11 вересня в центрі сучасного мистецтва "ДАХ" відбулася прем'єра вистави "Камінне коло" - спільного проекту з вокальним гуртом "Древо". Експериментальне поєднання музичної драматургії керівника "Древа" Євгена Єфремова зі сценічною постановкою режисера Владислава Троїцького (худ. керівник "ДАХу", якому і належить ідея спектаклю), синтезування принципів класичної опери, сучасної театральної постановки з традиціями вертепу й народної пісні дало прекрасний результат - яскраве, захопливе видовище.

Сценічне оформлення Ігоря Лещенка перетворює тіснуватий простір сцени на вертепну скриньку, відокремлену від глядацької зали парканом із високими ворітьми. Підвішені на задньому плані макети хаток і церков, згідно з традиціями вертепної умовності, створюють ілюзію безмежного горизонту. В центрі кону, на купі солі - величезні камінні жорна, багатозначний символ, що надає смислової глибини жартівливому сюжетові, немов запозиченому зі сміхової літератури "низового" бароко.
Тужливо співає дівчинка-сирота, плаче молода дружина чумака Макара, що від'їжджає у Крим по сіль, підспівують співчутливі односельці - ця уповільнена, майже статична сцена, коли актори в ефектних позах ледь похитують вертепними масками на палицях в такт печальній мелодії, мала б передувати трагедії. Та натомість розгортається ексцентричний, блазенський фарс. Чумак Макар (Євген Єфремов) потрапляє до шинку, закохана шинкарка-відьма (Ірина Клименко), помітивши залицяння Макара до місцевої красуні (Тетяна Сопілка), порадившись із чортом (Роман Єненко), отруює чумака. З цього моменту душа Макара блукає поміж двох світів і часів. Він перевтілюється в євангельського царя Ірода, одружується зі смертю, вбиває немовлят, зустрічається з Іудою... Лише світле Христове Воскресіння, яке в фіналі об'єднує дві реальності, позбавляє Макара його химерних марень.
Складне лібрето Євгена Єфремова - роздуми над проблемами життя і смерті, сутністю добра і зла, втілюється в традиціях народно-карнавальної культури. Гротескні ситуації і діалоги, костюми й маски виконавців раз у раз дивують і смішать глядача. Рука покійника Макара потихеньку тягнеться до склянки горілки, залишеної на могилі невтішним побратимом, комічно стрибають у блазенському танку Іродові слуги, озброєні дитячою шаблюкою й саперною лопаткою, жорстокий цар нищить немовлят, відламуючи кінцівки пластмасовим пупсикам, Євангельський Іуда постає карикатурою на маньяка-вбивцю з американського трилера... Неможливо перелічити всіх дотепних режисерських ходів. При цьому вистава не втрачає філософського сенсу, адже, як пам'ятаємо з Бахтіна, амбівалентний карнавальний сміх, знищуючи, завжди відроджує й оновлює, знижуючи - підносить.
Виконавці вдало поєднують акторську гру з блискучим вокалом і грою на музичних інструментах. Важко повірити, що для них, професійних музикантів, робота в "Камінному колі" є акторським дебютом. Євгенові Єфремову, Ганні і Сергієві Охрімчукам, Юрієві Пастушенку, Олегові Буту вдається досягти перевтілення в персонажів, зберігаючи при цьому іронічну дистанцію, адже герої вертепу - лише яскраві, дотепні маски. Менш переконлива в акторській грі Ірина Клименко справляє надзвичайне враження вокальними партіями. Загалом у виставі приваблює сміливий творчий пошук, експериментальне поєднання відмінних за своєю природою мистецтв, різних стилів і традицій. А також непідробний ентузіазм творчого колективу, щире захоплення своєю справою.