Василь Вітер заснував власну студію «ВІАТЕЛ», де створено більше 20 фільмів. Серед них «Поліфонія. Відродження національної філармоніії» (1997), «Успенський собор» (2001), «Михайлівський Золотоверхий» (2002) та ін. Нова прем’єра — документальний повнометражний фільм-літопис «Володимирський собор у Херсонесі», який завершує трилогію документальних стрічок, присвячених відбудові зруйнованих славетних українських храмів. Трилогія унікальна добором і кількістю відзнятого матеріалу, адже ретельні зйомки процесу реконструкції тривали кілька років. Зокрема, «Володимирський собор у Херсонесі» знімали з 1999 року: саме тоді храм одягли у риштування і розпочали складні реставраційні роботи. А закінчили навесні 2004, коли собор було освячено.

Галина Криворчук, продюсер і сценарист фільму:

У світі існує практика фіксувати на плівку створення великих проектів, і не лише у будівництві, а й у інших галузях. Відбудову поруйнованих соборів унікальну технологію розписів, мозаїки, процесів, за якими просто цікаво спостерігати, неможливо залишати поза історією, поза людьми, котрі в майбутньому прийдуть у ці храми. Творча ідея йшла від нашої студії, а підтримка й фінансування — від замовника, Київської міської держадміністрації. Найважливішим було встигнути відзняти всі етапні моменти відбудови. Ми знали, що реконструкція всіх трьох соборів триватиме довго, уявляли собі, що це буде надзвичайний проект, тож і було цікаво фіксувати його з самого початку і до кінця. Хотілося зробити це емоційно, щоб це була не просто хроніка, яку сприймаєш як документ.

«Володимирський собор у Херсонесі» продовжує стилістику двох попередніх стрічок. Фільм починається з історії його виникнення храму і, зрештою, трагедії зруйнування. За допомогою сценарію, а точніше різноманітних кінематографічних засобів та закадрового тексту, автори вводять глядача у контекст давніх подій, оповідаючи про історію Херсонесу-Корсуня, де за леґендою 988-го року князь Володимир прийняв християнство у церкві Різдва Богородиці. На честь 900-річчя цієї події у ХІХ столітті й було закладено храм святого Володимира. Під час Другої світової війни його частково зруйнували, а потім вирішували — відновити чи повністю розібрати. Після кількох невдалих спроб відбудови ніхто не вірив, що собор постане з руїн. Але Господня благодать оберігала цю святиню, і 2004 року храм вирішено було реконструювати. До цього причетні різні фахівці — архітектори, будівельники, художники-реставратори, люди унікальних, рідкісних професій. Кінематографісти роками вели кіноспостереження за усіма процесами відбудови храму: поряд з режисером і продюсером — головний кінооператор Ігор Приміський, звукооператор Олександр Ренков та ін.

Візуальне полотно кінолітопису виткане з найрізноманітніших кадрів та епізодів. Це зйомки археологічного спадку: стародавні фрески, скульптури, кам’яні плити з викарбуваними текстами та інші історичні артефакти Херсонесу. Це портрети тих, хто був причетний до створення храму, а також історичні документи, географічні карти, архітектурні плани та рисунки. Ретельно дібрана вражаюча кінохроніка, серед якої і підводна археологічна експедиція, організована на початку 30-х років XIX ст. К.Гриневичем, — перші у світі кінозйомки під водою. Знахідки експедиції були виставлені у соборі, ще не знищеному на той час і перетвореному на музей. Історичне тло, розгорнуте у фільмі, виступає прекрасним підґрунтям для головної теми — відродження собору. Старі кінокадри і світлини зруйнованого храму дають уявлення про те, яку грандіозну роботу здійснено. А, до речі, планувати зйомки на виїзді значно складніше, ніж у Києві.

Підзаголовок фільму — «…ми не знали, стоячи у храмі, на небесах ми чи на землі». Саме такі слова, за переказами, сказали князеві Володимиру посланці, повернувшись із Константинопольської Софії, коли він вагався, яку віру обрати для себе і свого народу. Ця фраза сплітає увесь драматургічний матеріал стрічки, виводячи історію створення, руйнування й відродження храму на потужну фінальну коду, коли у відновлений собор, величний і пишний, приходять люди на службу Божу. І не важливо вже, хто ці люди — поважні чиновники чи «прості смертні». Їхні мирські турботи кануть у вічність, а собор (будемо вірити!) стоятиме віки, і лише страшна хроніка свідчитиме про його руйнування.

Фільм зроблений у найновіших технологіях. Зйомки велися на обладнанні української компанії з розробки, виробництва та прокату операторської техніки «Фільмотехнік» (генеральний директор — Анатолій Кокуш). Нагадаємо, що «Фільмотехнік» отримав дві з шести престижних науково-інженерних нагород Американської кіноакадемії — «технічний» «Оскар». Саме на цій техніці знімалися «Титанік», «Гаррі Поттер», «Війна світів» та ін. Усе зняте за допомогою «Фільмотехніки» дає можливість формувати в одному кадрі химерну траекторію руху — від найнижчих ракурсів до горішньої точки зйомки заввишки 21 метр.

Записано фільм у звуковій системі «Dolby digital».

Василь Вітер, режисер:

Без сучасного просторового звуку «Dolby» вже важко уявити виробництво. Наша трилогія — це певний епос. Ми вдалися до нових технологій щоб мяксимально відтворити цю епічність — і потрапили «в десятку». Заберіть звук — буде цікава кінохроніка, кінодослідження, але потужного емоційного враження не буде. До речі, наш фільм «Успенський собор» — це перший український документальний фільм, знятий і відтворений у системі «Dolby».

В документальні зйомки вплітаються ігрові. Часом імпровізувала сама природою, наприклад, сніг на квітах мигдалю випав несподівано, і саме перед зйомкою. Особливу приємно усвідомлювати, що фільм розраховано на широку глядацьку аудиторію. Ретельність зйомок дозволяє розгорнути грандіозну «симфонію» відбудови таким чином, що архітектори, художники, будівельники, мулярі, реставратори відчують професійну гордість. філігранні роботи колег по цеху. А люди віруючі молитимуться за народ, котрий відроджує храми.