Сьогоднішній український кінематограф стоїть на роздоріжжі. В останні роки держава збільшила суми, які виділяються на підтримку кіновиробництва. Завдяки новітнім технологіям суттєво спростилася робота незалежних кіновиробників. Заборона російського кіно заохочує національні кіно- та телекомпанії створювати українські стрічки. Суспільно-політична ситуація стимулює інтерес глядача до тем, які може розкрити виключно вітчизняне кіно. Все це створює великий потенціал для вибухового зростання української кіноіндустрії як у кількісному, так і в якісному вимірі. Проте реалізація цього потенціалу поки що гальмується. І не в останню чергу через брак розуміння кіногалуззю того, яким має бути це кіно, як побудувати систему розповсюдження, як знайти свого глядача і як забезпечити кіновиробничий продукт належними ресурсами.

В таких умовах кінофестивалі стають тими острівцями, де можна побачити успішні проекти, оцінити художні задуми, проаналізувати творчі прийоми, зрозуміти принципи виробництва та зробити висновки щодо правильності обраних знімальною групою підходів.

7–9 квітня в Київській фортеці проходив IV Міжнародний фестиваль історичного кіно. В умовах нинішньої війни з Росією, анексії Криму, з потужним пропагандистським компонентом цієї гібридної боротьби увага до історичних тем у нашому кіно стає особливо необхідною. Перелік фільмів, представлених на фестивалі, засвідчує розуміння з боку українських режисерів значущості висвітлення найрізноманітніших історичних тем та демонструє бажання знайти для кожної свій, оригінальний погляд. Те, що фестиваль є міжнародним, особливо важливо для наших кіновиробників, адже дозволяє оцінити власні здобутки в порівнянні з якісними зразками європейського та загалом світового кіно.

Організатори фестивалю – Міжнародний соціально-культурний проект «Джойфест» та Національний історично-архітектурний музей «Київська Фортеця». В конкурсі взяли участь фільми кінематографістів з п’яти країн: України, Швейцарії, Литви, Білорусі, Естонії. Серед стрічок були три ігрові та одинадцять документальних.

Особливість регламенту фестивалю в тому, що картина, яка перемогла в одній номінації, не може претендувати на іншу (окрім ґран-прі). Документальні розподіляються на дві категорії: короткий метр та повний метр (понад 40 хвилин).

Цього року вже вдруге в конкурсі беруть участь ігрові стрічки. Проведення перших двох фестивалів показало, що деякі історичні теми вкрай складно розкрити в документальному кіно. Водночас ці теми часто приваблюють митців ігрових фільмів. Тому минулого року вирішили спробувати залучити до конкурсу й ігрові картини, які змагаються в окремій номінації.

Ґран-прі IV МФ історичного кіно отримала литовська стрічка «Як ми грали революцію» Гедре Жиките. Вона ж здобула перемогу в номінації «Повний метр. Кращий історичний фільм». На відміну від минулих років, коли кілька стрічок впритул наближались до ґран-прі, цього разу лідер був незаперечним. Картина розповідає про події, які передували утворенню сучасної незалежної Литви, про роль литовських музикантів у політичному та національному відродженні батьківщини. В центрі сюжету – історія рок-гурту «Антіс», який, почавши в часи перебудови з епатажних та комічних виступів, сполучив свою концертну діяльність з пропагандою ідей національного відродження. Ненасильницький початок литовської боротьби за незалежність та стилістика стрічки створюють певну «карнавальну» атмосферу політичного процесу, знайому українцям за подіями Майдану 2004 року. Проте згодом зрослий спротив радянської системи та, врешті, штурм Вільнюського телецентру (керівником якого на той момент був лідер гурту «Антіс» Альгірдас Каушпедас), з 14 загиблими литовцями, повертає нас до розуміння того, що визвольна боротьба завжди вимагає готовності до жертв, незалежно від форм, у яких вона відбувається. У фільмі використано сучасні інтерв’ю литовських політичних та громадських діячів, кадри з виступами гурту «Антіс», чимало відеохроніки. Попри різнорідність тематичної, технічної та художньої якості зображувального матеріалу, авторам вдалося вибудувати цілісну захопливу картину, яка тримає увагу від першого до останнього кадру.

Мене як українця, який добре пам’ятає останні роки СРСР, особливо вразили документальні кадри кінця 1980-х: рок-музиканти в якомусь литовському селі навчають молодь співати заборонений литовський гімн, а старі, які стоять поруч, зі сльозами на очах не можуть повірити, що нарешті дочекалися цього.

У номінації «Повний метр. Краща режисура» перемогла українська документальна стрічка «Украя» Ігоря Піддубного. Майже двогодинний фільм показує історію перших кроків розбудови незалежної України у 90-х роках. Він певною мірою дає розуміння того, як відбувалася самоідентифікація тогочасного українського політичного проводу та самого суспільства. У фільмі критично розглянуто передумови проголошення незалежності, проаналізовано кроки керівництва УРСР та України, показано, як ухвалені тоді рішення впливають на нашу сучасність. Є чимало інтерв’ю відомих політичних та громадських діячів. Є спроба подати погляд на ті події збоку, зокрема у свідченнях тодішнього голови республіки Білорусь Станіслава Шушкевича.

Переможцем у номінації «Повний метр. Кращий сценарій» став «Литовський стяг» Вітауса Ландсбергіса, створений на основі особистих свідчень партизанів, які боролися за незалежність Литви в середині ХХ сторіччя. Окрім політичної та військової складових боротьби, увагу зосереджено на людських долях тих, хто пішов у партизани. Розуміємо їхню мотивацію, прагнення, бачимо побут, особливості сімейних стосунків. Попри те, що у фільмі кілька героїв і головну увагу приділено особистим історіям, йому не бракує загального погляду, поза історіями окремих людей проступає трагізм періоду, коли цілий народ втрачає свою свободу.

Диплом у номінації «Короткий метр. Кращий історичний фільм» дістався українській документальній стрічці «Вічний вогонь» Ігоря Піддубного. Через погляди ветерана радянської армії та ветерана УПА розглянуто конфлікт між радянською та українською свідомістю та проекцію цього конфлікту на сьогодення.

У номінації «Короткий метр. Краща режисура» перемогла українська документальна стрічка «Первісний авангард» («Укркінохроніка»). Режисер Олег Володкевич та сценарист Богдан Жолдак, взявши за основу підготовку до запису спільного музичного треку Національного оркестру народних інструментів України та гурту «ONUKA», показали різноманіття українських народних інструментів, і через них – особливості формування українського світосприйняття.

Переможцем у номінації «Короткий метр. Кращий сценарій» стала українська документальна картина «Найближчі до Бога» режисера В’ячеслава Бігуна. Її герої – сучасна українська родина. Доброволець, який загинув під час захисту Донецького аеропорту, його мати, яка не схотіла жити без сина, дружина і батько, що мають виростити і виховати маленьку дочку воїна. Фільм про те, які сліди залишають геополітичні амбіції Росії на долях наших співвітчизників.

Диплом у номінації «Краща операторська робота» одержав білоруський фільм «22 червня. Останній рубіж». Його автори прагнули продемонструвати героїзм радянських захисників Брестської фортеці на початку німецького вторгнення в СРСР. В картині використано сучасні операторські технології, щоб на основі радянських монументальних пам’ятників створити візуальні епічні образи борців. Проте відсутність живих облич робить ці образи відірваними від життя, що, правда, вкладається в радянський підхід до висвітлення того періоду. Картина дещо однобічно висвітлює події Другої світової війни, пов’язані з Брестською фортецею, адже про героїзм її захисників під час радянського вторгнення до Польщі там не згадується.

У номінації «Кращий звук» перемога дісталася українській стрічці «Хто Миколая любить» режисера Олени Каретник, в якій традицію вшанування святого Миколая подано через побудову присвячених йому храмів у місті Києві. Оригінальний екскурс в історію сприйняття постаті святого висвітлює певні аспекти містобудування та світобачення українців у попередні сторіччя. Майстерне використання елементів різних музичних композицій у поєднанні зі специфічним образом дослідника створює майже казкову атмосферу картини.

Переможцем у номінації «Кращий образ в кадрі» стала українська стрічка «Довженко. Український Гомер» режисера В’ячеслава Бігуна. У ній образ митця показано через художні особливості його робіт, свідчення сучасних довженкознавців та опис впливу робіт Олександра Петровича на культурне середовище.

Серед ігрових перемогу здобула українська стрічка «Жива» режисера Тараса Химича, де поєднано майстерну операторську роботу з увагою до деталей історичної реконструкції подій. Сюжет базується на реальній історії Анни Попович, яка в середині ХХ сторіччя перебувала в лавах УПА. Режисерові вдалося майстерно показати долю людей, що потрапляють у вир партизанської боротьби, не втративши ані історичного контексту, ані особистісного виміру. Зйомки фільму проходили там, де жили та діяли персонажі цієї історії. Особливо хочеться відзначити роботу Володимира Правосудова, ветерана нинішньої війни з Росією, який став постановником батальних сцен та створив образ майора МГБ.

Дипломи за участь у фестивалі отримали український документальний фільм Артура Якубова «Справжня Русь» та швейцарський ігровий Ольги Динникової «А якщо б...».

У позаконкурсній програмі показали три українські стрічки: «32 години», «Іван Сила», «Моя бабуся Фанні Каплан» та мексиканську «El Rapto» («Викрадення»).

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)