Кіра Муратова, Анджей Вайда

Лист в редакцію від Кіри Муратової

Два роки з того часу, як я подивилась фільм Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». Зачудування і захоплення триває. От нарешті цей режисер зробив те, що хотів, так, як хотів. Грандіозно, розкішно, чудово, безстрашно і, при цьому, так щиро. Надрив, несамовитість, страждання, страждання, страждання...

Раніше мені здавалось, що таку позамежну ступінь всенародного, масового, національного горя неможливо передати в мистецтві. Зашкалює.

Виявляється, краса форми рятує зміст, робить можливим його сприйняття.

Очі, мозок, серце, нерви (і що там ще є в нас для цього?) із захватом вбирають могутнє, дивовижне, осмислене видовище.

Всі ці два роки мрію подивитись ще раз цей унікальний фільм. Так само, як, живучи в Україні, мрію дивитись на великому екрані фільми Олександра Довженка. Але недоступно. Нереально.

І всі ці два роки думаю: адже ми смертні. А фільм «Мазепа» недороблений. Звук його недосконалий. Не дай Боже, режисер не встигне виконати цю просту (порівняно з усім зробленим у фільмі) роботу!

Можливо, слова мої – глас вопіющого в пустелі?!

Звертаюсь до всіх, хто подивився й оцінив цей твір: об’єднаймось у наших зусиллях і, може бути, наші захоплені голоси будуть почуті в Держкіно чи, можливо, продюсерські вуха в нашій країні, чи не в нашій країні почують ці наші голоси і допоможуть Юрію Іллєнку завершити незавершене!

Знаєте, коли фільм лежить на полиці, неприємно, але коли він недороблений — трагічно.

Прошу всіх, хто любить кіно як мистецтво: почуйте мене!

1 серпня 2004.

Кіра Муратова