Ніколь Кідман

Хоча більшість шанувальників Ніколь Кідман вважає, що вона родом з Австралії, актриса насправді народилася на Гаваях (США). За декілька років родина повернулася на батьківщину — в Австралію. Вже у дитинстві Ніколь виявила неабиякі творчі здібності — з трьох років вона займалася балетом, брала уроки музики, з восьми — навчалася пантоміми, з тринадцяти — грала у вуличних театрах, а в чотирнадцять дебютувала в кіно. Міні-серіали «В’єтнам» та «Банґкок Гілтон» були першими фільмами, які принесли популярність Ніколь. Наступним великим успіхом актриси можна вважати стрічку Філіппа Нойса «Мертвий вир» (1989), після якої Кідман нарешті помітили в Голлівуді — режисер Тоні Скот запропонував їй роль у своїй картині «Дні грому» (1990). Скоту була потрібна актриса, з одного боку, досить яскрава і талановита, а з іншого — така, котра не відвертала б увагу публіки від зірки фільму — Тома Круза, на якого робилися продюсерські ставки. Ніколь блискуче впоралася з цим завданням.

Довгий час кінокритики ставилися до актриси доволі скептично, але їм довелося змінити свою думку після фільму «Померти за...» (1995) Гаса ван Сента, де Кідман створила новий, цілком несподіваний образ жінки-вамп — не традиційної красуні з демонічною зовнішністю, а симпатичної провінційної домогосподарки, яка, попри ніжну, мало не ангельську вроду, здатна вбити власного чоловіка задля омріяної кар’єри телезірки. Наступна робота в авторській стрічці Джейн Кемпіон «Портрет леді» (1996) за однойменним романом Генрі Джеймса зміцнила її репутацію «серйозної актриси». Важливим етапом на шляху професійного сходження Ніколь Кідман стала роль в еротичному трилері Стенлі Кубрика «З широко заплющеними очима» (1999), де актрисі знову випала нагода працювати разом з Томом Крузом, який на той момент уже став її чоловіком. Кідман і Круз грають у цьому фільмі подружню пару заможних, успішних лікарів, чиє кохання дало тріщину. Вивчаючи сексуальну поведінку людей, вони зраджують одне одного, причому пошук нових вражень призводить до смертельної небезпеки.

Ставши голлівудською знаменитістю, Ніколь Кідман знімалась у різноманітних фільмах і за десять років здобула репутацію різнопланової актриси з великим емоційним діапазоном. Вона випробовує себе і в драмі, і в комедії, і в трилері, любить фільми різних жанрів і режисерів різних стильових течій. Актриса нічого не має проти Голлівуду, але хоче працювати в різних країнах з талановитими людьми, які мають що сказати, хоч, може, вони і не такі відомі й багаті, як ті, хто працює в Голлівуді.

Останннім часом Ніколь Кідман грала дуже різні ролі: фатальну жінку в кінокоміксі «Бетмен назавжди», закохану куртизанку в «Мулен Руж», напівбожевільну жінку, яка втратила чоловіка і залишилася сама з тяжко хворими дітьми у фільмі «Інші», видатну письменницю Вірджинію Вулф у стрічці «Години», Ґрейс у «Доґвілі», віддану кохану в костюмованій драмі Ентоні Мінгели «Холодна гора», дія якої відбувається в Америці часів війни Півночі і Півдня.

Кожну свою роль актриса пропускає крізь себе, намагається зрозуміти, виправдати, цілковито перевтілюється. Коли в «Портреті леді» Кідман грала Ізабель — вільнолюбну дівчину з душею бунтарки, що кидає виклик суспільним умовностям ХІХ століття, вона, за її власними словами, майже цілковито злилася з персонажем. Це був єдиний спосіб зрозуміти Ізабель як людину. Ніколь змінилася, стала ходити по-іншому, говорити з іншими інтонаціями. Після зйомок актриса два тижні пролежала в лікарні з діагнозом «емоційний стрес». У бродвейській виставі «Синя кімната» Кідман грала одразу п’ятьох персонажів (від дівчинки-німфетки до розкішної жінки-вамп). «Це найважче — миттю перевтілюватися, знаходячи в кожній героїні щось незвичайне і уникаючи карикатурності», — говорить актриса. Вона вважає, що не можна сприймати свою роботу з позиції власного задоволення, адже у багатьох великих картинах мова йде про біль і страждання людей. У фільмі «Інші» Кідман грає роль вдови Ґрейс, яку не можна назвати ані доброю, ані поганою. Це складний, неоднозначний характер, який має багато різних відтінків. І як каже Алехандро Аменабар, режисер «Інших», «Кідман, як ніхто інший, могла показати цю неоднозначність». З одного боку, не хочеться входити у цей світ, а з іншого — стає цікаво як актрисі спробувати себе в такій ролі. Почала з того, – розповідає Ніколь, – що намагалася пожаліти цю жінку, яку більшість би зненавиділа. «Поступово я відчула себе на місці цієї жінки, яка, можливо, не була хорошою матір’ю, але хотіла, щоб увесь світ її зрозумів, щоб люди не зненавиділи її,» — каже актриса. За роль у фільмі «Години» Кідман отримала «Оскара». Вона грає Вірджинію Вулф в останні дні її життя, що закінчується самогубством внаслідок тяжкого психічного розладу.

У картині База Лурмана «Мулен Руж» Ніколь показала себе не тільки як талановита актриса, а й виявилася чудовою співачкою і танцівницею. Це класична історія про трагічне кохання, про жінку, яка живе, мов птаха в клітці. Свою роль куртизанки Сатін актриса вважає найкращою, а «Мулен Руж» залишається для неї фільмом, яким вона найбільше пишається. Режисер говорить, що Кідман дуже талановита актриса, буквально одержима своєю роботою.

У «Доґвілі» Ларса фон Трієра Ніколь зіграла роль утікачки Ґрейс. Дівчина, рятуючись від ґанґстерів, знаходить притулок у маленькому американському містечку. Скоро цей притулок і захист обертаються для неї жорстоким рабством. Закінчується все тим, що жертва (Ґрейс) перетворюється на ката. За словами Ларса фон Трієра, він написав роль Ґрейс для Кідман або, точніше, для того образу Ніколь, який у нього склався. Йому було цікаво запропонувати актрисі, яка грала головним чином холоднокровних жінок, зіграти дещо інше. І Кідман у свою роль вписалася дуже природно. Складається враження, що у неї кіногенічне все — і шкіра обличчя, і мускулатура тіла. Від мінімальної зміни освітлення, ракурсу, не кажучи вже про драматургічні віньєтки, актриса змінюється одразу вся.

Безсумнівно, Ніколь Кідман — одна з найяскравіших зірок на сучасному кінематографічному небосхилі.