Обрамленням фільму є зображення ляльководів та ляльок, які розігрують любовну драму між чоловіком і жінкою. Знято це винахідливо, глядача вводять у колізію операторськими засобами: кінокамера демонструє свої технічні можливості активно, будуючи зображення на крупних планах. Власне, обрамлення фільму нібито не стосується, але, якщо замислитись над зображальною структурою, то стає зрозуміло, що нас вводять у світ естетизований, умовність якого покликана підкреслити життєві колізії, котрі без мистецьких засобів такого значення не набули б.

Так — це драма кохання, хоча сучасний світ, а тим більше кінематограф, перестає сприймати це почуття як драму, нівелюючи і знецінюючи його прагматизмом. Початок «Ляльок» і не обіцяє нічого особливого — колізія досить поширена. Молодий перспективний службовець фірми одружується з донькою свого боса, зрадивши кохану, з якою вже був заручений («як це все буденно, як це звично, скільки раз це бачила Земля...» — сказав би поет). Все готове до весілля: ще мить — і почнеться шлюбна церемонія, гості з букетами, наречена у відповідному вбранні поруч батьків. Наречений відлучився лише на мить — до нього прийшли знайомі. Але ця мить обертається життям. Дізнавшись, що його кохана потрапила до лікарні, він сідає в авто і мчить до неї. Та пізно — вона в безнадійному стані в лікарні для душевнохворих: розум потьмарився, душа померла, не переживши зради коханого.

Якийсь час режисер продовжує розгортати історію в побутовому плані: вони обоє їдуть в авто, заходять в супермаркет, дівчина бере з полиці іграшку, якою потім бавитиметься, аж поки та зламається. Авто стане місцем життя, у ньому ховатимуться від зливи, але дівчина поривається іти світ за очі, й хлопець прив’язує її до себе мотузкою. Мотузка і стає точкою відліку, коли фільм переходить в інший регістр — притчево-метафоричний. Режисер не відмовляється від психологізму: за допомогою ретроспекцій-спогадів він ближче знайомить нас зі своїми героями. І водночас саме ці герої стають уособленням притчі про кохання-фатум, про спокуту за зраду, про довічне єднання двох, котрим, якщо це судилося, нікуди не подітись одне від одного.

У другій половині фільму герої, зв’язані тим самим шнурком, крокують, не промовляючи ні слова і майже не зупиняючись. І якщо на початку ми, ще не знаючи про що йдеться, бачили хлопця і дівчину серед квітучих весняних садів очима здивованих перехожих, які не можуть збагнути, до чого цей мотузок, то вже далі, коли починають змінюватися пори року і з’являтися паралельні сюжетні лінії, ми бачимо їх обох як частину невимовно прекрасної природи. Знаючи, що сталося, сприймаєш їхній невпиний рух як метафору життя-спокути. Герой розуміє, що, піддавшись інтересам кар’єри, вчинив жахливо. Тепер цей вчинок в минулому, але в теперішньому його наслідок — не тільки кохана прив’язана до нього, а й він до неї. Ітимуть вони через ліси і гори доти, доки одного зимового дня, зірвавшися з кручі, повиснуть, зачепившись мотузком, на дереві...

«Ляльки» — фільм філософського узагальнення, болісного досвіду людини, яка запізно зрозуміла, в чому сенс життя. Він в образній, метафоричній формі протиставляє світ прагматизму й цінності кохання. Тут цю опозицію підкреслено, і людина повинна вибирати одне з двох. І ще одне протиставлення — світу людей і світу природи. Тим самим Такесі Кітано звертається до традицій класичного японського кіно, ширше — до традицій рідного мистецтва, для якого природа завжди була учителем і джерелом мудрості. Ікебана, хоку — це вираження тонкого розуміння природи. Режисер, використовуючи технічну потужність сучасного кіно, розгортає прекрасні краєвиди, красу цвітіння й інтенсивних осінніх барв. Від цих пейзажів перехоплює дух. Краса промовляє без слів, учить жити у щасті, тоді як соціум, навпаки, людське щастя руйнує. Фільм є відчайдушною спробою ідеалізувати природу, життя, яке б відповідало її законам.

Насамкінець залишається сказати: не піддаваймось тому, що нам нав’язує телебачення і прокат, бо кіно ніколи не обмежувалось і не обмежується потворністю й насильством. Кіно є мистецтвом, і його естетика перспективна. Свідченням цього є чудовий японський фільм «Ляльки».