Кінофестивалів у сучасному світі – безліч. Кожен по-своєму унікальний, кожен прагне знайти своє обличчя, свої барви, щоб привабити, привернути увагу публіки. Публіка, яка ходить дивитися фестивальне кіно, – особлива. Велику відповідальність бере на себе відбіркова комісія, адже її художній смак значною мірою і визначає обличчя фестивалю і від нього залежить, чи не розчарується глядач.

Клопоту з організацією кінофестивалів більше, ніж з фестивалями, скажімо, музичними: потрібно налагоджувати контакти зі спонсорами, з пресою, а насамперед – з продюсерами картин і дистриб'юторами. Конкурсну програму «Корони Карпат» формував програмний директор Борис Савченко разом зі своїми студентами – майбутніми режисерами. В конкурсі ігрового повнометражного фільму було 9 робіт. Паралельно змагалися студентські роботи й короткометражні фільми.

Борис Іванович Савченко – хрещений батько «Корони Карпат», у Трускавці він – своя людина, йому довіряють те, що стосується кіно. Генеральний директор фестивалю Олег Карпин і генеральний продюсер Теодозія-Любов Микитка співпрацюють з Трускавецькою міською радою, депутатами обласної ради, з мером Трускавця Андрієм Кульчинським, а всі разом вони зацікавлені в тому, щоб привабити до свого міста більше туристів і відпочивальників, адже Трускавець – знамените місто-курорт, а європейський досвід засвідчує, що саме в невеликих курортних містах і розквітають кінофестивалі.

Борис Савченко сформував журі основного конкурсу з переможців попередніх фестивалів: це кінорежисери Валеріу Жерегі (Молдова, голова), Альгімантас Пуйпа (Литва), Яніс Нордс (Латвія). Крім них – кінорежисер Василь Вітер (Україна) і кінознавець і викладач Лариса Брюховецька (Україна).

Фільми, які увійшли до конкурсу, 2017–2018 років випуску і майже всі вже були в прокаті: це копродукція «Ізі» Андреа Маньяні (Італія, Україна) та «Гірська жінка: на війні» Бенедикта Ерлінґссона (Ісландія, Франція, Україна), а також українські: «Шляхетні волоцюги» Олександра Березаня, «Червоний» Зази Буадзе, «Казка про гроші» Олесі Моргунець-Ісаєнко, «2020» Корнія Грицюка, «Припутні» Аркадія Непиталюка, «Герой мого часу» Тоні Ноябрьової, «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк.

Сказати, що журі уважно переглянуло 9 фільмів, – недостатньо. Бачення режисера відрізняється від сприйняття дослідника кіно, проте кожен – насамперед глядач, і їх об’єднує професійне зацікавлення: не тільки, що нове, несподіване запропонує постановник, а й якої якості буде виконання і які перспективи кіно прочитуються за цими фільмами.

Ґран-прі і ще два призи – за найкращий сценарій та найкращу жіночу роль – сумнівів не викликали: їх із повним правом заслужила картина «Гірська жінка: на війні». Фільм полісемантичний – в ньому порушується проблема збереження навколишнього середовища в Ісландії, де, як випливає з картини, не було важкої індустрії, й де китайські інвестори спорудили алюмінійовий завод. Героїня відважилась на порушення закону, як самотній месник псує високовольтні лінії електропередач, аби зупинити роботу заводу. Якщо питань з приводу художньої якості (вона висока) не виникало, то з приводу послання фільму серед членів журі виникли дискусії. Прозвучало заперечення проти методів, до яких вдається героїня фільму заради збереження навколишнього середовища, мовляв, таким чином можна виправдати будь-який екстремізм. Хоча питання саме в тому, що вважати екстремізмом і чи правомірним є втручання міжнародних корпорацій в економіку країни, в порушення її екологічного балансу. Вже те, що фільм викликає такі дискусії, – його перевага. Інші три призи здобули українські стрічки: за режисуру – Аркадій Непиталюк («Припутні»), за операторську майстерність – Юрій Король («Шляхетні волоцюги»), за найкращу чоловічу роль – Олександр Мавріц («Червоний»).

Атмосфера фестивалю була такою ж чудовою, як і погода. Команда організаторів залишилась задоволеною результатами свята кіно, глядачами, які активно відвідували кінотеатр «Злата», і вже вимальовує перспективу наступних фестивалів.