Кадр з фільму «Генеза». Режисер Клод Нурідсані, Марі Перену. 2006

У минулому столітті в наукових колах існувала думка: щоб пізнати генезу життя, потрібно почати з кінця... Наприклад, згідно з гіпотезою, той, хто штучно досягне температури абсолютного нуля, стане свідком неіснування матерії. Бажання осягнути кінець буття закрадалося в голови багатьох письменників-фантастів, сценаристів і режисерів.

Але йдеться не про це, а про документальний фільм-притчу «Генеза», створений кінорежисерами-біологами (сімейним подружжям) Клодом Нурідсані і Марі Перену. А якщо додати, що вони є авторами знаменитого «Мікрокосмосу», то інтерес до нового фільму легко передбачити. Український глядач мав змогу бачити кінострічку в липні цього року на 1-му Національному телеканалі. Працелюбство авторів — які два роки писали сценарій, три роки знімали і рік ще потратили на підготовку — вражає.

На думку академіка В.Вернадського, людство тисячі років намагалося розгадати таїну життя різними шляхами: релігія, художня творчість і філософська думка так і не дали чіткої відповіді у зрозумілих нашій свідомості формах. А науковці кінця минулого століття, тяжіючи до вічності й безначальності життя, останнім часом намагаються пояснити генезу законами хімічної еволюції. Вернадський вбачав подібність між ідеєю Геракліта про плинність всього сущого та намаганнями людства розгадати таємницю свого існування й існування всього живого. Сюжет фільму «Генеза» є близьким до думки давньогрецького філософа. Оповідь у ньому передається мовою і магічними рухами чарівника (в головній ролі Сотігі Куйяте) і тварин рідкісної краси, а також музикою композитора Бруно Куле.

Можливо, для глядача з вишуканим і прискіпливим смаком тексти, вкладені в уста головного героя, є з наукової точки зору не зовсім точними, а в порівнянні зі Святим письмом — недовершеними. Але варто погодитись, що риторики і поетики в них достатньо: «...де були всі ці розсіяні мільярди моїх атомів, де було все те, що стало моєю плоттю? На початку всіх початків, біля витоків усіх витоків, коли ще нічого не існувало, коли і часу самого ще не було, крім порожнечі темнішої, ніж найбезмісячніша з ночей, безмовнішої, ніж могила, пустельнішої, ніж пустеля...»

Як метафора Землі, перманентне зображення у фільмі чорного казана з «первісним космічним супом», де народжується життя, бачиться не зовсім переконливим. Проте у це дійство віриш, бо воно не фальшиве, як і думне чоло оповідача, злегка охмарене тягарем роздумів «про початок, якого ніхто не пам’ятає, і кінець, про який ще ніхто нічого не знає».

Авторам фантастично красиво вдалось змалювати сцени реального життя тварин: морських коників, рачків і павучків. Не можу не зупинитись окремо на унікальному епізоді любовного танцю двох павучків — тендітних, з довгими ніжками. Спершу кожний із них по черзі, на віддалі, легенько торкається павутинки, що з’єднує їх, як скрипаль пальцями — струни. Це піцикато поступово додає темпу, прискорюється і на фоні крещендо звуків самої скрипки, а пізніше і всього оркестру, переходить в екстатичний танок, в якому як одне ціле пульсують павутинки, павучки і звуки музики. Нагадує постановку балету на музику «Болеро» Моріса Равеля! Такого досконалого, абсолютного єднання музики і відеоряду мені бачити і чути не доводилось. Навіть у фільмі «Атлантис» (1991 рік) режисера Люка Бесона кращі епізоди не стають врівень з побаченим чудом. Без сумніву, у всьому цьому проглядається неабиякий талант звукорежисера і композитора фільму.

Автори кінокартини не дотримувались теорії божественного походження всього живого і не стали писати сценарій за Святим письмом. Цей факт породив у мені провокативне (не без риторики) запитання: а чи не є однією з причин знищення людьми тисяч і тисяч видів тварин засохле коріння релігійної філософії, що Бог створив усі живі істоти на потребу людям?

Мій тато, світла пам’ять його душі, ще до війни підлітком ганявся у степу наввипередки з дрохвою. Недавно одна відома журналістка зворушливо змалювала у своєму творі сцену, де маленька дівчинка на квітучому лузі ловила коників, цілувала їх і відпускала. Сьогодні, коли «моє тіло ще не припинило боротьбу і не розпалось на мільярди часток», я готовий бігти за легконогою дрохвою, якої, на жаль, вже немає, або статим морським чи луговим коником, але це можливо станеться лише в іншому житті...