«Екс». Режисер Сергій Лисенко. Сценарист Ярослав Яріш. Оператор Сергій Михальчук. Художник Влад Одуденко. У ролях: Орест Пастух, Віталій Гордієнко, Роман Кривдик, Василь Колісник, Віктор Жданов, Анатоль Фон Філандра, Ліза Бакуліна, Ярослав Федорчук, Артур Шлапак, Аліна Коваленко, Юлія Хміль, Владислава Глєба. Україна. 2019

Під час війни, коли на кону людське життя, мораль монохромна. Вона не сяє розмаїттям, не виглядає, як іспанський футбол. Визвольна війна не гра, та все ж має свої правила. Ці правила й трагічні наслідки нехтування ними аналізує фільм «Екс». Головним предметом зображення стрічки стає не вигадана історія, а реальній епізод здобутку коштів для УВО^[1], який мав місце 1932 року в околицях містечка Городок (Львівська область). Група із дванадцяти бійців увійшла до приміщення пошти задля експропріації^[2], але через погану розвідку операція пішла не за планом, не обійшлося без жертв. Усіх нападників, яких не вбила поліція, польська влада засудила до страти.

Серед достоїнств фільму, що аналізує трагічні події, є його жанр – не кримінальний бойовик, який подає «історію пограбування», радше бойовик політичний з елементами драми та чорної комедії. Стрічка доволі динамічна й тримає увагу – певно, гумор і драматизм поєдналися в ній у правильному співвідношенні. Важливо також, що фільм показує характерні галицькі типи та знакову для місця дії візуальну культуру, які після перегляду закарбовуються в пам’яті.

Та найбільш характерною ознакою фільму є автентичні діалоги на галицькому діалекті. Вражає їх інтенсивність, метою якої є не узуальний обмін інформацією, а безпосередній, нарівні з фізичним, вплив на візаві. Цю «інтенсивність» можна схарактеризувати як «привіт Тарантіно», а можна – як повернення до витоків драматичного. Передовсім – до Луїджі Піранделло та його теорії «словесної дії», що за наслідками має дорівнювати «дії фізичній» (обидві він успішно втілив у своїй драматургії). А затим – до Костянтина Станіславського, який підхопив італійську ідею й популяризував її настільки, що про генія Апеннін сьогодні мало хто згадує. Коли ми кажемо «словесна дія», то, знову ж, маємо на увазі, що словом можна вбити або оживити, а інакше його не слід промовляти. Саме так тлумачив не буденне, а повноцінне драматичне слово великий італієць, і саме в цьому сенсі ми говоримо про інтенсивність діалогів у фільмі «Екс». Нерідко, щоправда, інтенсив героїв спрямований не на ворогів, а на самих себе, та цей «обмін агресією» викликаний браком бойового досвіду, знервованістю й системною підозріливістю.

Доволі вільна композиція – ударний епізод (експозиція нападу), експресивний епізод (польський суд), флешбек із усього, що призвело до трагедії – надає дійству куди більшу значимість, ніж на те можна було би сподіватись за лінійної оповіді. Така архітектоніка поетизує дійство, змушує в більш драматичному ключі оцінювати будні визвольної боротьби, не зовсім логічні й упевнені, недисципліновані, а подекуди й просто некомпетентні дії молодих вояків, які обрали надважку місію, не будучи професійно готовими до неї. Ба більше, така поетизація інколи не в змозі виправдати відверто легковажних дилетантів, які нехтують елементарною конспірацією, збираючись відкрито і голосно обговорюючи деталі майбутньої операції.

У таких деталях фільм нехтує історичною правдою, яка полягала в тому, що планувалась операція цілком таємно, відповідально, досвідченими керівниками, бійці прибували на місце окремо і маскувались. Звісно, якийсь витік інформації стався, бо й на пошті й на вулиці поліція була готова до зустрічі з грабіжниками. Стрічка, відмовляючись від фактів, пропонує як головну тему не типову військову операцію УВО, а громадянський вибір звичайних українських хлопців.

Контрастом до їхнього вибору – служіння безкорисливій ідеї державності – виступають у стрічці ще дві сюжетні лінії. Перша певним чином перекликається з «Камінним хрестом» Леоніда Осики, демонструючи «міцних ґазд», здатних позбавити людину життя через украдену курку. Й так само великою чоловічою громадою в несамовитій люті через утрачені гроші забити невинних подорожніх – а раптом вони виявляться злодіями. Тобто чуже життя в порівнянні з приватним «володінням» для «природних людей» вартує мало. Ці характерні риси народу продемонстровано досить рельєфно. Нищівна критика «фундаментальних народних устоїв» частково балансується здатністю «нерозвинених умів» співчувати героям або чинити опір нахабній польській поліції, яка забороняє встановлювати українські кольори на їх меморіалі.

Інша сюжетна лінія пов’язана з життям авантюрних батярів, які паралельно політичному «ексу» бездарно грабують місцевий кооператив. На перший погляд, епізоди з ними декоративні, затягнуті, гальмують дію. Так, певно, другорядні персонажі займають забагато місця й екранного часу, та згодом їхня лінія все ж переплітається з основною: батяр Юрко, сам того не усвідомлюючи, стає причиною затримання й загибелі справжніх героїв. Деталі його гедоністичної поведінки – статева розпуста і громадська аморальність – контрастують зі світоглядним стоїцизмом націоналістів.

Звісно, неможливо сприймати фільм «Екс» у відриві від сучасного контексту, з яким він має більше спільного, аніж з історичними фактами. Контекст цей, як і століття тому, зумовлюють два фактори: «гібридна війна» та «гібридний мир». Перед нами не безумовно видатний, але й не маніпулятивний фільм, що спекулює природним бажанням бачити своє – сильне, гарне й патріотичне. Свобода, з якою це кіно зроблене, цілісність авторського світогляду, автентика й енергетична наповненість харизматичних персонажів – найбільш цікаві його риси.

1. ↑Українська військова організація (УВО) виникла в 1920 році, складалась із військових офіцерів, і очолював її на початку Євген Коновалець. Через кілька років УВО стала частиною ОУН – найбільш відомої серед організацій, які послідовно відстоювали українські національні інтереси.
2. ↑Експропріація (скорочено – екс) – справа, до якої свого часу вдавалися зовсім різні люди. Зокрема, такі несхожі, як Борис Савінков, Йосип Джугашвілі та Джузеппе Гарібальді й тією чи іншою мірою всі керівники політичних рухів, а також десятки тисяч людей у різних країнах світу. «Екс» як форму фінансування підпільної боротьби використовують ті, кому це дійсно необхідно, й ті, хто за ознаками сам підпадає під «об’єкт експропріації». Тож «екс» у широкому розумінні – поняття універсальне і включає різні форми фінансування. Та все ж у суспільній свідомості термін усталився у вузькому розумінні – як силовий політичний напад.