– Сергію Васильовичу, запрошення від ХХХІ Московського кінофестивалю, який відбувався з 19 по 28 червня цього року, було несподіваним?

– Таки несподіваним, адже йдеться, хай там як до цього кінофоруму ставляться фахівці, про фестиваль класу «А». У його конкурсній програмі можуть брати участь тільки ті фільми, які автори ще ніде (на жодному міжнародному фестивалі) не презентували. Поза тим, нові картини, які вже демонструвалися на тому чи іншому національному (російському) кінофестивалі, з конкурсу не вилучають; однак на тлі конкуренції Московського міжнародного і «Кінотавра» таких стрічок стає дедалі менше.

Практично щороку (окрім 2008-го) я працював на Московському міжнародному як журналіст, а цього літа отримав запрошення в його журі, щоправда, за три тижні до відкриття.

– На які складнощі натрапило журі головного конкурсу, оцінюючи цьогорічну програму?

– У попередні роки російські продюсери неохоче віддавали свої картини на Московський кінофорум, мовляв, російський фільм приречений залишитися без відзнак. 2009-го громада була вельми здивована, а журі навіть зайшло в глухий кут, бо всі три російські стрічки, які брали участь у конкурсі, помітно вирізняючись серед інших, вийшли в лідери. І от, журі стало перед дилемою: прийняти політичне рішення, відзначивши тільки один російський фільм і решту призів віддавши іншим (нехай гіршим, лишень – не російським) картинам, чи (як ми, до речі, і вчинили) небезпідставно нагородити всі три російські стрічки і на додачу – фільм Кіри Муратової, яку багато хто зараховує до когорти російських режисерів.

Отже, головний приз фестивалю (статуетку «Золотий Святий Георгій» «За кращий фільм») здобула картина «Петя дорогою в Царство Небесне» (режисер Микола Досталь), «Спеціальний приз журі» – режисер картини «Диво» Олександр Прошкін, приз «За кращу режисерську роботу» – Маріана Ченійо (картина «П’ять днів без Нори»; Мексика). Кращим виконавцем чоловічої ролі став Володимир Ільїн (стрічка «Палата № 6», режисер Карен Шахназаров), кращою виконавицею жіночої ролі – юна акторка Олена Костюк («Мелодія для шарманки», режисер Кіра Муратова; Україна). Разом виходить, що в політичних рамках результат фестивалю, безумовно, неправильний.

– А в художніх?

– У художніх – хороший. Окрім російських, варто згадати й італійський фільм «Як велить Бог» (Como Dio comanda) Габріеле Сальватореса, який за рівнем режисури не поступався переможцям. «Шкутильгали» ціннісні критерії: один із головних героїв картини – прибічник фашистських поглядів. Певен, журі прийняло правильне рішення стосовно цієї стрічки, позаяк не завжди треба враховувати саму тільки естетику фільму – варто звертати увагу і на його ціннісний аспект.

– Як часто думка голови журі Павла Лунгіна була вирішальною?

– Оскільки і мені доводилося працювати головою журі (щоправда, не таких масштабних фестивалів, як Московський), зауважу: слово голови справді має певний магічний вплив на колег. Утім, про тиск з боку Павла Семеновича годі й говорити.

– Яке враження справила на вас картина «Диво», відзначена Спеціальним призом журі?

– Фільм має драматургічні вади (розпадається на окремі новели) і водночас є взірцем неабиякого професіоналізму режисера. Коли на тлі оповіді про реальне релігійне диво приблизно посередині картини раптом з’являється Микита Сергійович Хрущов (він буквально падає з неба), на думку спадає, що головне диво Росії – політика, а головні чудотворці – керманичі держави. Так, Микита Сергійович – «чудотворець»: якщо Мойсей водив народ пустелею 40 років, то Хрущов запевняв, що вже через 20 років його керівництва радянські люди житимуть при комунізмі. Себто режисер, окрім усього, заклав у картину і певний іронічний підтекст.

Сильне враження на мене справив фільм «Палата № 6». Карен Шахназаров, перемістивши матеріал Чехова в сучасний психіатричний заклад, продемонстрував «свіжий» режисерський хід. Зрештою, його картина – документальна драма. Вона акцентує думку Чехова про те, що єдине місце, де російський інтелігент почувається комфортно і де знаходить однодумців, – це психіатрична лікарня. Актори грали в стінах реального лікувального закладу: робота Володимира Ільїна блискуча, проте варта уваги й робота його молодого колеги Олексія Верткова. Акторська школа в сусідів – дотепер сильна.

Цікаво, що всі три російські картини, представлені на фестивалі, – оповіді про долю країни і російську ментальність. Не сказати б, що це патріотичні стрічки, вони – аналітичні. З боку журналістів не раз лунали заяви, мовляв, «Петя дорогою в Царство Небесне» – фільм не фестивальний, утім, журі одноголосно, без жодної суперечки, присудило йому перемогу.

– Який же фільм вразив журналістів?

– Журналісти були одностайні: кращою картиною в програмі Головного конкурсу вони назвали «Мелодію для шарманки» (ваш покірний слуга був на їхньому боці). Крім того, «Мелодія» отримала приз Федерації кіноклубів Росії «Кращий фільм Головного конкурсу», а також приз журі міжнародної кінокритики (ФІПРЕССІ). Тож кіножурналісти, кінофани і кінокритики віддали пальму першості режисерові з України, а члени журі (окрім мене) сказали, що фільм «Мелодія для шарманки» не вдався як такий, до того ж, задовгий (2 годин 40 хвилин). Та, як на мене, врожай нагород «Мелодія» зібрала гідний.

– Під час цьогорічного І Київського фестивалю Олександр Прошкін зауважив, що в Росії герой – це завжди совість. Що на ваш погляд, уособлює герой в Україні?

– Можливо, вражене самолюбство. Чомусь у нас герой – це повсякчас хтось із комплексами або ж закомплексована нація. У Росії є патріотичне, є псевдопатріотичне кіно, але є й аналітичне, адже в кожному разі мусить бути баланс. Як батьки не можуть виховувати дитину, послуговуючись тільки критикою чи тільки лагідністю, так і ми, виховуючи націю, не повинні витягувати зі своєї історії саме тільки ущербне, як це свого часу зробили автори фільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Утім, і цю ущербність можна витлумачити як певну совість, однак наші інтелектуали до такого не «дійдуть»: вони, як правило, вдоволені собою.

Головний герой фільму-переможця фестивалю не є ілюстрацією слів Олександра Прошкіна, оскільки Петя – це дурник (хоча має вигляд нормальної людини), який мріє стати начальником і водночас несамовито поважає будь-яку владу. Він уособлює певну іронію щодо російської ментальності та її орієнтації в бік, так би мовити, феодалізму.

Сучасний український «феодалізм» інший: колишній депутат Лозинський, який перетворив на свою приватну власність мало не цілу округу на Кіровоградщині і посів «трон» пана (на жаль, випічки навіть не ХІХ століття), це доводить. Якби історію про його «забаганки» (особливо на тлі розмов про те, що Україна – країна, де перемогла демократія, народ якої встав із колін) митці перенесли в кіно, ми мали б фільм-вибух і замислилися б: куди це ми вже скотилися?

– Такий фільм не віщує прибутку: довго доведеться шукати продюсера. До того ж, ми майже не зважаємо на досвід сусідів. Російський сценарист Олександр Молчанов, відповідаючи на запитання, чому російське кіно не приносить прибутку, пояснив: «Тому що десять років поспіль державні кошти вкладали у виробництво, а не в кінопоказ. Тобто ці гроші пригоршнями кидали в кишені продюсерів. Гроші скінчилися – а згадати нічого».

– На жаль, і в нас ті, хто називає себе продюсером, здебільшого користуються бюджетними коштами і нічим, власне, не ризикують.

– Чи запрошували вас до співпраці організатори І Київського кінофестивалю? Яке, на ваш погляд, майбутнє в цього кінофоруму?

– Обрання вашого покірного слуги головою НСКУ збіглося в часі з роботою фестивалю: я мусив з’ясовувати стан справ Спілки. Утім, зауважу: будь-який захід, який уперше заявляє про себе, не в змозі одразу стати надзвичайно успішним. Сформується потужна команда – Київський міжнародний процвітатиме. Коли, перебуваючи за кордоном, говорю, що я з Києва, у дев’ятьох випадках із десяти у відповідь чую: «О! Халпахчі». Як правило, зарубіжним колегам подобається атмосфера фестивалю «Молодість», його організація, бо команда Андрія Халпахчі знає свою справу. У Київського міжнародного є головне – ім’я Богдана Ступки, воно – бренд фестивалю.

– Восени ви знову – у ролі голови журі, чи не так?

– Так. Із 28 вересня працюватиму на фестивалі «Крок»: двічі на цьому форумі я був членом журі, а цього року, коли фестиваль відбуватиметься в Україні (минулорічний проходив у Росії), мені запропонували очолити його журі.

Липень, 2009