Щорічна церемонія нагородження кращих кінотворів премією «Гоя» від Академії кінематографічних мистецтв і наук Іспанії відбулася втридцятьтретє, але не в Мадриді, а в Севільї, столиці Андалусії. Серед фільмів-лауреатів лідирували такі ігрові та документальні стрічки, як «Чемпіони», «Королівство», «Кармен і Лола», «Тінь закону», «Хвороба в неділю», «Людина, яка вбила Дон Кіхота», «Коли інші мовчать», «Хто тобі заспіває».

33 роки тому Академія кінематографічних мистецтв і наук Іспанії започаткувала премію «Гоя» на відзначення кращих робіт у вітчизняному кіно. Цьогорічне вручення премій у Палаці конгресів у Севільї перетворилось на яскраве і потужне свято іспанського кіно з участю номінованих представників усіх творчих професій. 28 статуеток із зображенням Франсіско Гої очікували на лауреатів серед 128 номінованих митців і кінополотен. Дехто із журналістів схильний називати премію іспанським «Оскаром». Про подібність обох заходів запитали надзвичайно популярного актора Хосе Коронадо. «Не бачу нічого спільного! Ми так не вміємо, як вони, та нам і не треба намагатися бути схожими на будь-кого... У нас є все своє!» Бажану статуетку отримав цього разу так само відомий Антоніо де ла Торре, виконавець головної ролі у фільмі Родріго Сорогоєна «Королівство». Академіки визнали його найкращим серед таких «китів» іспанського кіно, талантом яких осяяні найвизначніші сучасні іспанські фільми, як Хав’єр Бардем, номінований за головну роль у фільмі «Всі це знають», Хав’єр Гутьєррес – у «Чемпіонах», а також уже згаданий Хосе Коронадо.

Іспанія є королівством, але «Королівство» Родріго Сорогоєна (сценарій він написав разом із Ісабель Пенья) є не чим іншим, як корупційним угрупованням високопоставлених державних чиновників, які рвуться до найвищої влади в країні – до уряду, але несподівано проти них починають вести антикорупційні розслідування, і тоді героєві Антоніо де ла Торре пропонують взяти на себе провину, стати цапом-відбувайлом. Він, як загнаний звір, подорожує автономним краєм, намагаючись «добитись правди» від учасників корупційних схем, але наражається на байдужість одних, уговоряння інших, мовляв, після відбування терміну покарання йому нададуть можливість працювати на дипломатичній роботі в Америці, а очільник крайової корупції дає зрозуміти, що не несе відповідальності за його безпеку... Тоді він відправляє дружину з донькою до сестри в Канаду, а сам звертається до ведучої відомого телеканалу, щоб розповісти правду. Роль ведучої виконала Барбара Ленні. Для її героїні, не зовсім незалежної журналістки, ця телепередача може обернутись чим завгодно, але головний герой апелює до її професійної честі й мужності, і вона його не підводить... Іспанському глядачеві не треба пояснювати, що події фільму навіяно реальною гучною корупційною справою. Фільм завоював премію в номінації «Найкращий оригінальний сценарій», Родріго Сорогоєн став найкращим режисером, а найкращим актором другого плану – Луїс Саера, герой якого – єдиний із «королівства», хто поставився зі співчуттям до головного героя і намагався допомогти. Стрічка також отримала премію і в інших номінаціях, ставши чемпіоном серед фільмів-лауреатів.

Утім, нагорода «Найкращий фільм», на яку номінували п’ять робіт, дісталася стрічці «Чемпіони» досвідченого Хав’єра Фессера (сценарій написав разом із Давідом Маркесом). Головний герой – другий тренер збірної країни з баскетболу Марко Монтес у блискучому виконанні Хав’єра Гутьєрреса засперечався під час матчу з головним тренером щодо тактики ведення гри і навіть побився з ним і телекамери зафіксували в ролі зачинателя бійки саме Монтеса, за що його видаляють з поля. Спересердя Марко Монтес напивається й дорогою додому збиває дзеркало в поліцейській патрульній машині. Після ночі, проведеної в камері попереднього ув’язнення, потрапляє до зали суду, де йому виносять вирок: позбавлення водійських прав на два роки за перевищення втричі швидкості й 18 місяців тюремного ув’язнення або суспільно-корисна робота: попрацювати тренером із розумово відсталими, серед яких – особи з синдромом Дауна, нервово-психічними розладами та обмеженим зором. Адвокат Монтеса ввічливо, але наполегливо переконує бурхливого та запального клієнта, що йому ще пощастило. Як потім з’ясувалось, одним із гравців цієї «збірної» є племінник судді із синдромом Дауна, тож про кращого тренера для нього вона не могла й мріяти... Президент баскетбольного клубу звільняє Монтеса. Такі карколомні зміни протягом доби під силу не кожному... Після першого знайомства в спортзалі зі своїми підопічними, тренер заявляє їхньому кураторові: «Моя робота – тренувати нормальних гравців!» Проте поступово професіоналізм Монтеса і його терпляче, толерантне ставлення до учасників команди, що вимагає від нього самого певних надзусиль, робить свою справу: команда виходить у фінал, і хоч програє аналогічній команді, та гравці Монтеса почуваються щасливими. Після успіху тренера запрошують повернутися до баскетбольного клубу. Сцена прощання Марко Монтеса з командою особливо зворушлива. На слова вдячності той відповідає: «І ви теж мене багато чому навчили...». Хав’єру Фессеру можна було б закинути кон’юнктурні наміри, адже іспанський уряд в останні роки провадить інклюзивну політику щодо осіб «з особливими потребами», якби з того не вийшов фільм гуманістичний, захопливий, динамічний, і не тільки через спортивну тематику, а й завдяки драматургії, де всі перипетії виправдані і характери героїв пропрацьовані, де є гумор, а діалоги цікаві й переконливі. Знімати з непрофесійними акторами, домігшись такого результату, – праця не менш титанічна, ніж у головного героя фільму. В «Чемпіоні» академіки відзначили найкращого актора-дебютанта, ним став Хесус Відаль, надчутливий персонаж серед гравців (майже незрячий, усього 10% зору), і найкращу оригінальну пісню композитора Коке Малья під назвою «Це і є той момент», яку виконала під час церемонії співачка Росалія. Отримуючи нагороду, продюсер Луїс Фернандес Лаго в традиційній промові подякував батькам за те, що виховали його в дусі поваги до всіх людей без винятку. Хав’єр Фессер додав, що непрофесійні актори викладались на повну, видобуваючи із себе все, на що здатні, і схвильовано виголосив: «Дякую вам, чемпіони, за те, що ви прийняли нас у свій світ!»

Кінодраматург Альваро Бречнер з Уругваю, сценарист і режисер фільму «Ніч довжиною в 12 років» («Гоя» за найкращий адаптований сценарій), був небагатослівним: «Дякую Іспанії, дякую Академії!» Річ у тім, що на зустрічі з номінантами в Мадриді президент Академії Мар’яно Барросо пообіцяв трьом найлаконічнішим промовцям нові телевізори. Під час своєї промови президент поскаржився на досі ще високий рівень безробіття, нестабільності у світі кіно, відзначив рівень участі жінок у кінопроцесі як позитивний (серед номінованих – 26,5% жінок) і висловив надію, що кіно як спосіб розповідати історії за допомогою образу і звуку не може зникнути, хіба що знаходитимуть нові форми й удосконалюватимуть наявні. На тій зустрічі вручили Почесну премію «Гоя» 84-річному режисерові Нарсісо Ібаньєсу Серрадору, своєрідному «іспанському Гічкоку», який вважається засновником жанру фільмів жахів у Іспанії і в якого навчались такі режисери, як Алехандро Аменабар, Алекс де ла Іглесія і навіть Педро Альмодовар.

Найкращу головну жіночу роль зіграла Сусі Санчес у фільмі «Хвороба в неділю» Рамона Саласара. Її героїня Аннабель – успішна жінка-бізнесмен, одружена з багатим чоловіком, яка живе у вищому світі. Та в душі приховує таємницю, яка нагадує про себе одного недільного вечора, коли Аннабель приймає на своїй віллі поважних гостей. Після прийому вона віч-на-віч стикається з офіціанткою виїзного обслуговування на ім’я К’яра, яка виявляється саме тією восьмирічною дівчинкою, донькою Аннабель, яку вона залишила тридцять років тому. К’яру не цікавлять гроші, вона звертається до своєї матері з незвичним проханням: провести з нею разом десять днів у загубленому в горах будинку, а потім вона залишить її у спокої назавжди... Роль К’яри зіграла Барбара Ленні. Щаслива і трохи збентежена від несподіванки Сусі Санчес подякувала Рамону Саласару за надану можливість створити цей образ. До неї приєдналась і Ева Льорач, яка отримала «Гою» як найкраща акторка-дебютантка за роль у фільмі «Хто тобі заспіває» Карлоса Вермута, закликавши режисерів не випускати з поля зору й 40-, 50- і 60-річних жінок.

Це побажання вступило в силу: нагороду в категорії «Найкращий новий режисер» дістала Аранча Ечеваррія, постановниця фільму «Кармен і Лола» за власним сценарієм. Кармен – неповнолітня циганка, приречена жити за циганськими звичаями: вийти заміж і виростити якомога більше дітей. Її знайомство з Лолою, циганкою, зовсім не схожою на інших дівчат свого роду-племені тим, що мріє вступити до університету, малює графіті у вигляді птахів, відкриває для Кармен новий світ. Зрештою циганська спільнота відштовхує їх... Відзнаку «Найкраща акторка другого плану» за участь у цій стрічці присудили Кароліні Юсте (роль соціальної працівниці). Вручала нагороду команда «Чемпіонів».

Серед 28 премій слід згадати «Найкращий європейський фільм», що ним Академія визнала роботу Павла Павліковського «Холодна війна» (Польща, Великобританія, Франція) і «Найкращий латиноамериканський фільм»: «Рома» Альфонсо Куарона (Мексика). Іспанський фільм «Людина, яка вбила Дон Кіхота» Террі Гільяма отримав нагороди «Найкращий продюсер» та «Найкращий грим».

У документальному кіно нагородили повнометражну стрічку «Коли інші мовчать», присвячену пошукам жертв режиму Франко, багато з яких зникло безвісти і ще не віднайдені, і тим, хто хоче знати про своїх рідних та близьких і не заспокоюється в пошуках правди. Автори й режисери фільму Альмудена Карраседо і Роберт Бехар працювали над його створенням сім років.

Церемонія «Гоя-33» перетворилась на шоу, якому не бракувало музики й пісень, циркових номерів.

повний текст читайте в паперовій версії журналу