«Вільні люди». Автор сценарію і режисер Ганна Яровенко. Головний оператор Іван Любиш-Кірдей. Знімалися: Тарас Компаніченко, Андрій Ляшук, Ярослав Крисько, Ярема Шевчук, Тарас Дороцький та ін. Українська студія хронікально-документальних фільмів, 2014

«Холодний Яр: воля або смерть». Автор сценарію і режисер Галина Химич. Оператор Сергій Мурін. У ролях: члени військово-історичного клубу «Повстанець» Олександр Марков, Віктор Билина, Дмитро Набитович, Владислав Куценко, Олександр Проценко та ін. Диваки Production, 2014

Наприкінці 2014 року з’явилися два фільми – різні, але в чомусь і близькі. Обидва нагадали: історичне «вчора», хоч як дивно, лишається актуальним сьогодні.

«Вільні люди» Ганни Яровенко – розповідь про кобзарів та сучасність. Тема кобзарства архетипна, та присутність її в кінопросторі не відповідає місцю в культурній свідомості. Стрічка розглядає соціально-культурницький аспект: чи кобзарство цікаве нині молодим і самодостатнім талановитим людям? І головне: чи потрібне воно суспільству? Відповідь: так, потрібне навіть тим, хто про це не здогадується. Герої фільму – сучасні кобзарі Тарас Компаніченко, Андрій Ляшук, Ярослав Крисько, Ярема Шевчук, Тарас Дороцький мандрують від міста до міста, від села до села… Село, яке було осередком традиції, тепер стрімко її втрачає. Окремі літні люди ще згадують кобзарів часів дитинства, але видно: і для них це – «вітчизняна екзотика».

Цікаво спостерігати, як традиційне виконавське мистецтво раптово стає таким собі «камертоном духовності», до того ж не лише для глядача: це розуміють, чи принаймні відчувають, навіть далекі від нього люди; наприклад, міський маргінал несподівано зізнається: його предок теж був кобзарем... Звісно, далеко не завжди «культурний діалог» вдається: в одному із сіл героїв виганяють, у Львові охоронець банку намагається відігнати співця, що грає поблизу... Утім, основний конфлікт фільму розгортається в іншій сфері – музичної драматургії. Це протистояння музики традиційної («культурного коду») та різних форм сучасної «низової» – «попси», «клубної», а також російськомовної радянської естради як продукту імперської культури. Останнє стосується іншої невмирущої проблеми: народні співці проти антинародної влади. Аналізувати її за браком місця не будемо, зупинимося на традиційному значенні кобзарів для піднесення народного духу. Останні сцени фільму: Євромайдан, 29-е листопада – переддень Революції Гідності, на сцені – Тарас Компаніченко. А довкола – натовп, слухає кобзаря, як робив це століттями…

Якщо «Вільні люди» – показ сучасних форм традиції, то «Холодний Яр: воля або смерть» – звернення до сьогодення через образи минулого. Холодний Яр як центр опору більшовицькій експансії увійшов до української культурної свідомості нещодавно, проте вже зайняв серед національних ідеологем помітне місце. Та в кінополі він мало задіяний, і кожен фільм стає важливим внеском до репрезентації теми. «Воля або смерть» дає для цього багатий матеріал. Це історія Холодного Яру від Хмельниччини і Коліївщини; в центрі оповіді – боротьба з радянськими (читай: російськими) окупантами за Перших Визвольних змагань, до початку 1930-х. «Воля або смерть» відбила «дух часу»: розпочата два роки тому, вона звучить так, ніби була задумана після окупації Криму як нагадування: радянська «співдружність народів» і радісне входження України до неї – міф, за який сьогодні маємо дорого платити.

«Вільні люди» – фільм-спостереження, дослідження, «Холодний Яр» – фільм-конспект. Мета його: дати максимальний обсяг інформації за обмежений час. Звідси – водночас перевага і недолік: величезна інформаційна насиченість. Матеріалу достоту вистачило б на ідеї не для одного повного метра… З одного боку, це не сприяє легкому засвоєнню, з іншого – знайомить з багатьма фактами, вартими самостійного вивчення. На презентації режисер Галина Химич і продюсер Оксана Левкова підкреслили навчальну спрямованість. На неї працює все – від хронометражу (25 хвилин) до форми, визначальною рисою якої стає «молодіжний» надрізкий «кліповий» монтаж.

Фільм – громадський проект (студія «Диваки Production» спільно з організацією «Не будь байдужим»), створений за мінімальні ресурси. Тож неминучі недоліки, наприклад, низька якість кінохроніки (хоча це докір радше на адресу державної політики з кіно і (не)розповсюдження культурної спадщини). Та і з цим можна змиритися, тим більше, що «Холодний Яр» не поступається багатьом роботам, створеним за значно більших можливостей.