 |
|
|
| Зміст номера 2005:#1 |
|
|
|
Ми, кінематографісти...
Михайло Бєліков, Владлен Кузнєцов, Володимир Савельєв, Олена Завгородня, Володимир Хмельницький, Лев Удовенко, Вадим Чубасов, Володимир Таранченко, Віктор Кріпченко, Михайло Іллєнко, Хем Салганик, Олена Левченко, Анатолій Мамонтов, Вадим Іллєнко, Валерій Свіщов, Олександр Коваль, Валерія Воронянська, Борис Савченко, Тетяна Слободська, Юрій Федоров, Вікторія Корсун, Богдан Бойко, Ніна Ільїна, Валерій Анисимов, Сергій Тримбач, Катерина Крупенникова, Олексій Левченко, Людмила Лемешева, Ігор Мамай, Олександр Шеремет, Василь Домбровський, Олег Фіалко, Світлана Куценко, Борис Шиленко, Дмитро Наливайчук, Олена Парфенюк, Едуард Тимлін, Мирослава Ульшина, Лариса Брюховецька, Вадим Скуратівський, Андрій Халпахчі, Олена Єршова, Андрій Ящишин, Людмила Новикова, Марина Кондратьєва, Віталій Варшавець.
 |
|
|
Ольга Брюховецька
Замислюватися над тим, що ж саме відбулося протягом сімнадцяти днів Помаранчевої революції, будуть не лише політики і політологи, а й культурологи...
|
|
|
Юрій Андрухович
З виступу на слуханнях в Європарламенті в Страсбурзі
|
|
|
Бесіду веде Іван Данюк
Євгена Нищука, цього енергійного молодого актора, який враз став знаним в усій країні, на гребінь слави вивела не Мельпомена, а щоденна поява на головній арені помаранчевої революції. Він став її рупором.
|
|
|
Михайло Іллєнко
Проти кожного фільму можна було б написати: «Жодного кіносеансу в кінотеатрі, жодного виходу в ефір, жодного шансу повернути жодну копійку, що витрачена на виробництво».
|
|
|
 |
|
Лариса Брюховецька
29 листопада 2004 року в Будинку кіно відбувся вечір пам’яті українського режисера-кінодокументаліста, заслуженого діяча мистецтв України (1975), лауреата Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1978) Ігоря Грабовського (1934 — 1992), організований дирекцією кінофестивалю «Літопис — Червона калина». Його товариші, колеги й учні — режисери Анатолій Карась (ведучий вечора), Віктор Шкурін, Валентин Сперкач, Олександр Коваль, кінодраматурги Михайло Ткач, Микола Шудря, культуролог Вадим Скуратівський, кінокритик Михайло Сіренко у своїх виступах творили портрет митця, наголошуючи, що вечір збігся з листопадовими подіями в Україні не випадково. Тішились, що справу кіномайстра продовжують його нащадки: син — філософ і політолог Сергій Грабовський і внуки, які прийшли на вечір у помаранчевих стрічках. На вечорі панувала по-справжньому родинна атмосфера, без найменшого офіціозу, коли всі були однодумцями й кожен знаходив найточніші слова, аби висловитись. Чудовим дарунком для учасників вечора стали фільми «Керманичі», «Чуєш, брате мій», «Жива ватра» та фрагменти кінохроніки, на яких зафіксовано Ігоря Грабовського.
|
|
|
Спогади про Артура Войтецьког
Артур Войтецький (1928-1993) — кінорежисер. 1954 року закінчив КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого, де викладав у 1966-1971 рр. З 1953 р. — режисер Київської кіностудії художніх фільмів. Поставив фільми: «Десь є син» (1962), «До уваги громадян та організацій» (1965), «З нудьги» (1967, Диплом за кращу екранізацію літературного твору, Єреван), «Тронка» (1972), «Хвилі Чорного моря» (1975-1976), «Розповіді про кохання» (1980), «Історія одного кохання» (1981), «Ненаглядний мій» (1983), «Десь гримить війна» (1986), «Тепер ось прославиться син людський» (1990), «Господи, прости нас, грішних» (1993).
|
|
next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
