«Темносиніймайжечорний»

Організаторам кінофестивалю іспанського кіно у місті Малага, започаткованого 1998 року, було над чим попрацювати, відбираючи до своєї офіційної програми кращі 14 вітчизняних художніх фільмів, оскільки за 2005 рік їх випущено 145. Хоч, як завжди, основна увага була прикута саме до цієї програми, інші також мали свого глядача. Це перш за все програма документального кіно і так звана Зона кіно, що в свою чергу ділилися на повно- і короткометражні ігрові стрічки, кращі іспанські фільми, які вже отримали впливові нагороди і йшли поза конкурсом, та музичні відеокліпи, що стали цьогорічним доповненням Зони кіно. Так само нововведенням Малаги-9 була «Латиноамериканська територія», до якої увійшли 9 фільмів спільного виробництва Іспанії з країнами Латинської Америки: Аргентиною, Мексикою, Колумбією, Венесуелою, Перу, додавши міжнародного забарвлення суто вітчизняному кінофестивалю. Всього було показано 200 кінострічок.

У Театрі Сервантес проходило вшанування видатних діячів іспанського кіно (з врученням Премій Малаги) – режисера Франко Коломо, сценариста Рафаеля Аскони й актриси Анни Белен, кіномитців, на жаль, мало або й зовсім невідомих нашому глядачеві. Хіба що «Ай, Кармела!» Карлоса Саури демонструвалась на нашому телебаченні. Анну Белен, нев’янучу красуню іспанського кіно (до того ще й співачка і кінорежисер), знаємо за фільмами «Іспанки в Парижі» та «Любов серйозно шкодить здоров’ю».

Кінофестиваль вирував іще у шести багатозальних кінотеатрах і навіть у Музеї Пікассо. Добре організований, гостинний, із зацікавленою і вдячною публікою — тепер уже ніхто не заперечуватиме, що все іспанське кіновиробництво щороку стікається до Малаги. За винятком міжнародних феноменів з іберійським акцентом (Альмодовар, Аменабар) – зауважив один з іспанських кінокритиків. 1998 року міський голова (а ним на той час була жінка) запитала в одного з провідних кінодіячів: «Ти віриш, що цей фестиваль може вилитись у щось визначне? Так от: це питання грошей і розумових здібностей». Усього цього, на щастя, не забракло адміністрації міста і дирекції кінофестивалю, яку незмінно очолює Соломон Кастьєль.

Головними нагородами є Золота і Срібна Біснага. Це слово в Андалусії означає «композиція з квітів», що нею вшановують почесних гостей, складається вона із жасмину, про який так багато згадує у своїх поезіях Гарсія Лорка... До складу журі входять лише іспанські фахівці. Цього року головою був відомий актор кіно, театру і телебачення Іманол Аріас. «Золота Біснага» дісталась фільму «Поривчасті вітри» Херардо Еррер (це його чотирнадцятий фільм). Пильно вдивляючись у явища і проблеми сучасності, Херардо Ерреро лишився вірним складній, гострій тематиці. Головний герой «Поривчастих вітрів» сорокарічний лікар Хуан Ольмедо — один з небагатьох, хто врятувався після катастрофи океанського судна. Позаду, в іншому місті, лишилося минуле, драматичне і примхливе, схоже на невщухаючі вітри, що січуть Атлантичне узбережжя іспанського міста Кадіс, яке він обрав, щоб утекти від власних спогадів. Та саме тут, у цьому, на його думку, віддаленому кутку світу, він несподівано знову зіткнеться з минулим, зі своїми спогадами, що переслідують і мучать його: таємне кохання і неможливий зв’язок з дружиною рідного брата, загадкова смерть останнього (його Хуан любив і ненавидів водночас). Композиційно фільм побудований також «поривчасто», перехід від сучасного життя героя до його спогадів — несподіваний, миттєвий, що вимагає від глядяча постійної уваги і проникнення у стан героя, і настрій фільму в цілому. Але врешті- решт розповідь є стрункою і справляє цілісне враження.

Вагомі нагороди фестивалю здобув фільм «Темносиніймайжечорний» — перша повнометражна робота молодого режисера Даніеля Санчеса Аревало, де він виступив як режисер і сценарист. «Срібну Біснагу» — Спеціальну премію журі за актуальність і силу зображальних засобів; «Срібну Біснагу» — Премію іспанської критики і «Срібну Біснагу» за кращий сценарій. Фільм — це колір світовідчуття, душевний стан головного героя Хорхе, який успадкував від батька його бізнес після того, як з ним стався інфаркт. Він здобуває вищу освіту за власним покликанням і має водночас «тягти» справу батька й доглядати за хворим. Саме тоді в його житті з’являється Паула, дівчина, з якою Хорхе поринає у вир пристрастей і бажань, перестає відчувати себе відповідальним за все і забуває про те, що від нього чекають інші.

Актриса Сільвія Абаскаль встигла за останні роки заявити про себе в іспанському кіно. Її роль у єдиному конкурсному «костюмованому» фільмі (йдеться про адаптацію однойменного твору Лопе де Вега «Дурна дама»), була удостоєна «Срібної Біснаги» за кращу жіночу роль. Сценарій і режисура Мануель Іборри, знайомого нам за фільмом «Оркестр «Клуб Вірджинія»». Разом з усією знімальною групою він доклав зусиль, щоб історія двох сестер із порядної сім’ї ХVІІ ст., епохи розквіту так званого мачізму, стала захопливою й цікавою. «Срібну Біснагу» за кращу чоловічу роль отримав Хуан Дієго, що давно вже на неї заслужив багатьма попередніми роботами в кіно, серед яких «Життя, що на тебе чекає» Гутьєрреса Арагона, відомого іспанського режисера, постановника «Дон Кіхота», недавньої екранізації твору Мігеля Сервантеса. Хуан Дієго, актор широкого амплуа і багатої творчої палітри, здобув цю нагороду відразу за дві стрічки офіційної програми: «Remake» і «Тріумф». Остання була удостоєна «Срібної Біснаги» за кращу музику.

Відкрив офіційну програму фільм Давіда Труеби «Ласкаво просимо додому». У фільмі пристрасті розгортаються навколо двох закоханих, які вже давно живуть разом. Ситуація, в якій опинився головний герой, складна: його кохана вагітна, а його мати категорично проти того, щоб перетворюватися на бабусю. Під час пологів, де присутній весь чоловічий склад редакції, де працює герой, така собі група підтримки, за винятком молодого батька, що поїхав знімати небезпечний для життя репортаж, його внутрішній стан і напруга зовнішніх перипетій сягають апогею... При цьому ще й з’ясовується, що головний редактор — його рідний батько і саме йому належить фраза під час прийому на роботу «Ласкаво просимо додому». Та врешті все закінчується щасливо, як і має бути в комедії. Фільм отримав «Срібну Біснагу» за кращу режисуру. За винятком двох молодих акторів — Пілар Лопес і Алехо Саура, виконавців головних ролей, у фільмі знімалися зірки іспанського кіно: Аріадна Хіль — незмінна героїня фільмів Давіда Труеби і його дружина, Хуан Ечанове, Хорхе Санс, Хуліан Вільягран і Конча Веласко в ролі матері.

До офіційної програми документального кіно увійшло 19 стрічок й зокрема фільм Карлоса Родрігеса «Зона» (80 хв.), знятий іспанськими документалістами до 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи. Матеріал подано через сприйняття трьох дітей, які живуть у зоні забруднення. Таким чином відбувається подорож у центр цієї покинутої території, на якій 5 мільйонів людей (?) — ця цифра наводилась у фільмі — продовжують жити й сьогодні. Зустрінута з великою увагою, стрічка, однак, не отримала нагород. Переможцем став фільм, (очевидно, на думку журі, з більш актуальною темою): «Націлено на Ірак». Це панорама хаосу, в якому опинилася ця країна після окупації коаліційними військами.

На переможців фестивалю в Малазі чекає врученні Премії Гойя, яке щороку проводить Академія кіномистецтва Іспанії. Фінансова підтримка Міністерства культури (40 тис. євро) зросте наступного року. Проте, на думку президента Академії Мерседес Сампієтро, головною метою вітчизняного кіно є створення нових, ще кращих фільмів.