Анатолій Лавренишин

Фантазії художника не мають меж, як не існує для нього непридатних тем. Це засвідчує робота Анатолія Лавренишина «Next». У фільмі-мініатюрі йдеться про «виробничий процес» ката на гільйотині. Кат справно стинає голови (на цю «процедуру» вишикувалась чимала черга), але несподівано «процес» переривається: щось заїло. Хоч як смикав кат за шнурок, хоч як гупав по машинерії ногою — марно. Черговий «клієнт» несподівано для себе запускає машинерію. Й полетіла голова ката... І знову запрацював конвейєр.

Анатолій Лавренишин — український аніматор, студент КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого (майстерня Євгена Сивоконя). Створив фільми «Зяблики та інші» (приз за найкращу анімацію і приз глядацьких симпатій на ХІІІ фестивалі «Пролог», приз за найкращу студентську анімацію і приз глядацьких симпатій на фестивалі «Відкрита ніч. Дубль 6», приз за найкращу анімацію на фестивалі в Білорусії), «Наступний» (приз за найкращу анімацію на XIV фестивалі «Пролог», найкращу студентську анімацію на фестивалі «Відкрита ніч. Дубль 7»).

Про таку понуру річ, як страта, молодий режисер зумів висловитися з гумором. У цьому фільмі він нагадав, що на зміну одному катові приходить інший. Отже, владне становище річ нетривка – в будь-яку хвилину голова владаря також може полетіти... Робота засвідчила притчевість мислення А.Лавренишина, що завжди високо цінувалося в мистецтві анімації.

– Анатолію, ви один створюєте свої фільми, чи працюєте в команді?

– На цей момент над моїми авторськими фільмами я працюю сам, завдяки сучасним комп’ютерним програмам. Тільки звук пишу разом зі звукооператором.

– Ви віддаєте перевагу мальованій техніці. Не виникає бажання створити, скажімо, ляльковий фільм?

— Насправді мені подобаються різні техніки. Просто були ідеї, які потребували саме графічного вирішення. У мене було бажання створити ляльковий фільм, але це дуже складно у фінансовому плані. Для цієї роботи не досить комп’ютера: потрібні павільйон, камера, спеціально виготовлені ляльки.

– Як виникають ідеї фільмів?

– З деталей, якихось життєвих образів, випадково сказаних слів. Виникає асоціація, яка поступово обростає історією, якимись подіями, персонажами. Ідея виростає, як живий організм, з однієї клітини. Скажімо, задум мого останнього фільму «Next» з’явився так: два роки тому я був у Москві на «Кроці». На арбатській розкладці випадково розгорнув книжку й прочитав один вислів, який чомусь запам’ятався. Через рік я згадав його і уявив собі декілька історій, пов’язаних із цим висловом лише асоціативно.

– Як ви оцінюєте професійний рівень сучасної української анімації?

– Він завжди був високий. Недаремно після розпаду Радянського Союзу українські аніматори постійно виїздять за кордон. Завдяки сучасній комп’ютерній техніці доступ до анімації для студентів і початківців став набагато простішим. Раніше потрібна була камера, плівка, оператор, монтажник, тепер цю роботу виконує комп’ютер. Відповідно зростає і рівень. Останнім часом я чув думку, що з усього українського кінематографа тільки анімаційні фільми успішно купують за кордоном. Наша анімація дійсно відповідає світовим стандартам. Нещодавно це ще раз довів Степан Коваль.

— Над чим ви зараз працюєте?

— Над дипломним проектом. Створюю його на комп’ютері в мішаній техніці: двовимірної і тривимірної анімації, паралельно освоюючи цей метод. Історія поки що досить сира: є тільки початкові розкадровки.

— Як би ви визначили загальну ідею майбутнього фільму?

— Якщо говорити дуже коротко: навколишній світ — це нереально.