– Як працювали над роллю у виставі «Роберто Зукко»?

– Спочатку було складно. Мене вводили у цю роль півроку. До мене Роберто Зукко грав Віталій Лінецький – він був зовсім інший у цьому образі, і роль була поставлена на нього. Виконавців цієї ролі в інших театрах я не бачив, але за відгуками людей, які бачили постановки у Франції та Росії, я зрозумів, що наша найкраща. П’єса «Роберто Зукко» сама по собі непроста, це екзистенційна соціальна трагедія, головного героя якої часто асоціюють із Гамлетом. Я зрозумів, як потрібно грати цю роль, відчуваю власний ріст і намагаюся постійно вдосконалюватися.

– З чого починається робота над новою роллю?

– Спочатку ти собі уявляєш деталі нової ролі, а коли починаєш працювати – виходить зовсім по-іншому. Думати про роль і робити її – це кардинально різні речі. У процесі репетиції ми знаходимо «ключики» до героя і таким чином формується роль. Я працюю як для глядача, так і для себе. Якщо десь «провалився» – я це помітив і наступного разу помилка не повториться. Адже я не робот і не машина, я можу зіграти погано. Проте я вже вийшов на той рівень, коли сам бачу свої помилки, дивлюся з погляду режисера, помічаю те, чого раніше не помічав. Головне – бути уважним.

– А в кіно якісь роботи були?

– Епізод у серіалі «Повернення Мухтара», кілька невеликих ролей, про які навіть не варто говорити. До того ж, у мене проблеми з російською, яка зараз домінує у фільмах і серіалах. Єдина робота, яку приємно згадати, – роль у дипломному фільмі молодого режисера, поки що студентки КНУТКТ ім.�Карпенка-Карого. Вона дала певне уявлення про кіно.

– Хочеться бути впізнаваним і популярним?

– Звичайно. Як і будь-яка людина, я хочу заробляти гроші, а це можливо тільки в серіалах. Телебачення�– це масова культура, і воно, безумовно, нижча за театр. Але серіали – це теж практика, я б не відкидав їх як один із варіантів зайнятості для актора. Стосовно популярності: так, я хочу, щоб брали автографи, дарували квіти (глядачі нашого театру чомусь вирішили, що нам квіти не потрібні, що особливо бентежить наших дівчат). Щоправда, не знаю, як поведуся з цією славою: зіпсуюся – не зіпсуюся.

– Як би ви оцінили стан українського кіно сьогодні?

– Скажімо так: я не бачив на сучасному етапі тих фільмів, які б мене вразили. Якщо про минуле, то для мене найяскравіші постаті українського кіно – це Олександр�Довженко, Іван�Миколайчук, Леонід�Биков. Не буде зайвим згадати такі фільми, як «Земля», «В бій ідуть лише „старики”», «Тіні забутих предків» – це справді якісне українське кіно.

– А що ви востаннє дивилися?

– «Шерлока Холмса» Ґая Річі. Мені подобається як працює Роберт Дауні-молодший і згаданий режисер. Саме з ігрового, акторського погляду – досить сильний фільм. Також можна згадати «Безславних виродків» Квентіна Тарантіно, дивно, що не цей фільм став лауреатом цьогорічного Оскара.

– Які актори вам подобаються?

– Дастін Хофман, Джим Кері. До сильних акторів я б зарахував Ентоні Гопкінса, Хав’єра Бардема. З наших – Леонід Биков, Олег Янковський.

– Як часто ви відвідуєте вистави інших театрів?

– Майже не відвідую. Вважаю, що інші театри займаються не тим, чим треба. І ми якоюсь мірою теж. Я розумію, що потрібні якісь засоби виразності, але ж їх треба використовувати так, щоб це було більш делікатно, тонко, щоб глядач тобі вірив. При цьому, щоб жест чи емоцію побачили і у третьому ряду бельєтажа. Іноді я дивлюся на те, що відбувається в театрі, і в мене зникає бажання цим займатися.

– Шкодуєте, що пішли в театр, а не займаєтеся чимось більш прибутковим?

– Іноді я так думаю, але це нетривалі моменти. Приходжу в театр, працюю, мені подобається робити те, що я роблю. Хоча, можливо з часом, це зміниться.

– Чи є у вас, як актора-початківця, омріяна роль?

– Мені б хотілося зіграти багато ролей. Мене цікавить сам процес пошуку свого героя, будь-яка роль формується через призму бачення її виконавця. Критиків не вразиш художніми засобами, а скоріше тим, як ти пропускаєш роль через себе.