– Станіславе Анатолійовичу, цьогорічна постановка в Йокай-театрі – ваш перший досвід роботи на угорській театральній сцені?

– Працюючи в Закарпатському обласному музично-драматичному театрі в Ужгороді, я не раз «возив» вистави до Угорщини, тож досвід роботи на угорських майданчиках, спілкування з тамтешніми глядачами маю.

Минулого року на фестивалі «Мельпомена Таврії» в Херсоні працювали художній керівник, генеральний директор Йокай-театру Петер Фекете та режисер цього театру Бела Меро. Переглянувши «Четверту сестру» Молодого, вони запросили вашого покірного слугу поставити виставу на їхній сцені.

– Чому ви обрали «Одруження» Миколи Гоголя?

– Спершу ми з угорськими колегами планували показати п’єсу з сучасної української драматургії, позаяк їм сподобалася стилістика «Четвертої сестри». Проте згодом, зважаючи на специфіку проекту «Центральноєвропейське театральне коло», всі разом дійшли висновку, що ліпше звернутися до творчості Миколи Гоголя. У старовинній охайній споруді, зведеній у другій половині ХІХ століття, зустрічатися з героями п’єс Миколи Васильовича особливо слушно, а коли на календарі рік Гоголя – і поготів. Обираючи твір, я свідомо оминув «Ревізора»: в рамках українсько-грузинського проекту планую здійснити постановку за цією комедією на сцені Тбіліського державного російського театру імені Грибоєдова (Автанділ Варсимашвілі відповідно презентуватиме свою роботу на сцені Молодого). До «Одруження» ж придивлявся не один рік, та, позаяк у Молодому цю п’єсу нещодавно поставив Тарас Криворученко, я охоче скористався можливістю втілити свій задум у сусідній країні.

– У якому жанрі ви поставили «Одруження»?

– Побоююся визначати жанр своїх вистав, до того ж, ви-тлумачити те чи інше поняття сучасного світу (здебільшого світу цінностей постмодернізму) стає дедалі важче. В Угорщині ж не прийнято формулювати жанр вистави (його навіть на афішах не зазначають).

– Яку атмосферу намагалися закласти в спектакль?

– Хоча в постановці чимало сцен комедійного характеру, головний стрижень вистави – біполярність світів Агафії Тихонівни і Подкольосіна; згадані персонажі уособлюють трагічну лінію. Ми з виконавцями не віддалялися від тексту Миколи Васильовича, однак ввели одного-єдиного персонажа, не виписаного письменником. Маска Гоголя (в нашій постановці це інфернальний персонаж) живе протягом усього спектаклю і має право втручатися в дію.

Виставу вже переглянули на міжнародному фестивалі в Румунії, втім, ми плануємо показати її і на інших фестивалях – «Золотий Лев» (жовтень 2010 року), «Мельпомена Таврії». Маю надію, що з часом цю постановку побачать і глядачі Києва.

– Йокай-театр – театр бродвейського типу. І, за вашими ж словами, організація роботи його постановочної частини, порівняно з будь-яким українським театром, на ступінь вища. Чим це пояснити?

– Дисципліна, відданість справі, бажання домагатися бажаного результату – це те, що вирізняє угорських акторів. Бекешчаба – маленьке містечко, а Йокай-театр – провінційний, проте його митці – надзвичайно професійні, фахові люди. Так сталося, що після двох днів репетицій актрисі, яка брала участь у виставі, видалили апендикс, поза тим, через п’ять днів вона вийшла на сцену. Така відданість театрові властива й українським виконавцям, щоправда, не всім.

З акторами я працював упродовж місяця, щодня – по сім годин (запрошені з України художник-постановник Володимир Карашевський і художник з костюмів Юлія Заулична долучилися згодом). Для театрів бродвейського типу такий режим – звичайна річ: вистава виходить за місяць (максимум – півтора), але впродовж цього місяця актори неабияк трудяться. Принагідно зазначу, що в Молодому семигодинний репетиційний день майже неможливий (щодня граємо репертуарну виставу), однак ми готові спробувати: в січні 2010-го на нашій сцені розпочне роботу французький режисер Крістоф Фьотріє, який поставить спектакль за п’єсою сучасного французького драматурга Ремі Де Вос «Доки смерть не розлучить нас…», прем’єра – у лютому.

Фінансування театрів в Угорщині суттєво відрізняється від нашого: там знаходять кошти і на нові прем’єри, і на гастролі, і на такі проекти як «Центральноєвропейське театральне коло».

– Зрештою, і гастрольна поїздка Молодого до Йокай-театру з виставою «Маринований аристократ» стала можливою завдяки фінансовій підтримці угорської сторони?

– Саме так. Якось під час переговорів у колег із Йокай-театру виникла ідея: впродовж «Українського жовтня» показати виставу Молодого за сучасною українською драматургією. Так на угорській сцені з’явився «Маринований аристократ». Тамтешні глядачі вподобали виставу. Думаю, нам вдалося переконати їх у тому, що вона – «жива», і водночас показати хороші акторські роботи.

– Міська влада Києва фінансує муніципальні театри з бюджету тільки в статті заробітної платні.

– Зарплатню працівники нашого театру отримують без затримок. А от постановки, гастролі, комунальні послуги з цього року ми сплачуємо власним коштом (раніше за комунальні послуги, а також деякі ремонтні роботи, пов’язані з утриманням приміщення, місто бодай частково, але допомагало розраховуватися). Запитаєте, як виходимо з цього становища – чи здорожуємо квитки? Так, ціни на квитки підвищуємо: раз на рік. Не став винятком і 2009-й. Щоправда, дохідної частини в листопаді цього року фактично немає (у зв’язку з епідеміологічною ситуацією в країні діяльність київських театрів було призупинено), і наразі виникає проблема: як сплачувати комунальні послуги?

– Які з теперішніх вистав Молодого найпопулярніші?

– «Хоровод любові» Артура Шніцлера, «Московіада» Юрія Андруховича (хоча це, вочевидь, некомерційний проект), «Empty trash (Спалюємо сміття)», «Четверта сестра»… Крім того, тиждень, який передував «листопадовій епідемії», ми зауважили як найуспішніший із початку сезону: збори зростали.

– Прем’єр цього року менше?

– Щороку презентуємо чотири–п’ять прем’єр, цього року – три. Виставу режисера Миколи Яремківа «Моя дорога Памелла» за п’єсою Джона Патріка показали навесні, у грудні ж запросимо одразу на дві нові: «Торчалов» Микити Воронова (переклад – Олександра Муратова; режисер - Валерій Легін; художнє керівництво здійснив ваш покірнив слуга; в головних ролях – Станіслав Боклан, Ірма Вітовська, Римма Зюбіна) і музичну виставу для дітей «Примхливе кохання Дроздоборота» (постановка – Юлії Маслак, художник – Олена Богатирьова, композитор – Юрій Шевченко).

«Венеційського купця» (головну роль виконуватиме Олексій Вертинський), сподіваюся, покажемо в квітні 2010-го: наразі моделюємо, сказати б, «новий» варіант декорацій, позаяк перший виявився вельми недешевим (сягав 150 тисяч грн). Вистава мала вийти ще минулого року, проте ми не отримали ґрант, на який сподівалися, і роботи призупинилися. Утім, до прем’єри цю роботу ми таки доведемо.

– У листопаді Молодий планував провести фестиваль, присвячений проблемам сучасної драматургії…

– Захід перенесено на листопад наступного року. Імовірно, міністерство культури і туризму частково допоможе з фінансуванням.

– У жовтні виповнилося десять років виставі «Рехувілійзор», яку ви поставили за творами Миколи Гоголя і Миколи Куліша. Існує твердження, що виставу не варто тримати в репертуарі більше п’яти років. «Украдене щастя» «франківці» грають упродовж трьох десятиліть... На ваш погляд, який «вік» є кризовим для будь-якого спектаклю?

– Успіх і тривале життя вистави «Украдене щастя», думаю, визначили акторські особистості, задіяні в ній. Вони – своєрідна емблема Театру імені Франка. У кожному разі багато важать догляд режисера за виставою і ставлення до неї акторів, тому якихось числових параметрів («п’ять», «сім» чи більше років) я не виставляв би. Інша справа, що вистави естетично застарівають, особливо ті, які на момент прем’єри були актуальними; по суті, це – привід для того, щоб зняти виставу з репертуару.

– Ваше ставлення до багатогодинних постановок (яких на українській сцені поки що немає), на зразок дев’ятигодинних «Бісів» за Достоєвським у Малому драматичному театрі в Санкт-Петербурзі?

– До будь-якого формату вистави ставлюся доброзичливо, проте важливіше за формат те, чи цікавить вона глядача, чи знаходить він час і сили, аби дивитися дев’ятигодинний спектакль. З-поміж вистав Молодого тільки одна має тривалість більше трьох годин – «Четверта сестра».

– Чи доречно презентувати в багатогодинному форматі твори Гоголя?

– Залежно від їх обсягу. «Одруження» Микола Васильович написав, так би мовити, у форматі нашої, сучасної, драматургії. Вистава в Йокай-театрі (дійство триває дві години 15 хвилин) стала в Угорщині четвертим «Одруженням». Нічого дивного: по-перше, йдеться про твір із когорти світової класики, по-друге, угорці люблять