«Три білборди під Еббінґом, Міссурі» (англ. Three Billboards Outside Ebbing, Missouri). Режисер Мартін Макдона. Сценарист Мартін Макдона. Оператор Бен Дейвіс. Композитор Картер Бервелл. Монтаж: Джон Ґреґорі. Продюсери: Ґрем Бродбент, Пітер Чернін, Мартін Макдона. У головних ролях: Френсіс Макдорманд, Сем Роквелл, Вуді Гаррельсон, Пітер Дінклейдж, Джон Гоукс. Великобританія, США. 2017

Мілдред Гейз (Френсіс Макдорманд) – упевнена в собі, цілком самостійна і самодостатня жінка. Вона пережила смерть дочки, зраду чоловіка Чарлі (Джон Хоукс), що віддав перевагу молоденькій дурненькій юнці, легковажно покинув родину й інколи привселюдно хизується своїм «вдалим» вибором… Та пережити відсутність справедливого покарання убивці і ґвалтівника єдиної доньки Анджели (Кетрін Ньютон) вона не може. Самотня жінка на схилі літ, продавчиня всілякого дрібного мотлоху в сувенірній крамничці, вона виступає проти суспільного мовчання й байдужості, ініціюючи продовження слідчих дій стосовно давно закритої справи про вбивство доньки.

Шериф Білл Віллобі (Вуді Гаррельсон) справляє враження людини, що перебуває на своєму місці. Відповідальний, впевнений і рішучий, він заслужив повагу на своїй посаді, має авторитет у мешканців містечка. Та саме він стає мішенню для Мілдред Гейз із її намаганням домогтися справедливості. Шериф ніби й не проти відновити пошук вин-ного, та смертельний діагноз і така ж смертельна втома змушують його, незважаючи на кохану дружину Енн (Еббі Корніш) і двійко маленьких зворушливих і безпосередніх дитинчат, прийняти неординарне рішення. Самогубство Білла Віллобі спричиняє максимальне загострення конфлікту в межах містечка.

Еббінґ поділяється на два табори. Більшість стає на бік колишнього шерифа і співчуває з приводу його смерті, яку нібито спровокувала своїм виступом Мілдред Гейз. Меншість – на боці жінки, яку сприймають більше як дивачку, божевільну чи то самовпевнену нахабу. Що казати про містечко, якщо власний син Мілдред Роббі (Лукас Хеджес) не може до кінця зрозуміти матір і її наміри.

Героєві Сема Роквелла, рядовому поліцейському Джейсону Діксону, довелося пройти в буквальному сенсі через полум’я, аби віднайти бодай якесь відчуття стабільності (попри свою звичну емоційну розбалансованість і невпевненість) і підтримати Мілдред. Хоча невідомо, в що може вилитися підтримка такого шибайголови. Жінка приймає його пропозицію радше за відсутності інших варіантів.

Місто Еббінґ – вигадане. І цей факт підносить розказану, чи, точніше, показану, історію на рівень узагальнення чи то загалом Америки, чи то й світу… Адже все, що трапилось у Еббінґу, звісно, за іншого антуражу й колориту, могло би статися будь-де. Ба більше, для автора – режисера й сценариста, було надзвичайно важливо показати місто, яке особливо не зазнає впливу цивілізації (хіба що суто зовнішнього) і яке застрягло десь у 1950-х^[1]. Соціальні, певні демократичні зміни сюди ніби не доходять. Люди живуть своїми звичними проблемами.

Чому саме 1950-ті? Крім того, що цей час справляє магнетичну дію на авторів фільму, він водночас є привабливим для кожного американця. Це період золотого віку нової Америки, яка саме в цей час посіла першість у світі за економічними показниками завдяки стрімкому індустріальному, економічному та соціальному розвитку.

У стрічці ж «Три білборди під Еббінґом, Міссурі» 1950-ті роки виявляються періодом неоднозначним: привабливим за зовнішніми проявами, та водночас добою «глухого непорозуміння», певного консерватизму і замкненості, зацикленості та закритості. Зрештою, холодна війна, яка залишається на культорологічному марґінесі цієї оповіді, мала місце в ті самі 1950-ті.

Дивовижне зіставлення обирає автор уже в назві фільму. Він ставить поруч назву неіснуючого містечка й назву реального американського штату. Штат Міссурі в назві не випадковий. Свого часу він був рабовласницьким, і неофіційно має прізвисько «покажи-но мені». Можна сказати, що таке ім’я свідчить про самовпевненість, консерватизм і недовірливість його мешканців, які, крім словесних переконань, воліють іще й наочних доказів. Отже, необхідно мати на увазі ці нюанси, відомі кожному американцю і, ймовірно, не зовсім зрозумілі для іноземного глядача.

У фільмі немає однопланових героїв з ореолом позитивної незаперечної героїчності чи виняткового негативу. Кожен персонаж проявляє себе неоднозначно в різних життєвих обставинах. Це надає створюваним характерам природності, а стрічці реалістичності.

Прискіплива детальна розробка сценарію стала запорукою успіху фільму. І не дивно, що йому дісталось більше нагород за сценарій, а не за режисуру, хоча була відзнака і за кращий фільм, і за найкращий акторський склад. Кожен сюжетний хід тут ретельно обмірковано і пов’язано із загальним сюжетом, кожна сцена має свою мету в контексті змісту й математично чітко вкладена в структуру розвитку сюжету.

Просторова і певна часова обмеженість концентрують перебіг подій і роблять фільм посібником з драматургії і побудови драматичного сюжету. Нібито класична форма сюжетотворення все ж піддається сумніву некласичним підходом до його розвитку й спрямованості. В середині оповіді закрадається сумнів щодо досягнення героїнею мети і вагання щодо важливості для автора завершення цього ніби «детективного» сюжету. І справді, фінал тут відкритий. Зрештою, інакше й не могло бути.

Фільм оповідає радше про відновлення пошуку вбивці, аніж про його знайдення. Це трагічна історія про оголошення власної війни Мілдред Гейз проти суспільної байдужості, зашореності й «консерватизму», що обертається нетерпимістю з її характерними проявами: насиллям і жорстокістю, расизмом і дискримінацією, відсутністю толерантного ставлення і порозуміння. Важливим є не так віднайденя убивці і встановлення справедливості, як можливість сколихнути суспільну свідомість. Найцікавіше для автора, отже, не результат, а процес.

Стрічка не вписується в концепцію сучасної масової екранної культури. Вона позбавлена видовищного колориту і максимально концентрована на героях, їхніх переживаннях, почуттях і емоціях. Мартін Макдона немовби виступає всупереч сучасним тенденціям і створює фільм, де розгортання сюжету настільки напружене й захопливе, що не потребує звернення до додаткових інструментів екрану: монтажу, трюків, спецефектів, додаткової анімації. Позбавлений видовищності, він існує в абсолютно захопливому ритмі. Основна увага – акторським роботам. Такий непопулярний, як на сьогодні, підхід себе виправдовує. Історія олюднюється завдяки блискучому акторському ансамблю. Зіркою стала виконавиця головної ролі Мілдред Гейз Френсіс Макдорманд.

Щодо білбордів, то вони навіть отримують статус самостійних персонажів. На початку саме реклама, що клаптями залишилася на них, дає уявлення про життя місцевих мешканців і відсилає у 1950-ті. Надалі на них з’являється послання Мілдред Гейз шерифу Біллу Віллобі, максимально лаконічне і виразне. Одразу сюди навідується місцеве телебачення, і безлюдна місцина привертає увагу мешканців. А авторка тексту, ніби на могилу до дочки, привозить до білбордів горщики з квітами і щодня доглядає їх.

Коли білборди згорають, біля них збираються мешканці містечка, які підтримують Мілдред, і влаштовують своєрідний суботник, аби відновити написи. Білборди стають певним символом. Це своєрідна надія для Мілдред встановити справедливість і помститися убивці дочки.

Фільм пронизаний відчуттям трагічності й безвиході, з недосконалими, змученими і зневіреними в самих собі, в майбутньому й, власне, в самому житті героями. Та, попри безвихідь, тут чимало гумору. Він з’являється в найтрагічніші моменти, більше працюючи на виявлення амбівалентності певної ситуації, вчинків і дій героїв. Тому-то молоденька коханка Чарлі викликає посмішку й співчуття, незграбні залицяння до Мілдред карлика Джеймса (Пітер Дінклейдж), якого вважають у містечку недолюдиною, виглядають зворушливо, а постійні перепитування і дослухання головоріза Джейсона до слів матері мають характер трагічної невпевненості…

Стрічка не є гімном смутку й безвиході. По ній все ж залишається відчуття сповненості й піднесення. Імовірно, пов’язане воно зі зверненням до сутності людини, із загальною вірою в сили однієї немолодої жінки, яка має відвагу вистояти всупереч суспільному тиску… Як говорить автор фільму, режисер і сценарист Мартін Макдона: «Річ у тому, що немає героїв чи лиходіїв. Фільм не про добрих і поганих, лівих і правих. Це намагання віднайти іскру людяності в людині, в усіх людях. І це має бути, інакше навіщо починати робити фільм?»^[2].

1. ↑Connelly Brendon. Martin McDonagh interview: Three Billboards Outside Ebbing, Missouri. In Bruges director Martin McDonagh chats to us about his new film, Three Billboards Outside Ebbing, Missouri... Jan 11, 2018
2. ↑Brooks Xan. Three Billboards director Martin McDonagh: ‘Little girls don’t have a James Dean to emulate’. 11 Jan 2018