«Шерлок» («Sherlock») – британський телесеріал компанії «Hartswood Films», знятий для «BBC Wales». Сюжет заснований на творах Артура Конан Дойла, проте дія відбувається в наші дні. Влітку 2010 року на телеканалах «BBC One» і «BBC HD» було показано три дев’яностохвилинні епізоди першого сезону. Другий сезон відбувся в січні 2012 року, третій – у січні 2014-го (серіал продовжать на четвертий і п’ятий сезони).

Авторами серіалу є Марк Ґетісс і Стівен Моффат, головні ролі Шерлока Холмса і доктора Джона Ватсона виконують Бенедикт Камбербетч і Мартін Фрімен. «Шерлок» став володарем телевізійної премії BAFTA в категорії «Найкращий драматичний серіал» (2011).

Обидва автори вже адаптували вікторіанську літературу. У 2007 році Моффат був сценаристом серіалу «Джекіл» за мотивами повісті «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда», а Ґетісс – автор сценарію епізоду «Неспокійний мрець» науково-фантастичного телесеріалу «Доктор Хто» за мотивами творів Чарльза Діккенса.

Ідея авторів полягала у звільненні Холмса з в’язниці його індустріальної епохи. Замість капелюха мисливця він придбав би смартфон і нікотинові пластирі ^[1]. «Ми хотіли витягнути його зі штучного вікторіанського туману і побачити його таким, який він є. Шерлок Холмс насправді – дивак з багатої сім'ї. А Ватсон – солдат, через поранення демобілізований з війни в Афганістані, і вдома йому трохи нудно, бо він волів би повернутися на фронт. Тому розгадки злочинів разом із психопатом його стимулюють» ^[2].

Шерлок: вічне повернення

Серіал «Шерлок» (Бі-Бі-Сі) став подією останніх років. Фільм виходив і на українських телеекранах у 2013 та 2014 роках. Реактуалізація образу Шерлока в епоху після-постмодерну видається цікавою знахідкою з точки зору культурології та філософії культури: епоха, яка приходить на зміну тотальній релятивності знання та множинності інтерпретацій, тепер прагне дошукатися гносеологічної достеменності. Істину таки можна встановити. Новий герой цієї епохи – персонаж, первісно створений у позитивістську добу, а отже, наділений потужними раціональними установками, завдяки яким істина може бути встановлена і завдяки яким світ може бути змінений. Шерлок Холмс – детектив, обдарований надзвичайними аналітичними здібностями, за допомогою яких найхимерніша справа може бути розплутана. Шерлок, по суті, – антибароковий герой, який не визнає химерності світу, а прагне все в ньому розкласти на полички. У пост-постмодернізмі (або метамодернізмі) Шерлок (зокрема у британському серіалі) також наділений надзвичайними розумовими здібностями (цей інтелектуальний феномен у фільмі названо «палацами розуму»), він користується всіма найновітнішими пристроями, які можуть прислужитися інтелекту. Крім того, що детективний жанр завжди був затребуваним, увага до образу Шерлока в новітній кіноадаптації потребує серйознішої уваги. Герой Конан Дойла переноситься у ХХІ століття, отже, це дає підстави говорити про своєрідну спробу відродити неопозитивізм у пост-постмодернізмі. На зміну епохи гіперреальності, що продукувала нові художні моделі та прийоми (тотальної іронії стосовно зображуваного, ризому як модель мислення та репрезентації реальності тощо), приходить епоха «пост-розуму», який опанував гіперреальність і водночас залишився собою. Тобто в пост-постмодернізмі людське аж ніяк не заперечується і не відкидається. Звідси – один крок до повернення «великих тем» чи «великих наративів», заснованих на автентичності людської емоційності.

Один із напрямів пост-постмодернізму – перформатизм, який із філософської точки зору будується на засадах генеративної антропології Еріка Ґанса (Eric Gans), а також філософії монізму. Перформатизм стверджує, що в мистецтво повертається «краса (прекрасне), добро, повнота, всі форми метафізичних виявів, проте в особливий спосіб і за певних умов, за яких саме текст підштовхує нас прийняти його ж правила гри» ^[3]. Це реакція на скептицизм постмодернізму, який заперечує не лише «великі наративи», а й «величні ідеї» (вірності, кохання та ін.). У «перформативних» текстах «переплітаються модерне і постмодерне відчуття, проте загалом ми говоримо про новий рівень чуттєвості, з одного боку, маємо властиве для постмодернізму заперечення універсальної істини і релятивізм, з другого, – бажання дошукатися справжнього сенсу…» ^[4].

Один з літературних образів, реактуалізованих у цій епосі, – Шерлок Холмс. Його традиції мають особливу літературну історію й цікаві форми сучасної рецепції творів британського (шотландського) письменника. Шерлоківський дискурс, починаючи від ХХ ст., детермінував величезну кількість інтерпретацій, інтермедіальних адаптацій, сприяючи філософському, світоглядно-естетичному збагаченню культури. Усе це засвідчує значний смисловий потенціал цього дискурсу. Його прототипом був відомий свого часу «лікар та професор Единбурзького університету Джозеф Белл, асистентом якого був Артур Конан Дойл» ^[5]. Завдяки своїй спостережливості та вмінню робити висновки Белл міг легко визначити професію пацієнта. Цими рисами, а також схожою зовнішністю Конан Дойл наділив і свого персонажа. Описуючи характер злочинів, письменник, як правило, критично ставиться до тогочасного британського судочинства, висміюючи поліцейських, невдалих охоронців порядку. У Шерлока Холмса наявні симпатії до жертв злочину – найчастіше безправних або слабких людей.

«Sherlock»: специфіка семіотичних трансформацій

Шерлок у виконанні Бенедикта Камбербетча під час розкриття злочину користується сучасними технологіями: SMS, Інтернет, GPS… На думку Пола Маꥳґана, режисера двох епізодів «Шерлока», такий образ детектива поєднується з описаним у Конан Дойла. Оригінальний Шерлок користувався всіма технологіями свого часу, проводив доступні йому лабораторні експерименти ^[6]. Чимало моментів, пов’язаних з іменами і спілкуванням персонажів, творці серіалу модернізували: обидва головні герої називають один одного по імені, а не за прізвищем, спілкування між ними більш неформальне, часом Шерлока і Джона приймають за гомосексуальну пару ^[7].

Незважаючи на осучаснення героя та самої історії, деякі моменти все ж залишилися незмінними, наприклад, адреса Холмса на вулиці Бейкер-стріт, його оточення і ворог Моріарті. Джон Ватсон (Мартін Фрімен) – військовий лікар, який повернувся зі служби в Афганістані; обговорюючи створення образу Ватсона, який в оригіналі був демобілізований після служби в період другої англо-афганської війни, Ґетісс зазначив: «Це та ж сама війна, подумав я. Та ж непереможна війна» ^[8].

Кожний сезон складається з трьох серій. Кожна серія триває близько 90 хвилин і має свою назву, а всі серії пов’язані спільним сюжетом, у центрі якого – постать Джима Моріарті. Назви більшості серій не співзвучні назвам оригіналу, а в деяких серіях трапляються елементи з інших оповідань Конан Дойла.

Були створені сайти в мережі Інтернет: сайт Шерлока Холмса «Теорія дедукції», блог Джона Ватсона, блог Моллі Хупер, сайт Конні Принс.

Режисери зберігають основні риси героя: високий зріст, холодний погляд світлих очей, високе чоло. Інтелектуальні риси поглиблюються, а окремі подаються гіпертрофовано. Шерлок – це «високоактивний соцiопат», дивний «псих», як його називає лейтенант Донован. Детектив перестає бути приватним. Це – детектив-консультант, як вiн сам себе називає.

1. ↑Jeffries Stuart. ‘There is a clue everybody’s missed’: Sherlock writer Steven Moffat interviewed // The Guardian. – 2012. – 20.09.
2. ↑Pendreigh Brian. Times have changed but crimes are the same for new Sherlock Holmes // The Herald. – 2010. – 19.06.
3. ↑Kirby A. Successor states to an empire in free fall. – 2010. – 27.05.
4. ↑Gulan G. ‘Camerica, Puppy Art’. Artefact GLOCALOGUE. – 2004.
5. ↑Шахова К.О. Великий детектив i той, хто його вигадав / Кіра Олександрівна Шахова. – К. : Веселка, 1990. — С. 9.
6. ↑Pendreigh Brian. Times have changed but crimes are the same for new Sherlock Holmes // The Herald. – 2010. – 19.06.
7. ↑Pendreigh Brian. Times have changed but crimes are the same for new Sherlock Holmes // The Herald. – 2010. – 19.06.
8. ↑Thorpe Vanessa. Sherlock Holmes is back… sending texts and using nicotine patches // The Observer. – 2010. – 18.07.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)