Протягом семи днів у столичному кінотеатрі «Україна» демонструвалися справжні легенди британського кіно: напружена шпигунська історія «39 сходинок» (1935) засновника та неперевершеного майстра жанру трилера Альфреда Гічкока, військово-романтична драма «Життя і смерть полковника Блімпа» (1943) всесвітньовідомого режисерського дуету Майкла Пауелла та Емеріка Прессбурґера, блискуча психологічна драма Джека Клейтона «Шлях нагору» (1959), своєрідна британська версія «Солодкого життя» Фелліні — «Лялечка» (1965) Джона Шлезінґера, класична ґанґстерська стрічка Майка Ходжеса «Прибрати Картера» (1971), одна з найкасовіших стрічок 80-х — комедія Стівена Фріерза «Моя прекрасна пральня» (1985), присвячена проблемам національних та сексуальних меншин, а також фільм Марка Германа «Діло – труба» (1996).

Нове британське кіно цього року репрезентували чотири картини 2002 — 2003 років: «Щасливі шістнадцять років» Кена Лоуча, «Мати» Роджера Мітчела, «Морверн Каллар» Лінн Ремсей та «Вілбур хоче вкоротити собі віку» Лоне Шерфіґ. Критерієм добору сучасних фільмів, за словами менеджера з мистецьких проектів Британської Ради Валентина Бойніцького, стала настанова «показати звичайного британця у звичайних обставинах». Цікаво, що автори більшості стрічок, представлених у фестивальній програмі, у тій або іншій формі продовжують потужну традицію британського соціального реалізму і, як правило, звертають свій погляд на тіньовий бік зовні благополучного суспільства.

Найпоказовіший у цьому контексті фільм «Щасливі шістнадцять років» (переможець шести конкурсів, включаючи нагороду Каннського МКФ за найкращий сценарій та нагороду за найкращу британську незалежну стрічку), що ним урочисто відкрився фестиваль. Головний герой драми Кена Лоуча – «важкий» підліток на ім’я Ліам (його грає юний шотландський футболіст Мартін Компстон) чекає на свою матір, яка має вийти з в’язниці саме до його шістнадцятиріччя. Бажаючи відгородитися від ексцентричного вітчима Стена — дрібного наркоторговця, хлопець мріє купити окреме помешкання й почати життя спочатку, нарешті зібравши під одним дахом маму, сестру Шантель та її маленького сина Калама. Для втілення цієї мрії потрібні чималі гроші. Ліам не знаходить кращого способу їх заробити, аніж продовжити справу вітчима. Разом із другом Пінболом (актор Вільям Руен — цьогорічний гість фестивалю) Ліам викрадає у Стена партію «товару» і розпочинає небезпечний бізнес. Крок за кроком хлопець уперто прямує до заповітної мети, чимраз глибше занурюючись у злочинний світ. Нарешті його родина збирається в новенькій зі смаком обставленій квартирі з вікнами на море. Однак сімейна ідилія виявляється неможливою. Шантель не може пробачити матері, яка свого часу покинула її напризволяще, а та, у свою чергу, значно більше зацікавлена в збереженні стосунків із коханцем, аніж із власними дітьми. Першої ж ночі мати тікає до Стена. Засліплений ревнощами і ненавистю, Ліам вбиває вітчима. Фінал драми залишається відкритим. Не важко здогадатися, що очікує героя в майбутньому. Ще одну долю остаточно втягнуто в загальне зачароване коло.

Справжньою окрасою панорами нового британського кіно стала оригінальна стрічка Лінн Рамсей «Морверн Каллар», нагороджена призами семи конкурсів, включно з нагородою Британської кіноакадемії в Шотландії та молодіжним призом Каннського МКФ. В основу сценарію покладено однойменний роман всесвітньо відомого шотландського письменника Алана Ворнера.

Напередодні Різдва дівчина з дивним ім’ям Морверн Каллар знаходить труп коханого на підлозі власної кухні. Він вкоротив собі віку, лишивши Морверн передсмертну записку, касети з улюбленою музикою і неопублікований роман. Подальші події фільму дещо нагадують хворобливий сон. Кілька днів залишаючись в одній квартирі з трупом, дівчина незворушно розчленовує його, складає в рюкзак, який ховає на живописному пагорбі, а далі цілком несподівано їде до Іспанії на гроші, що їх небіжчик передбачливо залишив на власний похорон. Після кількаденних мандрів екзотичною місцевістю, вона зустрічається з лондонським видавцем, вигідно продає йому привласнений роман і, здобувши фінансову незалежність, знову вирушає у подорож. Цього разу, можливо, назавжди.

Лінн Рамсей, вочевидь, не належить до режисерів, які думають за глядача, всіма способами нав’язуючи йому єдино можливе тлумачення. Після перегляду картини більшість запитань так і залишаються без відповіді. Що рухало героїнею — емоційний шок, елементарна аморальність або ж якась незбагненна внутрішня логіка, кожен вирішує для себе сам. Можна сказати одне, — візуально ефектна, лірична і водночас зловісна екранна оповідь інтриґує і заворожує з перших кадрів.

Загалом, цьогорічні Дні британського кіно залишили доволі позитивні враження. Незмінно повні зали — найкраще свідчення того, що цей масштабний захід став подією в українському культурному житті. Єдине, що можна побажати організаторам, — включати у фестивальну програму більше сучасних артгаузних фільмів, яких цього разу відчутно бракувало.