«Жива» – перший повнометражний художній фільм Тараса Химича. Дебютною була і гра актриси Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. Івана Франка Ольги Комановської, виконавиці головної ролі. Одну з головних ролей – Луки «Довбуша» Гринішака грає Ростислав Держипільський, керівник цього ж театру, актор і режисер.

Фільм було знято за реальною історією життя Анни Попович, української зв’язкової УПА, якій 2015 року виповнилося 90. Фільм знімали в Ґорґанах, там, де відбувалися події насправді, криївки були на місці колишніх, реальних. У фільмі показано справжні ландшафти, де творилася історія. Це не може не вплинути на емоційне сприйняття фільму.Тарас Химич вдало вписує природу в долі героїв, за її допомогою підсилюється трагізм їхнього життя.

Зйомки тривали впродовж трьох років (почали ще 2013-го, потім була Революція Гідності, що, зрозуміло, зумовила перерву, а в 2016-му стрічку завершили). Режисер прагнув максимально переконливо показати історію життя Анни. Хоча події в житті справжньої Анни були значно драматичнішими, ніж у фільмі. Виконавиця головної ролі Ольга Комановська намагалася якомога правдивіше передати емоції, характер, душу героїні.

Режисер познайомився з Анною Попович, збираючи інформацію для документального фільму про УПА, але її історія виявилася надто складною для документалістики. Життя її – повноцінний сценарій. Тарас Химич зрозумів, що з цієї незвичайної оповіді можна зробити хороший ігровий фільм. І він створив фільм – не так про війну, як про почуття. Прикметно, що головною постаттю у фільмі про УПА є жінка.

Дія відбувається у 1949 році. Загін МГБ веде в Карпатах полювання на вцілілих повстанців. Анна потрапляє в табір до повстанців, а згодом разом зі своїм другом Ніко переходить у відділ командира Довбуша. Дівчина опиняється у вирі війни. Але вона не схожа на інших – має дар передбачення: їй сняться віщі сни про те, що незабаром відбудеться. Саме зв’язок Анни з Божественною силою неодноразово рятував повстанців та саму провидицю від неминучої загибелі.

У фільмі детально показано життя повстанців, глядач може побачити, як вони жили у криївках, чим переймалися, чим жертвували і на що йшли, щоб урятувати своє життя. Перед нами не епічні постаті чи ідеалізовані герої, а герої справжні, які кожного дня стояли перед вибором між життям і смертю і залишалися людьми: кохали чи ненавиділи, були до останнього вірні цінностям чи помилялися і зраджували. Незважаючи на трагічні події, фільм сповнений оптимізму.

Автори фільму розповіли історію жінки, що дивом залишалася живою, вона стрілялася, пробувала підірватися гранатою, але смерть її оминала. Анна пережила своїх ворогів, які її катували. І тепер вона жива – вже на кіноекрані. Це історія про мужність духу, незламну віру в Бога та жагу до волі. За допомогою своїх надприродних здібностей Анна змінила не тільки свою долю, а й долі тих, хто був поряд. Тарас Химич стверджує: «Дворічне спілкування з нею змінило мене повністю». Актори, які були знайомі з Анною, теж розповідають, що її життєва історія та гра у фільмі неабияк вплинули на них, змусили переосмислити життєві цінності та події, що відбуваються у їхньому житті.