм лишається тільки добитися закону про право всиновлення. У Максі в тому немає ніякої потреби: він – батько двох дітей від так званого шлюбу-вивіски, укладеного замолоду і вже давно неіснуючого, але є донька десяти років і син – сімнадцяти. Ніхто із його підлеглих, серед яких є представники навіть інших рас, не належить до сексуальних меншин, проте його новий сусід, привабливий аргентинський футболіст, спортивний тренер його сина, починає «залицятися» до Максі... Фільм сповнений багатьох недомовок, колізій і перипетій, що надає йому комедійного забарвлення. Очевидно, це сприяло тому, що «В меню не входить» завоював ще й Премію публіки.

Кращим сценарієм фестивалю було названо оригінальний сценарій до фільму «14, Fabian Road», який написав корифей іспанського кіно і телебачення, впродовж творчої кар’єри двічі номінований на «Оскара» і лауреат Берлінського кінофестивалю 81-річний Хайме Арміньян. Це – історія із життя письменниці аргентинського походження, чия творча потенція підлягає сумніву і випробуванням. Це скорше розгорнута метафора, ніж реальна розповідь, що розвивається на тлі усамітненого будинку відпочинку. Дія відбувається в сучасності, як і у всіх інших стрічках Офіційної програми, де не було жодного так званого «костюмного» фільму на основі літературного твору.

Немає потреби «ховатися» за класику, повна свобода висловлювання безпосередньо на матеріалі бурхливої сучасності.

Започаткований як загальнодоступний для участі в ньому, кінофестиваль у Малазі гідно продовжує відстоювати іспанське кіно – чи то призначене для масового екрану, чи так звані ризиковані постановки. І в цьому сенсі є кінофестивалем як для фільмів, що не мають можливості виходу на широкий екран, так і для комерційного кіно, яке саме звідси починає свою успішну ходу екранами країни.