2011 року «Українська студія хронікально-документальних фільмів» святкуватиме 80-ліття, щоправда, за однієї умови: якщо її звернення про порятунок почують можновладці.

У лютому 2010 року міністр культури і туризму України В. Вовкун нібито підписав наказ «Про безоплатну передачу обєктів права державної власності» (№ 61/0/16-10 від 04.02.2010; дані про наказ надала О.М. Москаленко головний редактор «Укркінохроніки»), де зазначено: «Державному підприємству Українська студія хронікально-документальних фільмів (Шамін К.О.) передати безоплатно на баланс Державного підприємства Центр інноваційних екранних та інформаційних технологій (Замша О.Л.) майно за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 18».

У березні трудовий колектив «Укркінохроніки», написавши «Звернення кінодокументалістів до новопризначеного міністра МКТ М. Кулиняка (№ КО-274 від 24.03.2010 р.)» увімкнув, сказати б, механізм «самопорятунку».

Але минали місяці, і надія «Укркінохроніки» на те, що Міністерство відреагує, поволі щезала... Утім, життя тривало: 30 червня 2010 року директор ДП «Українська студія хронікально-документальних фільмів» К. Шамін підписав наказ (48-К), у якому 26 працівників сповістив про «грядуще» (з 2 вересня нинішнього року) звільнення «у зв'язку з фінансово-економічною кризою та відсутністю фінансування на кіновиробництво з боку МКТ України».

3 серпня 2010 року колектив і ветерани «Укркінохроніки» зібралися в Будинку кіно шукати способів, як врятувати студію. Було, зокрема, поновлено Раду ветеранів «Укркінохроніки» й обрано її головою І. Слісаренка. За результатами зустрічі працівники студії (10 осіб) і ветерани (13 осіб), серед яких - В. Таранченко, В. Кріпченко, П. Фаренюк, підписали Скаргу міністру культури і туризму України М. Кулиняку та Голові Держслужби кінематографії К. Копиловій, нагадавши, що за півтора року керівництва К. Шаміна борги студії сягнули шести млн грн (фактично зросли в 3,5 раза, порівняно з сумою, яка була, коли К. Шамін займав посаду); заборгованість із заробітної плати технічним працівникам студії сягнула 12 місяців, творчим працівникам - 22 місяці (з жовтня 2008 року); до того ж, на «Укркінохроніці» не було знято жодного метра. Керівник «не дав можливості завершити розпочаті в попередні роки фільми за державним замовленням і не розпочав жодної нової роботи. І це тоді, коли творчі працівники ініціювали завершення фільмів, а також виробництво нових власним коштом і за допомогою власної апаратури». Так, 2009-го кінодокументалісти сподівалися, що держава, попри все, поновить фінансування та поверне, окрім задавнених боргів, вкладені кошти.

Ветерани і працівники зауважили в Скарзі, що заступник міністра Т. Кохан, знайомлячи 2009-го колектив «Укркінохроніки» з К. Шаміним, наголосив, мовляв, «людина прийшла з телебачення і саме там шукатиме замовників на продукцію студії, а не тільки очікуватиме на фінансування від Міністерства». Проте, як зазначено у Скарзі, «за півтора року К. Шамін не зміг реалізувати українським телеканалам (як і російським) або дистрибюторам жодного фільму з архіву "Укркінохроніки". Дотепер працівники не мають пояснень, чому Шаміна К.О. Міністерство призначило на посаду директора терміном на пять років (з 09.02.2009 по 08.02.2014), а не на два, як практикує...

Зрештою, постає запитання: що ж відбувалося в «Укркінохроніці» впродовж 18 місяців? Новоутворений «Центр», як зазначено в листі міністрові, «напружено працює в приміщенні "Укркінохроніки", створюючи аудіовізуальні твори не відомо для кого... У цього підприємства немає на балансі ні апаратури, ні сучасних технологій. Узагалі нічого немає, окрім штатного розкладу та Статуту підприємства».

Спираючись на вказані факти, документалісти висловили цілковиту недовіру директору К. Шаміну, вимагаючи його негайного звільнення.

В серпні у листі заступнику голови Адміністрації Президента України пані Г. Герман кіномитці окреслили «перспективу» виконання наказу «Про безоплатну передачу обєктів...»: «Згідно зі Статутом новоутворене ДП Центр інноваційних екранних та інформаційних технологій може розпоряджатися переданим майном і земельною ділянкою студії на свій розсуд. А це означає, звісно, що в подальшому ДП (Державне підприємство "Центр") може змінити форму власності (на Приватне підприємство "Центр"), і надалі (за вмілого оперування) землю студії буде передано в оренду під забудову приватним структурам. "Укркінохроніка" без майна і території стає лише ширмою, за якою розгортає свою діяльність "Центр"».

Справді, спека цього літа на вул. Щорса, 18, стояла велика. Чи одужає «Укркінохроніка» після такого «теплового удару»? Чи зможе колектив і ветерани достукатися до державних керманичів і захистити право на життя уславленої студії? І яка доля чекає на стрічки, створені фахівцями «Укркінохроніки» впродовж останніх десятиліть? Де ті, хто нині вивчає історію українського кіно, переглядатимуть роботи майстрів-документалістів - Павла Фаренюка, Олександра Коваля... Прикро, та земельна ділянка (2,9 га), яка поки що є власністю «Укркінохроніки», нині важить більше, аніж створений (упродовж майже восьми десятиліть) творчий доробок кінодокументалістів (до речі, державним коштом). Дивує, що про майбутнє фільмів «Укркінохроніки» ні з одного, ні з іншого боку - ані пари з вуст.

2008 року в інтервю «Кіно-Театру» (№ 4, С. 35) тогочасний головний редактор «Укркінохроніки» Олена Москаленко пояснила: «Телеканали постійно користуються архівними матеріалами нашої студії (які зберігаються в Центральному державному архіві кінофотофонодокументів ім. Г.С. Пшеничного)... Приблизно з 1994-го в копірайтах фільмів, знятих нашими фахівцями, зазначається тільки Міністерство культури. У такий спосіб останнє позиціонує себе як Замовника (читайте: Власника) цих робіт. ...нас повідомили, що існує документ, який засвідчує право власності Міністерства й на фільми, зняті до 1994-го». 2010-го Олена Миколаївна надала куди цікавішу інформацію: «Впродовж керівництва К. Шаміна Укркінохроніка знову отримала право власності на її фільми (навіть на зняті до 1994-го)»...

Із запитанням, кому належать немайнове право на фільми, зняті «Укркінохронікою», 17 серпня авторка цих рядків звернулася до завідувачки сектора інтелектуальної власності та просування фільмів Державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму України О.М. Лавроненко. Олеся Миколаївна (чомусь здивувавшись, що саме їй ставлять таке запитання) відповіла: «Служба кінематографії передала право на використання фільмів, знятих Укркінохронікою, державним кіностудіям», і пояснила, що її слова не треба вважати коментарем власне міністерства. «За офіційним коментарем звертайтеся до К.О. Копилової», - зазначила вона. 18 серпня я зателефонувала в приймальню Голови служби кінематографії К.О. Копилової. Євген Толочний (відрекомендувався помічником Голови) сповістив: «Катерина Олександрівна займається законотворчою діяльністю. Телефонуйте восени». На моє прохання переказати Катерині Олександрівні (адже про чергову відпустку пані Копилової не йшлося) запит стосовно передачі права використання фільмів «Укркінохроніки» державним студіям Є. Толочний повторив: «Телефонуйте восени».

Інформація для роздумів:

1) у липні цього року в Одесі говорили про кіно... «Круглий стіл» чи то з пафосною, чи то з кумедною назвою «Кіновиробництво в Одесі» зібрав російських (телеведучий, режисер О. Гордон, кінопродюсер, режисер С. Чліянц) та українських (голова правління ЗАТ «Одеська кіностудія» В. Ноздрюхін-Заболотний, Голова Держслужби кінематографії К. Копилова, віце-губернатор Одеської області Д. Волошенков) «прибічників» кіно. К. Копилова, як повідомило інформаційне агентство «Репортер», на тому зібранні заявила, що впродовж її перебування на Одеському МКФ головним питанням для неї залишалася Одеська кіностудія. За її словами, в Україні незабаром почне працювати закон про кінематограф, який буде ратифіковано згідно з європейською конвенцією, а це надасть більше можливостей для розвитку кіноіндустрії. «Дайте мені зо два місяці, і ця ратифікація запрацює, проте всі ми розуміємо, що в Одесу прийде російський продакшн», - сповістила К. Копилова(http://www.reporter.com.ua/news/46530/).

2) Г. Чміль (до призначення К. Копилової - Голова Державної служби кінематографії України) стосовно немайнового права на фільми «Укркінохроніки»: «Під час мого керівництва Службою кінематографії державним студіям було надано право, щоправда, не довічне (комусь на три роки, комусь - на пять) на використання своїх фільмів; при цьому всі стрічки, зняті на державних студіях, перебувають на обліку в Міністерстві, а студії, послуговуючись наданим правом, зобовязані звітувати щодо використання своїх фільмів»;

3) 2 вересня 2010 року близько 20 працівників «Української студії хронікально-документальних фільмів» було звільнено.

2 вересня 2010 року