Київський театр маріонеток

Кожна зустріч з Київським театром маріонеток — маленьке диво, яке починається в затишному дворику на Подолі, продовжується в фойє, стилізованому під ляльковий будинок, і остаточно здійснюється на невеличкій сцені. Вистави для дітей і дорослих давно вже полюбилися не тільки київським глядачам, їх запрошують і відзначають нагородами як на всеукраїнських, так і на міжнародних фестивалях.

Остання постановка «Будинок, який побудував Свіфт» (за п’єсою Г.Горіна) нещодавно здобула «Київську пектораль» у номінації «Театральний пошук». У цій виставі приваблюють винахідливість, ориґінальні творчі знахідки режисера Михайла Яремчука і художниці Тетяни Торбенко (які до того ж самі створюють маріонетки для вистав), висока майстерність акторів, а також можливість цілковито відірватися від звичної реальності й на певний час потрапити в ілюзорно-метафоричний світ лялькового дійства.

Здається, в самій природі театру маріонеток закладено певний філософський підтекст: глядач бачить ляльок, які проживають життя на сцені, а над ними — руки акторів, що керують цим життям, вправно смикаючи за ниточки. Майже в усіх постановках Михайла Яремчука цей момент свідомо підкреслений, перетворений на прийом: постаті акторів, що панують над ляльковим світом, наділяються символічним значенням, стають смисловим компонентом вистави. В «Будинку, який побудував Свіфт» режисер іде ще далі, синтезувавши гру живих акторів і маріонеток.

Григорій Горін поселяє свого героя, світової слави письменника Джонатана Свіфта, серед його власних витворів фантазії, наголошуючи ірраціональність його генія і навколишнього світу. Михайло Яремчук віртуозно обігрує цей момент, помістивши актора В.Кожевникова в ляльковий дім, населений маріонетками. Саме там застає Свіфта лікар Сімпсон (актор К.Корецький) — типовий носій раціонального світогляду, щоб мимоволі вступити в діалог з мовчазним письменником і його персонажами. Парадоксальний світ Свіфтового будинку, де правда тісно переплелася з вигадками і містифікаціями, існує за власними законами. Традиційна логіка, якою керується Сімпсон, виявляється цілком безсилою. Високовчений лікар поруч з письменником видається наївним хлопчиком. Йому нічого не лишається, як «з’їхати з глузду» і шукати нових шляхів пізнання.

Цей складний, філософський сюжет, сповнений парадоксів і грайливої іронії, блискуче втілений у постановці Яремчука. Вистава вражає яскравою, неповторною образністю: естетичні можливості театру маріонеток використані на повну силу. Ще один ориґінальний прийом — гра з розмірами: на сцені одночасно діють актори, звичайні маріонетки і крихітні ляльки-ліліпути. В сценічному житті, як і в житті реальному, в кожного свій масштаб. Інколи трагедію маленької людини, що втопилася в склянці з чаєм, здатний по-мітити і відчути тільки мудрий декан Свіфт.

Постановку можуть дивитися як дорослі, так і діти. Щасливо уникаючи спрощень, режисер знаходить спосіб донести складні істини до кожного, мова ляльок близька всім.