Про першопрохідця вітчизняного кіно Альфреда Костянтинович Федецького у вітчизняному кінознавстві говорилось досить скупо. Та ось з’явилася книжка, де його постать розкривається всебічно і багатогранно. Автор її – Володимир Миславський – дослідник забутих, а то і втрачених сторінок українського дореволюційного кіно.

Автор ще раніше публікував статті у вітчизняній і зарубіжній пресі, присвячені Федецькому. В дослідженні Миславського – принципово новий погляд на цього видатного фотомайстра. Таке визначення не є перебільшенням: Федецький залишив багатий доробок у мистецтві фотографії. В книзі наголошено на тому, що він ставився до своєї справи надзвичайно відповідально. Після курсів Імператорського фотографічного інституту при Віденській академії образотворчого мистецтва він шість років працював у київському фотоательє В. Висоцького, видатного майстра, автора відомих портретів Лесі Українки, Івана Франка, з яким його пов’язували дружні стосунки.

Самостійну творчу діяльність Федецький розпочинає в Харкові. На сторінках книги відображено атмосферу життя цього міста, що було одним із культурних центрів півдня Російської імперії. Миславський акцентує увагу на творчій сміливості молодого Федецького, який з перших кроків самостійної роботи прагнув позбутися штампів і стереотипів, відмовляючись від статичних композицій, шукаючи внутрішню динаміку, відчуття об’єму і глибину фотографічного зображення.

Як справедливо вказує автор, портрет був улюбленим жанром видатного художника. Федецький залишив нам одне з найвиразніших зображень великої української актриси Марії Заньковецької. Знімав Марка Кропивницького і Миколу Садовського. Справжніми шедеврами стали фотопортрети Петра Ілліча Чайковського. Миславський наводить вислів самого композитора: «Ви знаєте, мене ще ніхто так не знімав, як Федецький. Це справді кращий мій портрет. Це – не фотографія, а істинно художній твір».

Дослідник звертає увагу на те, що Федецький знімає не лише знаменитостей, серед яких були також художник І. Айвазовський, відомий проповідник отець Іоан Кронштадтський і навіть вінценосні особи. В об’єктив його апарата потрапляли і звичайні мешканці міста, їхні обличчя, закарбовані на фотоплівці, залишилися назавжди як цілий пласт епохи, її повсякденного життя.

Миславський підкреслює, що у творчому спадку Федецького були і жанрові сцени, і пейзажі. Важливо, що митець-фотограф чутливо реагував на те, що відбувається навколо. Він одним із перших прибув на місце катастрофи царського потягу на станції Борки неподалік Харкова і зробив там цілу низку фотографій, за що був відзначений Олександром ІІІ, а потім і Мико- лою ІІ.

Федецький не пропускав жодної новинки у фотографії, вдало експериментував з кольором. Автор книжки цілком логічно приводить до думки, що харківський фотохудожник не міг пройти повз новітній винахід братів Люм’єр – сінематограф, рухому фотографію.

Використовуючи відгуки тогочасної преси, Миславський відтворює картину перших кроків кіно на теренах України. Федецький, як завжди, підійшов до нової справи творчо. Придбавши кіноапарат моделі Демені, він, доклавши чимало зусиль для його вдосконалення, починає знімати. Перший публічний показ стрічок Федецького відбувся, з аншлагом, у Харківському оперному театрі. Про це повідомляла харківська преса. Особливе захоплення публіки викликали сюжети, зняті у рідному місті: хресний хід з іконою Курязької Богоматері і джигітування козаків Оренбурзького полку. Згадані кадри, акцентує автор, становили надзвичайний інтерес, бо зі слів рецензентів можна зробити висновок, що Федецький знімав кавалерійські вправи різними планами. Для показу було також запропоновано кадри, зняті ним у Парижі.

Миславський звертає увагу ще на один момент. Прибутки від другого сеансу (було показано вісімнадцять сюжетів, чотири з них – харківські), Федецький передав на благодійність. Це ще раз доводить, що митця цікавив кінематограф як новий засіб художнього відображення дійсності, а не як джерело прибутку. Мабуть, тому, коли починається запекла конкуренція між фірмами за право репрезентувати новий винахід, Федецький відходить від кіно.

У видатного фотографа була мрія: створити навчальний заклад на кшталт Віденської академії, де б велася серйозна практична і теоретична підготовка майбутніх майстрів фотографії. Та цього задуму не судилося втілити. А. Федецький зарано пішов із життя, залишивши по собі яскравий слід у вітчизняному мистецтві. Його постать яскраво висвітлено в книзі В. Миславського. Дослідник озброївся солідним документальним матеріалом, що надає тексту неабиякої переконливості.

Не менш важливим є ілюстративний матеріал. Чудові фотографії Федецького сприймаються як органічна частина книги. Важливо, що до видання долучилося і Генеральне консульство Польщі в Харкові, яке виявило зацікавленість життям і творчим доробком свого земляка Федецького, який жив і працював в Україні.

Книгу прекрасно, зі смаком оформлено.