Плакат до фільму "Гуд бай, Ленін!"

Фільм — претендент на премію «Оскар» у 2004 році в номінації «Найкращий іноземний фільм» – «Гуд бай, Ленін!» став популярним у Франції й особливо в Німеччині. Його успіх можна розглядати як звичайне явище на тлі загостреного інтересу до часів існування Німецької Демократичної Республіки та Берлінської стіни, що спостерігається останнім часом у Німеччині. Ситуація притягує і в зв’язку з розсекреченням архіву «Розенгольц» (з інформацією про шпигунів Штазі — служби державної безпеки НДР) та бажанням певних кіл надати залишкам Берлінської стіни статусу світової історичної спадщини.

Фільм режисера Вольфґанґа Бекера «Гуд бай, Ленін!» (2002) – чудове поле для герменевтичної інтерпретації. В однієї реальності, а отже відеоряду, принаймні два різних, інколи зовсім протилежних і навіть шокуючих тлумачення, які існують водночас і є для певних героїв єдино правдивими і можливими.

Дія починається в останні дні існування Німецької Демократичної Республіки. Герої — сім’я без батька (як з’ясується пізніше, він не покинув родину, а втік на Захід), мати — заслужена активістка, щира прихильниця ідей соціалізму, неймовірно віддана справі будування світлого майбутнього. Діти — дочка і син — звичайні підлітки-студенти, що виходять на шлях самостійного життя. Підштовхне їх туди переломна історична подія — падіння Берлінської стіни і не тільки. Незадовго перед тим, ставши свідком жорстокої розправи міліції з учасниками вуличної демонстрації, мати внаслідок інфаркту впадає в кому. Всі наступні події швидко і радикально змінюють звичну дійсність, і автори фільму не забувають згадати про чимало особливостей перехідного періоду. Вільне пересування в обох напрямках, отже й велика кількість новоселів, закриття старих заводів, фабрик, безробіття, порожні полиці магазинів, що за лічені дні перетворюються на переповнені товаром супермаркети, полишені напризволяще квартири, поява нових фірм, звичних для Заходу, обмін валюти тощо. Соціальні зміни торкаються і брата з сестрою. Дівчина кидає навчання і йде працювати в ресторан швидкого харчування. Вона вже виховує власну дитину, приводить додому нову пасію. Алекс набирається досвіду, продаючи супутникові антени. Змінюється мода на одяг, меблі, інтер’єр і т.ін. Материне повернення додому після коми стає початком «гри в минуле», адже юнак, щоб не хвилювати матір, створює для неї все за зразком НДР: продукти, одяг, пісні, святкування, навіть новини. Хлопець разом зі своїм другом робить власний випуск вістей, де дає пояснення різним фактам, подіям, що бентежать думки матері. Так з’ясовується, що «Coca-Cola» є винаходом одного з НДР-івських заводів, а переселенці — це втікачі із Заходу, які потребують негайної допомоги. Звичайно, всі ці перипетії не залишають глядача байдужим. Власне, фільм «Гуд бай, Ленін!» — це комедія, в якій драматичні події та зміни подано у вельми дотепному вигляді. Можливо, фільм заслужив схвальні відгуки насамперед тому, що дивилися його люди, які добре знають, що таке комуністичний лад, і в яких, скоріше за все, ще живі спогади про перші роки зміни систем. Тому це сміх з гіркою думкою про своє минуле. Сміх, який свідчить про те, що ми вже встигли певною мірою відсторонитися від ідеалів далекої країни.

Окрім того, що цей фільм ретельно «звітує» про кроки нового режиму та комічно розповідає про життєві колізії, він, переконана, змушує мало не кожного глядача замислитися над тим, чи варто приховувати правду, вигадувати неймовірне, йти на численні жертви. А чи, може, матері краще знати про зміни. Кожен ставить себе на місце Алекса, а жінка тим часом дізнається правду від його подруги. І єдине, що вона може сказати, дивлячись на сина: «Фантастично!» Воно, зрештою, й близько до неймовірності.

Основну думку фільму «Гуд бай, Ленін!» (на якій, до речі, наголосила і директор Ґете-інституту в Києві пані Барбара Каульбах, чим ще раз підтвердила її значущість для німецького народу) режисер висловлює в останні хвилини, коли Алекс, підсумовуючи, говорить про НДР як про країну, котрої ніколи не було. Однак, на мою думку, відмежовуватися від минулого зарано. Тягар реформування в Східному Берліні був полегшений за рахунок значної підтримки з боку західних співвітчизників. А минуле не варто так швидко стирати з пам’яті тому, що це історія зі своїми повчальними уроками, і для того, аби відвернути загрозу повторення такої ж або схожої халепи. Тим паче, що ще живі ті, для кого події, які відбувалися понад 14 років тому, — не лише дійсний факт, а й значна частина власного життя.