Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2020:#2
Над ким кряче чорний ворон?


«Чорний ворон». Сценарист Тарас Антипович. Режисер Тарас Ткаченко. Оператор Олександр Кришталович

У ролях: Тарас Цимбалюк, Павло Москаль, Андрій Мостренко,. Олексій Тритенко, Азізбек Абдурашидов, Аліна Коваленко, Наталя Сумська, Ксенія Данилова, Віктор Жданов. Виробництво: 1+1 production, 2019

«Чорний ворон» за романом Василя Шкляра став однією з найочікуваніших прем’єр «патріотичного кіно» цього року. Холодний Яр, повстанці, боротьба проти окупантів з Росії, погані чекісти, хороші селяни й черниці (Мотронинський монастир – одна з повстанських «баз»), ну, і мудрий чорний ворон, якому 270 літ, і який, отже, бачив і Хмельниччину, і Коліївщину – чи не возрадується тут серце щирого українця, сповненого праведного гніву на «клятих московських окупантів» (що одержать свою долю інвектив і в заекранному тексті голосом Василя Шкляра)? Та й «пересічному» лояльному українському громадянину приємно буде не/зайвий раз почути, що українське селянство в 20-ті не лише страждало, покірно віддаючи продзагонам останнє зерно, а й намагалося постояти за себе. Словом, яскравий костюмований героїчний фільм, про добре відому фахівцям та ентузіастам і маловідому широкому загалу сторінку історії, безперечно, на часі. Добре зрозумілий і всіляких похвал вартий і політичний підтекст фільму: не дуже численні горді українці протистоять навалі зі Сходу. Хоч результат і добре відомий, до історії все одно раз за разом повертаєшся з вічним: «А якби?..»

Словом, «ідейне», «правильне» кіно. В цілому. Але диявол любить ховатися в деталях! «Якби…» «Якби всі були такі, як Чорний Ворон, як Вовкулака, як їхні побратими…» І тут відчуваєш, що насправді цього не хотілось би. Бо Чорний Ворон тут – по суті, випадковий герой (майже в дусі вестернів), якого в табір повстанців приводять безвихідь і жага помсти. Який не має якоїсь конкретної мети, більш-меншої чіткої «програми» і стає «залишенцем»[1] радше через недовіру до обіцяної амністії більшовиків, та ще, здається, з якихось малозрозумілих міркувань. Чи не єдиний у фільмі «лицар», маловиразний і вповні не зрозумілий ні товаришами, ні, можна припустити, широким глядачем, він дещо неприкаяно проходить фільмовими просторами, то здобуваючи, то втрачаючи отаманство. Щоби після вирішального бою, у фінальному кадрі – мабуть, найкращому у всій стрічці, – на чолі вервечки вершників у сніговій пустелі, під «Веселі, брате, часи настали» «Океану Ельзи», вирушити кудись у невідомість (знову ж таки, у традиціях вестерну).

Хто ще? Повстанець Вовкулака? Втілення стихійної люті, непримиренності і фанатизму повстанства, «патріотичний» аналог чекіста Птіцина, з його схильністю до більш чи менш умотивованого садизму. В той же час – свого роду «реінкарнація» духу Тараса Бульби, що не зупиняється перед убивством сина (знову ж таки, ідейно вмотивованим). Симптоматично, що саме Вовкулака, з його специфічною «повстанською» харизмою, став найбільш яскравим персонажем, по суті, втіленням духу Холодного Яру. І саме з ним асоціюються малопривабливі військові дії, на кшталт страти полонених чи відстрілювання беззбройних, напівроздягнутих бійців, «викурених» вночі з казарм. Подібні речі, треба гадати, мали місце і в реальності. Проте тут їх подано у фільмі, покликаному стверджувати героїку повстанського руху, і подано докладно й мало не зі смакуванням. Жорстокості ж чекістів (котрі, до речі, виглядають фактично як відповідь на дії повстанців) показані побіжно й нерідко за кадром. От і виникає питання, які почуття постановник хотів викликати до холодноярців? Симпатію і співчуття – чи відразу?

Кіно в Україні – річ політична, і це не секрет. Досі великий його сегмент сприймається або як «фестивальне» (себто культурне представництво у світі), або як відверто «виховне». І до такого кіно увага особливо велика – тим більше, що воно, на жаль, частіше шкодить ідеї, аніж її популяризує...

Сталося так, що «Чорний ворон» потрапив у прокат у зовсім іншому політичному контексті, ніж знімався. У світлі новин про волонтерів та учасників АТО, що виявляються замішаними у скандалах, а то й звинуваченими в злочинах, у світлі заяв про потребу «домовленостей» з ворогом, а то й «реінтеграції» з ворожими угрупованнями – в особливому ключі сприймається й запропонована у фільмі малогероїчна картина антибільшовицького руху. Коли на повну йде кампанія з дискредитації патріотів, «Чорний ворон» несподівано стає прекрасною історичною ілюстрацією до деяких нинішніх уявлень про те, що активні бійці за українську свободу є «праворадикалами», від яких варто триматися подалі. Тим більше, що певний «праворадикалізм» є і в фільмі. Звісно, «успадкований» від першоджерела[2], хоча в останньому він виправданий «атмосферно» (як передача «духу часу») і стилістично[3]. Наскільки це «виправдання» вдалося при переведенні літературного твору в екранний? Здається, фільмові, рясно оздобленому «повстанським лубком», дещо бракує іронії. Тож галерея персонажів, передусім негативних, виглядає водночас надто карикатурно, щоб вважатися психологічно достовірними, і надто серйозно, щоб бути пародійними: «уповноважений» (до болю нагадує білогвардійських офіцерів у радянських фільмах), місцева femme fatale – агентеса ЧК, зрадлива красуня-єврейка (звинувачення в антисемітизмі – те, чого досі бракувало українському патріотичному кіно!), чекіст Птіцин – «просто» пародія на чекіста (хоча згадка про його українське коріння, слід гадати, має наштовхнути глядача на роздуми про роль зрадництва у вітчизняній історії)…

Словом, попри героїчну тематику, фільмовий підтекст радше цю героїку розвінчує (як, зрештою, те годиться для проекту, спонсорованого «1+1»). Утім, сподіваймося, це впадає в око лише невротичним гуманітаріям, схильним до гуманізму, лібералізму та інших «ізмів». Глядачі ж, сповнені здорового патріотичного духу, побачать і «прочитають» те, що повинні – заклик до опору, до боротьби, до знищення ворога, – те, для чого ця історія створювалася, і що, на жаль, актуальності не втрачає.

  1. Одним з останніх повстанців, що, попри очевидну поразку, не стали повертатися додому й далі вели боротьбу.
  2. Зог Орест, Лакінський Євген. Критика «Чорного Ворона» Шкляра. Роман шкодить українській справі
  3. Коцарев Олег. Про що говорить «мова ненависті» у «Чорному вороні» Шкляра?


Корисні статті для Вас:
 
Фільм, у якому багато персонажів2020-01-01
 
Глядачі про фільм «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»2020-01-01
 
Фаворити і фаворитки на панелі сучасного кіно2020-01-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2020:#2

                        © copyright 2022