МКФ «Мо­лодість» за­про­по­ну­вав гля­да­чам спеціаль­ну кіно­про­г­ра­му «Зву­ки мо­ло­дості», яка скла­да­ла­ся з ху­дожніх та анімаційних стрічок у му­зич­но­му су­про­воді. В рам­ках цієї про­гра­ми відбу­ла­ся ук­раїнська пре­зен­тація фільму «Ма­ня. Історія працівниці тю­тю­но­вої фа­б­ри­ки» (1918) ре­жи­се­ра Євге­на Іллєша, го­ло­вну роль у яко­му зігра­ла польсь­ка зірка німо­го кіно По­ла Негрі. Фільм є пер­шим ре­зуль­та­том про­ек­ту ци­ф­ро­вої ре­кон­ст­рукції, який польсь­ка Національ­на фільмо­те­ка (Filmoteka Narodowa) роз­по­ча­ла 2010 року. В ре­с­та­в­рації «Мані» бу­ло ви­ко­ри­с­та­но най­су­часніші тех­но­логії: оци­ф­ро­ву­ван­ня за до­по­мо­гою «мо­к­ро­го» ска­ну­ван­ня плівки та фіна­ль­ний за­пис на не­го­рю­чу плівку за до­по­мо­гою ла­зер­но­го ви­проміню­ван­ня (тех­но­логія 4К+). Про ре­кон­ст­рукцію євро­пейсь­кої кіно­с­пад­щи­ни та міжна­род­ну співпра­цю в га­лузі кіноз­бе­ре­жен­ня роз­повідає Іза­бел­ла Хруслінська, співробітник польсь­кої Національ­ної фільмо­те­ки.

- Чо­му са­ме фільм «Ма­ня. Історія працівниці тю­тю­но­вої фа­б­ри­ки» бу­ло об­ра­но пер­шим для ре­с­та­в­рації в рам­ках про­ек­ту ци­ф­ро­вої ре­кон­ст­рукції, і яке май­бутнє цьо­го про­ек­ту?

– Фільм вва­жав­ся втра­че­ним до 2006 ро­ку, ко­ли при­ват­ний ко­лекціонер із Чехії за­про­по­ну­вав йо­го нам. Ми не знаємо по­пе­ред­ньої долі цієї копії, су­дя­чи зі ста­ну, во­на зберіга­ла­ся в ду­же по­га­них умо­вах. Інфор­мації про те, чи існу­ють десь інші копії цьо­го фільму, в нас та­кож не­має. У 2010 році Поль­ща от­ри­ма­ла ґрант від Євро­со­ю­зу на ре­алізацію про­ек­ту «Ре­с­та­в­рація та оци­ф­ро­ву­ван­ня до­воєнних ху­дожніх фільмів у кіно­архіві Filmoteka Narodowa». З най­старіших фільмів архіву, відібра­них для цьо­го про­ек­ту(1), «Ма­ня» бу­ла у найгіршо­му стані, тож ми виріши­ли з неї роз­по­ча­ти. По­вний про­цес ре­кон­ст­рукції три­вав близь­ко вось­ми місяців. На пер­шо­му фільмі бу­ло пе­ревіре­но де­які технічні пи­тан­ня, тож далі про­цес має при­швид­чи­ти­ся. За­га­лом про­ект три­ва­ти­ме близь­ко 3–4 років, про­тя­гом яких бу­де повністю відре­с­та­в­ро­ва­но ще два фільми («Пан Та­де­уш» (1928), «По­клик мо­ря» (1927)) та оци­ф­ро­ва­но 40 фільмів з на­шо­го архіву. Потім про­ект мо­же бу­ти про­дов­же­ний. Як за­пев­ня­ють наші спеціалісти, «Ма­ня» – єди­ний на сьо­годні при­клад ре­кон­ст­рукції в тех­но­логії 4К+. Та­кий спосіб ре­кон­ст­рукції не по­ру­шує струк­ту­ру оригіна­ль­но­го зо­б­ра­жен­ня, а ли­ше поліпшує якість. Вда­ло­ся збе­рег­ти навіть оригіна­ль­ну ко­ло­ри­с­ти­ку фільму, який з ме­тою еко­номії бу­ло зня­то на шмат­ках різної плівки з різни­ми відтінка­ми. Ми вже маємо відгу­ки з пре­зен­тацій фільму в декількох євро­пейсь­ких сто­ли­цях, і в них не­одмінно зга­дується якість.

– Роз­кажіть, будь ла­с­ка, про про­гра­му євро­пейсь­ких пре­зен­тацій фільму і, зо­к­ре­ма, про по­каз у рам­ках «Мо­ло­дості»?

– Оскільки фільм є при­кла­дом ду­же ран­нь­о­го євро­пейсь­ко­го співробітництва, ми виріши­ли, що бу­де ціка­во про­ве­с­ти цикл йо­го міжна­род­них пре­зен­тацій як один з офіційних куль­тур­них за­ходів у рам­ках польсь­ко­го го­ло­ву­ван­ня в ЄС у 2011 році. В той період історії кіно, ко­ли бу­ло зня­то «Ма­ню», не бу­ло чо­гось та­ко­го як національ­на кіно­про­дукція. На­томість бу­ло ба­га­то лю­дей з різних країн, які зай­ма­ли­ся кіно. Мож­на ска­за­ти, що це німець­кий фільм, бо йо­го зня­то в Берліні. Але йо­го зняв угорсь­кий ре­жи­сер, а го­ло­вну роль ви­ко­на­ла польсь­ка ак­тор­ка (Полі Негрі тоді був 21 рік, і са­ме з ро­лей у німець­ких фільмах роз­по­чав­ся її кар’єрний успіх), – то­му це євро­пейсь­кий фільм. Пер­ша пре­зен­тація ре­кон­ст­рукції відбу­ла­ся у Вар­шаві 4 ве­рес­ня 2011 ро­ку, потім бу­ли по­ка­зи в Па­рижі, Ма­д­риді та Лон­доні, а за­вер­шаль­ний відбу­деть­ся в Берліні. Це бу­ли са­мостійні події, і ли­ше в Києві – в рам­ках кіно­фе­с­ти­ва­лю. В Ук­раїні простіше бу­ло зро­би­ти щось у рам­ках більшо­го про­ек­ту, а «Мо­лодість» – най­пре­с­тижніший ук­раїнський фе­с­ти­валь, який тра­диційно вклю­чає у свої про­гра­ми польсь­ке кіно. Київський по­каз відбу­в­ся у жи­во­му су­про­воді Вроц­лавсь­ко­го ка­мер­но­го ор­ке­с­т­ру «Ле­о­польдінум» під керівництвом ком­по­зи­то­ра і відо­мо­го польсь­ко­го ди­ри­ген­та Єжи Мак­си­мю­ка, ко­т­рий спеціаль­но ство­рив му­зич­ний су­провід для цьо­го фільму. Тож це бу­ло поєднан­ня минуло­го з су­ча­сним.

– Чи ма­ла Національ­на фільмо­те­ка досвід кіно­ре­кон­ст­рукції раніше?

– Ми вже ро­би­ли зви­чай­ну ци­ф­ро­ву ре­кон­ст­рукцію. Але ре­кон­ст­рукція 4К+ ви­ма­гає знач­них коштів та ви­со­ко­клас­них спеціалістів. То­му насамперед з гро­шей, виділе­них на про­ект, бу­ло ство­ре­но спеціаль­ну ла­бо­ра­торію. Для Євро­со­ю­зу ци­ф­ро­ва ре­кон­ст­рукція є ос­нов­ним на­прям­ком політи­ки збе­ре­жен­ня фільмо­вої спад­щи­ни. Ду­маю, та­кий на­прям куль­тур­ної політи­ки не­обхідний і для Ук­раїни, де є про­бле­ми зі збе­ре­жен­ням фільмо­вої спад­щи­ни, – це важ­ли­вий ас­пект, не тільки національ­ний, а і євро­пейсь­кий.

– У яких ще євро­пейсь­ких про­ек­тах зі збе­ре­жен­ня кіно­спад­щи­ни бе­ре участь Filmoteka Narodowa?

– Декілька років то­му на базі німець­ко­го кіно­архіву бу­ло ство­ре­но світо­вий інтер­нет-пор­тал «Lostfilm». Йо­го чле­ном мо­же бу­ти ко­жен – для цьо­го не потрібен жо­ден вне­сок. Пор­тал дає мож­ливість зв’язу­ва­ти­ся з інши­ми архіва­ми, а та­кож з при­ват­ни­ми ко­лекціоне­ра­ми і шу­ка­ти за­губ­лені фільми, важ­ливі для національ­них архівів. Польсь­ка фільмо­те­ка є чле­ном цьо­го пор­та­лу вже третій рік. По­шук відбу­вається, зо­к­ре­ма, за фо­то­графіями та ка­д­ра­ми з фільму, які збе­рег­ли­ся. Працівни­ки архіву мо­жуть упізна­ти те, що во­ни ба­чи­ли в ро­боті. За до­по­мо­гою цьо­го пор­та­лу наші спеціалісти вже знай­ш­ли два фільми в німець­ко­му та шведсь­ко­му архівах. По­за цим пор­та­лом, че­рез без­по­се­ред­ню співпра­цю з фран­цузь­ки­ми архіва­ми, нам та­кож вда­ло­ся відшу­ка­ти ду­же важ­ли­вий для польсь­кої кіне­ма­то­графії фільм, зня­тий 1908 ро­ку, який вва­жається вза­галі най­пер­шим в історії польсь­ким фільмом. Го­во­ря­чи про за­галь­ноєвро­пейсь­кий кон­текст, тре­ба та­кож зга­да­ти про­ект «Europeana» – бібліоте­ку куль­тур­ної спад­щи­ни. На сьо­годні в ній зберіга­ють­ся здебільшо­го пись­мові до­ку­мен­ти (зо­к­ре­ма, сце­нарії, як­що го­во­ри­ти про кіно­с­пад­щи­ну). На­разі існує про­ект Євро­со­ю­зу зі ство­рен­ня в рам­ках «Europeanа» фільмо­во­го інтер­нет-архіву, на який теж виділе­но чи­малі ко­ш­ти. Національ­на фільмо­те­ка ввійшла до «Europeanа» ми­ну­ло­го ро­ку з пор­та­лом «Фо­то­те­ка»2, де розміще­но де­сят­ки ти­сяч кадрів із польсь­ких фільмів, фо­то­графій зі знімаль­них май­дан­чиків, сце­наріїв то­що. В май­бут­нь­о­му до цьо­го мож­на до­лу­чи­ти і фільми чи, з ог­ля­ду на про­бле­му ав­торсь­ких прав, яка тут по­стає, при­наймні фраг­мен­ти фільмів, а та­кож по­вну інфор­мацію про них.

1 По­вний спи­сок фільмів опубліко­ва­но на сайті кіно­архіву: http://www.nitrofilm.pl/strona/filmy/filmy.html

2 http://fototeka.fn.org.pl/