Ми вже звикли до того, що кожна значна тема нашої культури з плином часу підлягає новим опрацюванням, і власне так отримуємо щоразу іншу її версію. Долі певних героїв - у певному сенсі архетипів - представлені впродовж віків різними авторами відповідно до властивого їм “актуального” відчування. Історії Антигони, Медеї, Амфітріона в різних їх версіях мали різну мету залежно від часу написання, таланту чи переконань автора твору. А Фауст? А Дон Жуан? Скільки версій Дон Жуана знає європейська література? “Дон Жуан” Тірсо де Моліни інакший, ніж Дон Жуан Мольєра, а той, в свою чергу, зовсім відмінний від “Дон Жуана” Мішеля де Ґельдерода.
Подібні архетипи (давні чи нові) розглядаються як літературні витвори, як фікція, і сьогодні ніхто не має наміру захищати їхній первісний вигляд. Проте справа стає складнішою, коли мистецтво торкається тем та мотивів, що і надалі мають ширші культурні функції, скажімо, релігійні, а не тільки літературні.

Кожна релігія витворює певний кодекс, який охоплює догми віри. Для віруючих вони мають абсолютну вартість - і в принципі ніхто не наважується їх змінювати або, тим паче, маніпулювати ними. Зрозуміло, що навіть тут проявляється схильність людини до фантазування - вона доповнює сущі істини віри своєю власною уявою. Таким чином виникають апокрифічні оповіді, які розцвічують офіційні перекази. Стосується це також і переказів про Різдво Господнє. В багатьох країнах - а я за приклад візьму англійську леґенду - народ доволі критично оцінював учинки святого Йосифа, не втаємниченого в Божі замисли, що ображали його чоловіче самолюбство. Адже одружився він із дівчиною “в тяжі”. В такому випадку тільки чудо могло посприяти Святому Сімейству. І саме так стається. А місцем чуда був вишневий сад:

Тоді просила Марія
З ласкою і добротою:
“Збери-но вишень, Йосифе,
повну пригорщ з горою.
Збери мені їх, Йосифе,
Дитиня в моїм лоні зі мною”.
Злість лице покрила,
І Йосиф так відказав:
“Хай той збирає вишні,
Дитя хто тобі дарував”.
Тоді озвався Ісус
З матусиної утроби:
Під деревом стань, Маріє,
І клопотатись не треба.
Під деревом стань, Маріє,
Від нього тобі подяка”.
І от найвищі гілляки
Схилилися їй до ніг,
Могла зібрати вишні
По той і по другий бік.
“Тепер бачиш, Йосифе,
Призначені - мені ж1”.

Подібні чудеса знаходимо також і в польських колядках, наприклад, у тій, що розповідає про втечу Святого Сімейства до Єгипту, - “Коли цар Ірод війну провадив”. Божа Мати вчиняє чудо, прискоривши жнива, але щоб урятуватися від іродових посіпак, намовляє Хлоп’я на “невинну” брехню. Ці різдвяні пісні задовольняли потребу чудесного, і, зрозуміло, церква ставилася до них досить толерантно (віра є справою людей маленьких та довірливих). Проте офіційно їх відсунено на марґінес, і служать вони хіба що для дослідження “народної релігійності”.

Зміни букви євангелій виникали не тільки через появу таких вигаданих апокрифічних додатків, але дуже часто робилися навмисно, з певною конкретною метою. Найвиразніше це проявилося в період доктринальних дискусій між католиками та протестантами в XVI та XVII століттях. Кожна зі сторін хотіла перейняти біблійні постаті, зробивши їх речниками власної справи, одночасно зневаживши своїх противників. Наприклад, битва Давида та Голіафа стала приводом, щоб переможця Давида визнати за свого, а переможеного - і то з Божої волі - велетня трактувати як представника ворожого табору. Так само було і з притчею про блудного сина - в зактуалізованій версії кожна сторона хотіла втілити власне моральне повчання.

Джерелом для цих реінтерпретацій відомих біблійних сюжетів були ідеологічні відмінності. Хоча видається, що деякі зміни в зображенні життя Ісуса Христа виникали безпосередньо з догматів віри. Маю на увазі анахронізми містерійних вистав, що десь коло XVI століття стали майже повсюдним явищем. Анахронізм як риторична фіґура в принципі має погану славу серед стилістів та раціоналістів. Але в цьому випадку він є похідною від універсалістських основ жертви Ісуса Христа. Продовження цієї офіри в службі Божій діється “тепер і завжди”, “тут і всюди”.

Таким чином, всі вистави про діяння Ісуса, чи навіть тільки їх фраґменти, мали якраз такі універсальні прикмети. І в результаті народження Дитятка відбувалося вже не в Палестині, а в тій країні, де розігрувалася вистава, - себто згідно з французькими, бельгійськими чи польськими реаліями. Коментатори різдвяних діалогів були зворушені фактом, що пастушки-ґуралі шукали стайню і ясла поблизу Нового Сонча, або ж французи віддавали шану Дитятку, народженому... в Безансоні. І не помічали, що цей універсалізм мав побічні наслідки - свого роду релігійний егоїзм, а відтак і ксенофобію.