Кадр з фільму «Мамай». Режисер Олесь Санін.

Це був далеко не перший показ українського фільму в Нью-Йорку. Велике Яблуко, як ще називають в Америці Нью-Йорк — один із найбільших осередків нашої громади у США, має багату традицію українського культурного життя. Тут існують два наукових товариства — Українська Вільна Академія Наук та Наукове Товариство імени Шевченка, суспільні клуби, Український музей, Український інститут Америки, просто через дорогу від Метрополітен-музею, Український народний дім, молодіжні організації Пласт та СУМ, танцювальні колективи, аматорські й напівпрофесійні театральні трупи. У цьому незмінно строкатому культурному середовищі кіно завжди посідало особливе місце. У Нью-Йорку захоплюються кінематографом не лише голлівудського штибу, але й так званими «індіз» ( indies — скорочення від англійського independent films ), тобто незалежними фільмами, картинами для високочолого глядача, який чекає від кіно не лише розваги, а й думки, роботами найекзотичнішого походження.

В роки незалежності України наше кіно кілька разів з’являлося на радарах нью-йоркських кіноманів. У шанованому серед втаємничених кінотеатрі «Фільм-Форум», який спеціалізується на інтелектуальному продукті, показувалися «Лебедине озеро. Зона» Ю.Іллєнка чи «Приятель небіжчика» В.Криштофовича. Престижне кінотовариство при Лінкольн-Центрі влаштовувало з великим розголосом ретроспективу фільмів Олександра Довженка. Фільми «Земля» чи «Арсенал» того ж Довженка, «Тіні забутих предків» Параджанова можна легко знайти у нью-йоркських відеопозичальнях з претензією (шукати слід у російській секції). Але все це до недавнього часу мало одну спільну рису — українське кіно виринало в Нью-Йорку спорадично, непередбачувано і часом майже випадково.

В цьому контексті показ «Мамая» 21 жовтня крив у собі новий вимір — він починав справу, яка за задумом її організаторів повинна була створити постійно діючий, заздалегідь спланований та добре організований форум для презентації у Нью-Йорку, а відтак і в Америці, найкращого і найцікавішого в сучасному кіно України. Тому інавгурація клубу готувалася з великою ретельністю: оголошення про «Мамая» публікувалися в обох загальнонаціональних тижневиках української діаспори, Ukrainian Weekly та «Свободі», на українсько-американському інтернет-порталі brama.com, ентузіасти з Українського студентського товариства Колумбії обліпили барвистими рекламівками всі головні університети Нью-Йорка. Ще до показу УККУ почав отримувати електронні листи з інших куточків Північної Америки (Пенсильванії, Каліфорнії, навіть з канадської провінції Альберта) із проханням чи то показати фільм, чи дати інформацію про те, де можна придбати його копію.

Сам фільм «Мамай» виявився чи не ідеальним для максимально резонансного початку кіноклубу. Одразу кілька чинників додавали йому магнетизму. Це загалом позитивні відгуки критиків і глядачів, яким пощастило побачити його. Фільм створили представники молодого і симпатичного покоління українських кінематографістів, а тут всім зацікавленим так хочеться вірити, що в українського кіно є майбутнє. «Мамай» став першим офіційним претендентом на «Оскара» в категорії найкращого іншомовного фільму, який за роки незалежности висунула Україна. Нарешті, копія, яку в розпорядження УККУ надав Олесь Санін, була з англійськими субтитрами, а це дозволяло апелювати до якнайширшого глядача.

На показ з’явилося понад вісімдесят осіб — цифра рекордна для такого типу некомерційних заходів. Університетська авдиторія, де показувався фільм, не змогла вмістити всіх бажаючих, і це при тому, що була пора середсеместрових іспитів, а також дві інші цікаві імпрези «відтягнули» багатьох студентів. Тим не менше, крім завжди посвячених фанатів з української громади, подивитися «Мамая» прийшли студенти з інших навчальних закладів міста, зокрема із престижної Кіношколи Нью-Йоркського університету. Дехто навіть приїхав із сусідніх штатів Нью-Джерсі та Конектикут.

У короткому слові перед фільмом я намагався вбити кілька зайців: навербувати ентузіастів до роботи у кіноклубі, підготувати присутніх до сприйнятття фільму, не нев’язуючи особистої думки, розповісти про історію створення «Мамая» і відтворити ширший контекст, культурний і суспільний, в якому він створювався. Американці звикли ставитися до кіно насамперед як до розваги, відтак треба було підготувати їх до Санінового фільму-«нерозваги», який, за словами його автора в інтерв’ю журналу «Кіно-Театр», не створювався, щоб «задовольняти первинні потреби масового глядача в перервах між поїданням поп-корну і попиванням кока-коли». Із поваги до творчої настанови Саніна і щоб не тривіалізувати серйозного заходу, ми вирішили не пропонувати публіці ні поп-корну, ні кока-коли, ні навіть вареників та голубців.

Треба було також запобігти ефекту обманутих сподівань серед тих, хто йшов побачити читанкового козака Мамая, козаків із козацькою славою, їх бої з одвічними ворогами, прапори, клейноди і т. п. Треба було попередити й тих, хто йшов побачити просто фільм із його звиклими складовими — легко відчитуваним сюжетом, діалогом, розвитком подій та іншими конвенціями ігрового кіно. Нарешті треба було розповісти про естетичні засади українського поетичного кіно, необов’язково при тім оголошуючи самого Саніна його новітнім представником.

Хоч яким незвичним за художньою мовою та трактуванням знаного багатьма літературного першожерела є «Мамай», відгуки на фільм після показу у Колумбії були майже винятково позитивними, зацікавленими, навіть захопленими. Вже протягом чотирьох наступних після показу в Колумбійському університеті днів УККУ отримав кілька запрошень про виїзні демонстрації «Мамая» як у Нью-Йорку, так і поза містом. Тим часом готується друга імпреза УККУ — вечір, присвячений сучасній українській документалістиці. В його програмі — два автори: Ганна Яровенко з картиною «Кіноманія» та Сергій Буковський із «Червоною землею».

Подальший успіх Українського кіноклубу в Колумбійському університеті залежить насамперед від контактів, які вдасться встановити з кінематографістами в Україні. Ми хотіли б бути серед перших, хто дізнається про новини з українського кіно у всій його жанровій різноманітності, включаючи повнометражні та короткометражні ігрові фільми, документалістику, анімацію, фільми, що робляться для телебачення, ба навіть оригінальну українську рекламу чи кліпи.

Зайве казати, якою величезною стратегічною перевагою для реклами українського фільму серед широкої західної публіки є наявність у нього англійських субтитрів. УККУ вже зараз готовий допомогти українським кінематографістам із безкоштовним перекладом англійською мовою тут, у Нью-Йорку, для наступного англійського субтитрування в Україні.

У майбутньому кіноклуб має намір проводити покази чи ретроспективи за участю авторів фільмів, режисерів, акторів, продюсерів, кінокритиків, користуючись їх присутністю у Сполучених Штатах чи Канаді. У планах також спільні заходи з іншими американськими установами, які цікавляться світовим кіно. Ми зацікавлені у прямих контактах з усіма в українському кіно, хто хотів би показати свої роботи у Нью-Йорку. Для встановлення таких контактів просимо писати Юрієві Шевчуку, викладачеві української мови та культури на відділі слов’янських мов Колумбійського універститету, який провадить Український кіноклуб, на його електронну адресу: sy2165@columbia.edu