Твір Ліни Костенко, написаний у застійні роки, став для свого часу маніфестом на захист поета, який уособлює душу і голос нації. «Чурай Марія Гордіївна (Маруся Чурай, Чураївна) – легендарна українська народна співачка й поетеса. Нібито жила в середині ХVІІ століття у Полтаві. Образ Чурай як творця українських народних пісень («Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки» та ін.) склався під впливом літературних творів ХІХ ст. Документальних свідчень, записів народних переказів про Чурай немає», – зазначено в УРЕ^[1]. Як бачимо, в застійні роки саме існування Марусі Чурай ставилось під сумнів. Але якби її не було, то її слід було б нафантазувати. Та вона була. Й остаточним підтвердженням став роман у віршах Ліни Костенко (1979), де детально, історично вірогідно відтворено добу гетьманування Богдана Хмельницького, середовище, в якому жила Маруся, донька козака Гордія Чурая, що загинув у боях за Україну, талановито розказано про її вірне кохання і зраду Гриця, ретельно виписано образи матерів, Марусиної та Грицевої, суддів та іншого полтавського люду. Твір, де розгорнуто колізію в суді над Марусею та її порятунок від шибениці, мандрівку Україною на прощу до Києва, вподобали читачі, крім того, він неодноразово ставав основою моновистав у різних містах нашої країни. І от цього року його реалізували на сцені навчального театру в корпусі вишу на Ярославовому Валу. Вистава вийшла багатолюдна, в ній збережено всі згадані події, фігурують фактично всі персонажі: автор інсценізації, керівник курсу Юрій Висоцький, підійшов до твору виважено і професійно, він же музично оформив дійство.

У виставі, як і в багатьох інших творах Ліни Костенко, звучить її наскрізна тема, визначена Іваном Дзюбою як «мотив глибокої внутрішньої солідарності з подоланими, а не з переможцями, особливо, коли подоланий не здається на милість переможця. Внутрішня гідність вища за брутальну силу. <…> Ліна Костенко особливо чутлива до тих болісних і невідновних утрат людства, яких воно зазнавало і зазнає від перемог матеріальної сили над духовною гідністю»^[2].

Цей мотив був актуальний у час написання твору, але ще актуальнішим є в наші «квартальні» часи, коли з медійного обігу витіснено саме поняття «духовної гідності».

Наступальну матеріальну силу у виставі втілюють Бобренчиха (А. Ягіч), Вишняк (А. Шимановський), Галя Вишняківна (В. Лук’янець) та їхні прибічники – Параска Демиха та інші. Духовну гідність уособлюють Маруся Чурай (В. Мішаєва), її мати (К. Нікішина), Іван Іскра, посланець із Січі (М. Самчик), Богдан Хмельницький (П. Ніньовський). Тож драматургічна дія, особливо в сцені суду над Чураївною, набирає особливої напруги і конфліктності. Вдумлива й точна інтерпретація твору дає простір для усвідомлення, що така колізія, коли меркантильна логіка стикається з високими поривами й тонкою духовною субстанцією, є вічною, вона притаманна для будь-яких часів, зокрема й для наших.

Слід віддати належне відточеній грі молодих виконавців, їхньому глибокому проникненню в образи, в чому особлива заслуга постановника вистави і майстра-педагога. Сьогодні обрати для роботи зі студентами такий непростий і водночас сакральний твір – неабияка сміливість. Юрій Висоцький вважає «Марусю Чурай» найкращим літературним твором другої половини ХХ століття у світовому масштабі. Потрібна була впевненість у спроможності своїх вихованців показати його на сцені. І він не помилився: акторське тривання в образах переконує, енергія слова сполучилась з енергією духовною. Глядачі, котрі читали і перечитували першоджерело, переживали сюжет ніби вперше, пірнали в глибину пристрастей, обурювались сервілізмом Гриця Бобренка (Г. Михайличенко), глибоко співчували Марусі та її благородній матері.

Як сказав Юрій Висоцький, його випускники вже набули практичного досвіду – одна з їхніх вистав іде на сцені Театру на Подолі, вони задіяні у зйомках серіалів, знайомі зі специфікою кінематографа. Можливо, це також сприяло правдивості їхнього тривання в образах.

Хочеться порадіти за цю якісну роботу і висловити побажання не зупинятися на цьому. Нехай ця вистава стане тим зерном, яке проросте добрим урожаєм, допоможе здійснитись давній і досі нездійсненій мрії деяких кінематографістів – перенести цей твір на широкий екран. Його харизма принесе успіх творцям, а глядачам – велику насолоду.

1. ↑Чурай Марія. // УРЕ. – Т. 12. – К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1985. – С 354.
2. ↑Дзюба Іван. Ліна Костенко.// Іван Дзюба. З криниці літ. Том ІІІ. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 535.