Не надто шановані львів’янами драматург і п’єса – твір мав лише поодинокі сторінки сценічної історії в театрах столиці Галичини, згадати хоча б прем’єру 1921 року в театрі товариства «Українська бесіда» (режисер – О.Загаров, Подкольосін – М.Крушельницький, Агафія Тихонівна – С.Стадникова, Кочкарьов – Й.Стадник. До речі, назва тої вистави – «Одружіння» – точно відповідала перекладу О.Пчілки). Нині «Одруження» постало перед глядачем як навдивовижу сучасний сюжет із цілком впізнаваного сьогодення. Втім, постановники вистави – режисер А.Бабенко, художник Л.Боярська – не вдавались до формальних прийомів осучаснення. Заньківчанська «неймовірна подія на 2 дії» актуальна насамперед сутнісно, адже в ній ідеться про страх відповідальності, про проблему вибору, про тотальний сумнів – хто їх не зазнавав у своєму житті? Режисер і актори творять трагікомічну історію про тих, хто боїться жити. В ній немає – традиційно за Гоголем – позитивних героїв, але є «маленькі» люди – з їхніми страхами, нав’язливими ідеями, суперечливими бажаннями. Усіх їх у цій виставі люблять, і тому сміх над ситуаціями, в які потрапляють гоголівські персонажі, над їхніми вадами та глупотою щемний, навіть болісний.

Центральна частина зорового образу вистави – велетенське вікно, гіперболізований знак майбутнього фіаско. Довкола нього – вир динамічної до істеричності дії. У ньому виразно прописані характери, майстерно виконані акторами різних поколінь та злютовані в єдиний, істинно заньківчанський мистецький ансамбль. Для втілення гоголівських героїв режисер обрала добірний акторський склад, що значною мірою і зумовило успіх вистави. До безумства заклопотану своїм заміжжям, зворушливо-дитинну «дівицю в літах» Агафію Тихонівну у чергу зіграли Л.Боровська, А.Сотникова. У несподіваному комічно-гротесковому жанрі постав молодий заньківчанський амант А.Сніцарчук (Подкольосін). Невгамовного, наче Арлекін, рішучого і безапеляційного у своїх рішеннях Кочкарьова вивів на сцену Я.Кіргач. Справжній двобій свах зчинили О. Гуменецька, Г. Давидова (Орина Пантелеймонівна) та О.Бонковська, І.Швайківська. І звичайно, барвиста, наче з-під пера блискучого портретиста, галерея женихів: розкутий Яєшня (Я.Мука); напористий, запальний і безмежно наївний Онучкін (О.Кузьменко); гонористий напоказ та в глибині серця ображений на життя, самотній і невпевнений у собі Жевакін –О.Гарда, Б.Козак. Ролі другого плану виконали: Дуня –Х.Гриценко, Х.Гузиль; Степан –Т.Бобеляк.

Львівська прем’єра «Одруження» стала справжньою творчою подією – не лише тому, що приурочена до славетного ювілею письменника, а й тому, що вкотре довела здатність заньківчан вести плідний та цікавий глядачеві діалог із класикою.