Євгена Нищука, цього енергійного молодого актора, який враз став знаним в усій країні, на гребінь слави вивела не Мельпомена, а щоденна поява на головній арені помаранчевої революції. Він став її рупором.

— Євгене, твоє обличчя знають мільйони, а про тебе — одиниці наших читачів...

— Родом із Івано-Франківська. Після закінчення театрального інституту залишився працювати в Києві. Нині — вільний актор: у «Сузір’ї граю роль Єсеніна, а в «Ательє 16» — Орфея. Можливо, працюватиму в Театрі імені Івана Франка, як і моя дружина, актриса Оксана Батько (до речі, приносила мені на Майдан бутерброди). Окрім того знімаюся в кіно. Нещодавно — у фільмі Олеся Янчука «Залізна сотня».

— І ось раптом актор полишає театральні підмостки опиняється на сцені головного майдану країни. Чому?

— Мене нині називають по-різному — голос революції, обличчя революції, ведучий сцени свободи. Однак це було не театральне дійство і не концерт. Це був вияв громадянської позиції артистів (і не лише українських), які виходили на сцену підтримати революційний дух. Відтак і я все це робив не як актор, а як свідомий громадянин.

— Чому обрали саме вас?

— Річ у тім, що я брав участь у всеукраїнському турі Віктора Ющенка, тож мав певну довіру політиків. А на сцені момент довіри дуже важливий. Намагався з півслова зрозуміти, хто має виступати наступним, що очікується далі, як починати і як завершувати. Але за політичну частину дійства відповідав Микола Томенко, який виявився чудовим ведучим і народним артистом, окрім того, що він народний депутат.

— Чи очікували побачити стільки людей на Майдані?

— Так. Адже нинішня влада так остогидла людям, що результати виборів мали бути очевидними. Тому не дивно, що коли ми почули зовсім інші цифри, люди приїхали до Києва.

— Деякі політики попереджали про те, що рано чи пізно спрацює закон психології юрби: велике скупчення спричинить агресію...

— Однак ці люди мали позитивну енергетику. Вони були доброзичливими, посміхалися один одному. Щоб підбадьорити людей, підняти настрій, потрібно було постійно подавати обнадійливу інформацію.

— У таких складних умовах важко було виробити сценарій...

— Я вдячний режисерові Тарасу Грималюку, який зумів зорієнтуватися, щогодини складаючи список промовців. Найбільше втомлювало те, що якийсь конкретний сценарій наперед розробити було неможливо. Виявилося багато артистів, які хотіли виступити, однак пріоритет надавався тим, хто їздив у турі з Віктором Андрійовичем: «ВВ», «Океан Ельзи», «Мандри», «Плач Єремії», Тарас Петриненко. По-перше, вони справді працювали дуже професійно, по-друге, були обличчям опозиції.

— Дехто подейкував, що артисти мали за все це «грубі гроші»...

— Звичайно, під час передвиборної кампанії вони виступали не безплатно. Однак, коли 22 листопада почалася акція протесту на Майдані, ніхто про оплату навіть не згадував. До речі, коли через три – чотири дні всі відчули, що опозиція перемагає, з’явилися й артисти з табору Януковича.

— Ви маєте на увазі «Другу ріку»...

— І «Друга ріка», і Віктор Павлік, і «Табула раса»...

— На сцені Майдану виступало багато людей. Хто з них справив найбільше враження?

— Звісно, що Ющенко. Хоч хто з артистів виступав – чи то Руслана, Олег Скрипка, чи Сашко Положинський, Святослав Вакарчук, — найбільше людей було під час промов Ющенка.

— Знаю, що вашим штабом був намет біля сцени.

— Так. Щоправда, інколи мене «прогрівали» біля генераторів. Я приходив на майдан Незалежності щодня на дев’яту ранку і йшов додому близько 23-24 години. На початку акції кілька ночей спав на Майдані, оскільки ситуація була дуже мінливою, ніхто не міг передбачити, що станеться наступної години. Звичайно, було важко. Але від людей передавалася енергія, яка мене підтримувала. Не захворів, єдине — трохи захрип, бо спершу побоювався, що мій голос почують не всі. Згодом підібрав оптимальний «звук» і стало дуже комфортно й легко.

— 27 грудня знову вийдете на роботу на Майдан?

— Усе залежатиме від чесності і прозорості виборів. Поки що зарано святкувати перемогу. Але якщо треба буде вийти на майдан Незалежності навіть на Новий рік, то вийду. А якщо ні, то святкуватиму в родинному колі.

— Після ролі ведучого помаранчевої революції ви, мабуть, маєте якісь привабливі пропозиції?

— Так, дещо є, зокрема й театральний проект. Навіть почали запрошувати вести «корпоративні» вечірки, але я на це не погоджуюся: не можу використовувати свою популярність для заробляння грошей. Головне — не втратити своє обличчя.

«Вечірній Київ», 22 грудня 2004 року