Іван Ми­ко­лай­чук. Магія лю­бові. Фо­то­аль­бом. – Упорядник М.Є. Миколайчук – К.: Ре­дакція жур­на­лу «Міжна­род­ний ту­ризм», 2011

Зем­ний і не­зем­ний, свя­тий грішник, ду­ша ук­раїнсько­го кіно – ці виз­на­чен­ня не до­пу­с­ка­ють та­ко­го по­нят­тя, як за­брон­зовілість. На­впа­ки, осо­бистість, ни­ми оз­на­че­на, пе­рей­шов­ши ме­жу, за­ли­шається се­ред жи­вих (тим па­че, як­що це кіно­ак­тор) і своєю не­по­втор­ною ау­рою їх об’єднує. У цьо­му мож­на бу­ло пе­ре­ко­на­ти­ся під час свят­ку­ван­ня 70-річно­го ювілею Іва­на Ми­ко­лай­чу­ка. Жаль, що він відійшов так ра­но, не ми­нає. Та, жи­ву­чи в унікаль­ний час – час ми­с­тець­ко­го відро­д­жен­ня, він ус­ла­вив свою країну, ук­раїнське кіно. То­му всі, хто люб­лять і ціну­ють йо­го та­лант, при­свя­чу­ва­ли йо­му да­рун­ки: йо­го фільми на DVD, книж­ки, ви­с­та­ви, пісні, танці, в яких він ко­хав­ся, зре­ш­тою, щи­ре сло­во. Йдеть­ся на­сам­пе­ред про зем­ляків. Але не тільки. Один із цінних по­да­рунків з’явив­ся в Києві. Це аль­бом «Іван Ми­ко­лай­чук. Магія лю­бові», підго­тов­ле­ний ре­дакцією жур­на­лу «Міжна­род­ний ту­ризм» (упо­ряд­ник М.Є. Ми­ко­лай­чук). У ньо­му вміще­но більше 200 фо­то­графій: десь тре­ти­на з них – фо­то з жит­тя, ре­ш­та – йо­го ролі в кіно, а зняв­ся ак­тор Ми­ко­лай­чук у 37 фільмах.

Влас­не, ця кни­га дає по­вне уяв­лен­ня (і на­сам­пе­ред для не­по­свя­че­них) про цю – найвідомішу – грань йо­го та­лан­ту. Роз­та­шу­ван­ня фо­то­графій у хро­но­ло­гічно­му по­ряд­ку роз­кри­ває три ос­новні ета­пи йо­го 25-річної твор­чості. Від пер­ших най­я­с­кравіших ро­лей – Та­ра­са Шев­чен­ка та Іва­на Палійчу­ка, – зіграних 21-річним сту­ден­том ак­торсь­ко­го відділен­ня кіно­фа­куль­те­ту КДІТМ ім. Кар­пен­ка-Ка­ро­го, й насиче­них зйомками, до­ро­гими друзями і твор­чим по­бра­тим­ст­вом на­ступ­них дев’яти років. Ми­ко­лай­чук, відомо, був ду­шею то­ва­ри­ст­ва, мав своє ко­ло близь­ких по ду­ху лю­дей, з яки­ми ділив свя­та і будні ак­торсь­ко­го жит­тя. Як­що су­ди­ти з уміще­них в аль­бомі спо­гадів ко­лег (Юрія Іллєнка, Ла­ри­си Ка­доч­ни­ко­вої, Іва­на Га­в­ри­лю­ка, Іва­на Дра­ча) – він горів; умів пе­ре­тво­ри­ти кож­ну мить ро­бо­ти у свя­щен­нодійство, а відпо­чи­нок у свя­то.

Дру­гий період йо­го твор­чо­го жит­тя (1972–1979), ко­ли вла­­да В.Щер­биць­ко­го пе­ре­кри­ла ки­сень та­ла­но­ви­тим, національ­но свідо­мим лю­дям, мож­на на­зва­ти неісну­ван­ням у кіно. Все­світньо відо­мий ак­тор пе­ре­би­вав­ся не­знач­ни­ми ро­ля­ми. Добре, що ще з 1969 року по­чав­ пра­цю­ва­ти як сце­на­рист і це пішло успішно. А йо­го прихід у кіно­ре­жи­су­ру взагалі мож­на вва­жа­ти ди­вом.

На­решті третій (1979–1987) – і новий творчий спалах. Він по­ста­вив два фільми, про­дов­жуючи ро­бо­ту як ак­тор і сце­на­рист. Мав безліч твор­чих планів, у то­му числі фільм за вла­сним сце­нарієм «Не­би­лиці про Іва­на», спільну по­ста­нов­ку з фран­цузь­кою ре­жи­сер­кою. Але важ­ка хво­ро­ба і передчасна смерть не доз­во­ли­ли все це ре­алізу­ва­ти.

Про третій період – спо­га­ди лю­дей, які тоді з ним тісно співпра­цю­ва­ли і дру­жи­ли, – ак­то­ра Леся Сер­дю­ка, опе­ра­то­ра Юрія Гар­ма­ша. За­ли­шив спо­га­ди про Ми­ко­лай­чу­ка і ре­жи­сер Ро­ман Ба­ла­ян, який ра­зом із Іва­ном Ва­си­ль­о­ви­чем пи­сав сце­нарій для сво­го фільму «Відлюдь­ко».

Не­аби­я­кий інте­рес ста­нов­лять не­о­публіко­вані ли­с­ти Ми­ко­лай­чу­ка, а та­кож стат­тя, на­пи­са­на в пік йо­го твор­чих здо­бутків, тоб­то 1972 року, ко­ли він, ма­ю­чи ве­ли­кий ак­торсь­кий досвід, уже сту­пив на сте­зю сце­на­ри­с­та. Стат­тя на­зи­вається «Ак­тор: про­бле­ми і тур­бо­ти», де він чітко ок­рес­лив те, що пе­ре­шко­д­жає ре­алізу­ва­ти­ся ак­то­рові, й те, що до­по­ма­гає, зо­к­ре­ма, про­ду­мані кон­так­ти з гля­да­чем. Ми­ко­лай­чук на­ле­жав до лю­дей-прак­тиків, і тим ціннішою є йо­го спро­ба ос­мис­ли­ти зна­чен­ня ду­же древ­ньої і завжди потрібної про­фесії.

Фо­то­аль­бом – ви­дан­ня по­да­рун­ко­ве, з лю­бов’ю оформ­ле­не ху­дож­ни­ком Сергієм Го­роб­цем. Всі, хто до­клав ру­ку до то­го, щоб во­но по­ба­чи­ло світ, відчу­ли магію Ми­ко­лай­чу­ко­вої лю­бові.

Й на­ос­та­нок: фінан­со­ву підтрим­ку ви­дан­ню на­да­ла Дер­жав­на служ­ба кіне­ма­то­графії Ук­раїни, а та­кож SOTA CINEMA GROUP.