ЮвІлейнІ DVD

2006 рік — рік ювілею видатного українського митця, кінорежисера, кінодраматурга і кінооператора Юрія Іллєнка. Відштовхуючись від цього факту, редакція журналу «Кіно-Театр» повідомила своїм читачам, що до цієї дати «...Національний центр Олександра Довженка готується випустити 8 його фільмів на DVD». Далі пояснювалось які саме фільми зможе придбати кіноман. Це було травневе число журналу.

Але фільми на DVD не з’явилися.

Редакція, вирішила таки дізнатися чому митець і його шанувальники не отримали обіцяного.

І от що з’ясувалося.

Справді, свого часу Кабінет Міністрів ухвалив постанову, відповідно до якої Національний центр Олександра Довженка мав випустити на DVD усі фільми самого Довженка. Усі без винятку. Просто академічне видання. Скажімо, «Звенигора» — окремо німий варіант, окремо варіант з музикою. І не тільки ті фільми, що ставив сам Олександр Петрович, але й ті, що було знято за його сценаріями. Одне слово, всі. Окрім «Зачарованої Десни». Там є якісь технічні труднощі. Постанову було прийнято 2004 року, ще першим урядом Януковича. І навесні 2006-го виникли сподівання, що при відповідному фінансуванні вдасться включити в цю виробничу програму ще й фільми Миколайчука та Іллєнка. З цих сподівань і виникла та інформація про фільми Іллєнка, що її надрукував журнал.

Відбулися всім відомі події. Країна пройшла через Майдан. І багато що помінялося. Міністри, уряди, прем’єри, президенти. Але та постанова залишається чинною. І Національний центр працює відповідно до неї. Готує до випуску фільми Довженка. Здійснюються переклади на українську, російську, англійську та французьку мови. У вересні з’являться перші примірники фільмів Довженка,. Про фільми Миколайчука та Іллєнка поки що не йдеться. Немає фінансування.

Щоб випустити DVD з фільмами Іллєнка та Миколайчука треба оголосити тендер у пресі, витримати певний час, отримати знову ж таки кошти і вже потім приступати до роботи. Так що доведеться почекати.

За інформацією

Національного Центру О.Довженка

Сюрпризи

«КиЄва травневого»

Міжнародний фестиваль мистецтв «Київ травневий» не має обмежень у стилях та напрямах. Нинішнього року учасникам та гостям столиці було запропоновано: класику світової драматургії, твори сучасних драматургів, аванґардні пошуки театральних, танцювальних, співочих і вуличних мистецьких колективів. Відкривав фестиваль мультимистецький вуличний проект «Чорнобильська діагональ» (Франція), мета якого — «мистецькими засобами розповісти світові правду, застерегти людей від подібних ситуацій». А завершенням фестивалю став концерт зірок чеської естради Карела Готта та Гелени Вондрачкової.

Одна з найбільш очікуваних вистав на фестивалі — спектакль за п’єсою Е. Олбі «Три високі жінки» («ГІТІС-ТЕАТР» та Московський академічний театр ім. В.Маяковського, Росія). Публіка чекала не п’єсу, а виконавицю головної ролі — народну артистку Росії Євгенію Симонову. Для багатьох, якщо не для всіх присутніх у залі, це була перша можливість побачити актрису на сцені, адже слави на теренах колишнього СРСР Є.Симонова зажила насамперед завдяки ролям у ще радянських кінострічках («Звичайне чудо», «Афоня» тощо). А проте зал театру російської драми ім. Лесі Українки не був переповненим. І, мабуть, зовсім не тому що туди не потрапили усі бажаючі, адже на прес-конференції перед початком «Києва травневого» його Генеральний директор та художній керівник Олексій Кужельний пообіцяв, що всі зацікавлені глядачі потраплять на вистави фестивалю і подивляться те, що хочуть «сидячи, стоячи, лежачи чи літаючи». (Зауважимо, що квитки не фестиваль не продаються.)

Відсутність ажіотажу пояснювалась, очевидно, тим, що київський глядач занадто часто обпікався на розрекламованих гастролях російських «зірок» з недешевими квитками, де зазвичай милувалися відвертою халтурою. На щастя, вистава «Три високих жінки» не підпадала під цю категорію. Блискуча акторська робота Євгенії Симонової, котра зіграла вдвічі старшу за себе (92-річну) жінку, була відзначена театральною премією СТД Росії «Гвоздь сезона» (2005). Актриса передає нюанси мислення, поведінки, а також голосу та жестів, характерних для старшої людини, котра не встає зі стільця, не користуючись гримом. Основу ролі складають філігранність пластики та міміки.

Майже всі вистави фестивалю залишали приємне відчуття причетності до європейського театрального простору: ми побачили спектаклі з Польщі, Угорщини, Румунії, Фінляндії, Сербії, Італії, Великобританії, Кореї, США та багатьох інших країн.

Несподіванкою фестивалю стали кілька майстер-класів, що відбувалися у приміщенні Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса: семінар з контактної імпровізації «… прямуй за потоком» Екхарда Мюллера (Німеччина, Фрайбург), та майстер-клас «Сила уяви» шведського танцювального колективу «Мело», обидва базовані на техніці танцю; майстер-клас Сергія Остренка (Латвія), що розвиває імпровізацію та спонтанність; тренажі Шейли Гордон (США) по роботі з голосом та тренінг італійського «Трес Театро» за унікальною методикою пошуку акторського сценічного матеріалу на базі персональних фотографій.

Мистецькі фестивалі — одночасно і свято, й інтелектуальна праця (перегляд, аналіз, відбір) для тих київських митців, котрі не зупиняються у пошуку і не цураються досвіду своїх колег, байдуже — українських чи іноземних. «Київ травневий» дає ґрунт для роздумів над мистецькими процесами в інших країнах світу. А проте, він не виключає можливості існування у Києві ще кількох, навіть кількох десятків фестивалів. З ностальгією згадується «Мистецьке березілля», очолюване Сергієм Проскурнею, котре, окрім закордонних експериментів, представляло чимало українських театрів, переважно з різних міст України. Отже, очікуючи чергового «Києва травневого», чекатимемо і народження (чи відродження) інших фестивалів. Хоча б по одному на кожен місяць року…

Нонна Стефанова

Театр у театрІ життЯ

«Ленін, як відомо, народився у містечку Пороніно, що над Віслою. Коли через багато років він, паралізований у кріслі, помирав у Горках під Москвою, то, підставляючи обличчя до місяця, протяжно вив «А-У-У-У»...» Так 9 червня 2006 року у фойє Київського Молодого Театру почався перформанс та відкрився фестиваль варшавського театру Академія Руху. Протягом трьох днів у Києві було показано декілька циклів коротких перформансів й мистецьких акцій, виставу, майстер-класи «Розуміння тіла і тренінг руху у праці актора» та «Умови візуальної комунікації», прочитано лекцію про Академію Руху, ілюстровану відеодокументами.

Заснований в 1973 році у Варшаві, театр Академія Руху із самого початку ставив акценти на русі, а зараз дев’ять осіб у складі творчої групи провадять свою діяльність на пограниччі різних дисциплін — театру, візуальних видів мистецтва, кіномистецтва і перформансу.

Засновник і художній керівник Академії Руху Войцех Круковський розповів про скандальну виставу 1975 року, в якій зовсім не було руху! Живописне полотно, де було зображено пасажирів автобусу із збайдужілими виразами облич надихнуло на ідею сценічно відтворити живу скульптуру як метафору дегуманізації, обезличення суспільства. Це був переломний момент, після якого Академія Руху вийшла з вуличними акціями за межі театральних споруд щоб зародити напрям «театр в театрі життя». Перше, з чим довелося зіткнутися митцям, був опір влади. Акторів арештовували, відправляли за грати, проте це сприймалося ними, як участь у драмі життя. Це був театр конформації, театр спротиву владі.

Вистава для звичайної сцени-коробки, яку поляки привезли до нас, — це «Поліклініка. Exit», де головною дійовою особою є Млин історії, вітряк, що перемелює іміджі: Мерлін Монро, лабораторних чародіїв, політиків-педерастів…

Беручи участь у майстер-класах «Академії Руху», визріло бажання взяти участь хоча б в одній з їхніх мистецьких акції. Пізно ввечері (23.00) у музеї «Київська фортеця» відбулася заключна театральна акція «Світло й тяжіння», де ми могли це зробити. Вуличне видовище зачарувало і нас, учасників, і публіку музикою та вогнями, а також специфічною атмосферою цього музею ввечері.

Ірина Шлепніна

УкраЇнськІ фІльми

в кІнотеатрах

До Дня Конституції України в кінотеатрі «Жовтень» (Київ) було показано три ігрові короткометражні фільми — «Філософія» Алли Пасікової, «Оксамитовий сезон» Олександри Хребтової та «Старша дочка» Наталії Ковалевської. 29 червня в галереї «Ательє Карась» було показано стрічку «Лінія» (автор сценарію та режисер Валентин Васянович).

Значно повніше українське кіно представлене на великому екрані в Чікаго, де влітку відкрилася грандіозна мистецька акція, пов’язана з мистецтвом України, до якої увійшли: виставка «Перехрестя: модернізм в Україні, 1900 — 1930»; концерти сучасної української музики (твори Вірко Балея, Бориса Лятошинського, Олександра Шчетинського і Валентина Сильвестрова), а також фестиваль українського кіно. В Культурному центрі Чікаго показано «Мамай» О.Саніна, «Кіноманія» Г.Яровенко, «Подорожні» І.Стрембіцького, «Пересохла земля» Т.Томенка, «З найкращими побажаннями! Енвер» В.Мельникової, «Люди з майдану» С.Маслобойщикова, «Любов до зрадливої Нюськи» Т.Ткаченка, «Дрібний дощ» Г.Делієва. Вступне слово виголосив викладач Колумбійського університету та керівник українського кіноклубу цього університету Юрій Шевчук.

КІнопрокатна контора «ФільмМаркет»

Метою її є представити українським глядачам фільми, що оминули український прокат, проте становлять інтерес з художньої точки зору та мали успіх в країнах світу. Об’єднує їх рубрика «Кіновернісаж». Усі фільми є учасниками або лауреатами МКФ. Серед таких — «Гарспастум» Олександра Германа-молодшого, «Людина без минулого» Акі Каурісмякі, «Томління» Седріка Кана, «Вікно навпроти» Ферзана Оспетека та ін. Фільми почали демонструватися в кінотеатрі «Жовтень».

«УкраЇнськІй музиЧнІй

газетІ» — 80

Минуло вісім десятків років з тих пір як вийшов у світ перший номер часопису Музичного товариства ім. Миколи Леонтовича за редакцією відомого вченого-музикознавця, педагога і публіциста Миколи Олексійовича Грінченка. Нині — це видання Національної всеукраїнської музичної спілки.

І хоч невеличка шестисторінкова газета видавалася вузьким колом митців-ентузіастів і хоч недовго протрималась за більшовицького тоталітарного режиму (вийшло всього шість чисел, оскільки висвітлювала поступ національної музичної культури), і хоч була ліквідована більшовицьким тоталітарним режимом, але сталось головне: «Українська музична газета» заявила про своє народження.

І лише після розвалу тоталітарної імперії газета завдяки зусиллям голови Національної всеукраїнської музичної спілки академіка Анатолія Авдієвського та його заступника Петра Заїки 1993 року вдруге заявила про своє існування.

Відтоді вона виходить щокварталу тринадцятий рік поспіль без редакційного штату й фінансової підтримки з боку держави.

Газета висвітлює найважливіші мистецькі події країни, інформує про організаційно-творчі заходи спілки, роботу її сімнадцяти асоціацій, двадцяти восьми регіональних відділень, вміщує новини з життя країн близького і далекого зарубіжжя, залучає до співпраці відомих вітчизняних і зарубіжних теоретиків, музикознавців, музичних критиків, диригентів, виконавців, літераторів, театрознавців і художників.

Сьогодні музичний квартальник має постійних читачів-передплатників, розповсюджується по всіх областях України та за її межами, має свій сайт в Інтернеті, надходить до всіх державних бібліотек.

Володимир Корнійчук

«Спартак»

В кінці минулого сезону в Київському музичному дитячому театрі відбулася прем’єра балету в 3-х діях «Спартак» Арама Хачатуряна. Хореограф-постановник — Віктор Литвинов. Як костюми, так і виконання далекі від звичної класики. Постановник акцентує любовну історію повсталого героя-раба, який веде боротьбу з римськими законами остільки, оскільки вони стають на заваді його коханню.

Мистецька програма ВсесвІтнього форуму

украЇнцІв

З 18 по 20 серпня в Києві відбувався IV Всесвітній форум українців, на який з’їхалося 1900 делегатів та гостей з 43 країн світу. В рамках Форуму відбулася низка тематичних виставок, більшість із яких експонувалися в «Українському домі» та відкрилися після урочистої програми спеціальним тематичним відеороликом. Поряд у першій залі експонувалися малюнки переможців Всесвітнього конкурсу дитячого малюнку «Моя Україна». Роботи українських дітей, надіслані з діаспор до товариства «Україна-Світ», були вплетені в композиції величезних чорно-білих фотоколажів із зображеннями переселенців. Малюнки дітей яскравіли на тлі минулого, на руках та грудях їх дідів-прадідів. Виставка «Українські старожитності» відкрила маловідомі імена українських художників-примітивістів Якова Ющенка та Панаса Єрмоленка. Портрети односельчан та родичів, виконані Єрмоленком дивують поєднанням наївної виразності з фотографічною точністю у зображанні побуту. Митець Ющенко подає серію жанрових сцен із життя українського села у трагічні моменти його історії.

Особливо вразила відвідувачів виставка «Не забуду!», присвячена Голодомору, що складалася в основному із плакатів на цю тему, зібраних у закордонні. Вони шокували пострадянських українців шаржуванням канонізованих «вождів» ще у роки їхньої діяльності.

На виставці видавництв «Українська книга сьогодні», експонувалися також книги бібліотечки «Кіно-Театру» та сам журнал.

В програмі Форуму відбулося три концерти: «Український спів у світі» в палаці «Україна», концерт українських всесвітньо відомих співаків-зірок в Національній опері, а на завершення Форуму — концерт рок- та фолькгуртів на Співочому полі.

Для делегатів та для всіх бажаючих було опубліковано інформаційний ілюстрований путівник по столиці, де, крім програми Форуму, представлені діючі під час його проведення виставки музеїв та галерей, в тому числі експозиції Київського музею театрального, музичного та кіномистецтва України, музею Марії Заньковецької, Київського музею видатних діячів української культури Лесі Українки, М.Лисенка, П.Саксаганського та М.Старицького.

Олександр Довженко – сербською

У сербському місті Новий Сад щойно вийшла книжка Олександр Довженка «Україна в огні», упорядкована Янком Сабадошом. До неї увійшли твори Довженко – «Автобіографія», вибране з «Щоденника» 1941 – 1956, «Лист офіцерові німецької армії», повість «Україна в огні», вибране з листів Є у книзі виступ Й.Сталіна на Політбюро під назвою «Про антиленінське й націоналістичне спрямування кіносценарію «Україна в огні»». Доповнюють книгу стаття О.Підсухи «Провісник», Валерія Фоміна «Кіно України — чотириста ударів», а також кілька статей сербських кінознавців.

«Той, хто пробудив кам’Яну державу»

21 серпня в Будинку кіно відбулася прем’єра художньо-документального відеофільму «Той, що пробудив кам’яну державу», присвячену пам’яті В’ячеслава Чорновола. Замовник фільму — Народний рух України (голова — Борис Тарасюк)

Сьогоднішнім українцям можна не пояснювати, хто такий Чорновіл, адже його авторитет і популярність довгий час були високі. В часи СРСР він — журналіст, правозахисник, дисидент, чи не найзавзятіший борець за незалежність України. Заради свободи він у 1960-1980-х роках з перервами був багаторічним в’язнем Мордовських таборів, голодував, кидав викликик системі.

Хоча значною мірою хаотично побудований, фільм усе ж дає уявлення про біографію В’ячеслава Максимовича. Народився він наприкінці 1937 року в Черкаській області в родині вчителів (показано хату, де герой фільму виростав, дитячі роки коментує сестра Вчеслава Чорновола та один із вчителів тої школи, де працювали батьки і де навчався Чорновіл). 1955 року вступив до Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Коли повіяло свободою, він поринув у громадське життя, але перед загрозою виключення з університету бере академвідпустку і їде в Маріуполь (тоді Жданов) на будівництво домни номер три. У фільмі цей епізод проілюстровано досить довгими планами індустріального гіганта Півдня України. Закінчивши університет, В’ячеслав не шукав спокійного життя. В середині 1960-х за кордоном вийшла його книжка «Лихо з розуму», яку в Україні він видрукувати не міг. Вона і стала приводом для його першого ув’язнення. Але значно суворіші репресії почалися на початку 1970-х. Той період — особливий в житті Чорновола, адже він зустрів і покохав поетесу Атену Пашко, кохання було взаємним. У фільмі Атена Пашко розповідає про їхні стосунки, про характер її чоловіка, його кипучу енергію. Доповнює розповідь про приватне життя її донька Ірина Волицька, яка живе у Львові.

...Потім настала перебудова, героя фільму обирають головою Львівської облради — ці любительські кадри моменту, коли львів’яни вітали його, дуже зворушливі. Тоді – незалежність. Досить добре, завдяки аматорським зйомкам народного депутата Кендзьора, висвітлена у фільмі діяльність Чорновола в Парламенті, його розповідь про себе.

Як стверджував на прес-конференції автор сценарію і постановник фільму Володимир Онищенко, любов — одна із провідних тем фільму. Він всіляко наголошував, що любов до України і любов до коханої жінки — поняття тотожні. Задля цієї істини він долучив до і так тривалого фільму розповідь «стародавньої української казки про Кам’яну державу». Розповідає її в кадрі львівська письменниця. Час від часу з’являючись в кадрі. На жаль, режисер вирішив, що цього оздоблення не досить і ввів у фільм ігрові епізоди, покликані реконструювати слідство над «злочинцем» Чорноволом — героя фільму грає Сергій Романюк, а слідчого — Євген Паперний. Крім того, режисер кілька разів дає слово Борису Тарасюку, який говорить дає оцінку життя і діяльності В’ячеслава Чорновола, а також Лесю Танюку та ще багатьом людям. В результаті фільм виявився перенасиченим і позбавленим чіткого монтажу та ритму.

Завжди актуально

Результат шестирічного Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс нарешті дав про себе знати і в галузі сценаріїв. Щойно вийшла друком книжка «Кіносценарії» (коронація слова) Київ, «Кіnо-Коло», 2006. До неї увійшли сценарії-переможці «Сто тисяч за кохання» Василя Трубая, «Візит до папи, або Львівські канікули» Юлії Боднарюк, «Останній забій» Олексія Росича, «Дума про трьох братів» Ярослави Горбач та «Портрет» Василя Мицька.

Ще раз про ІсторІю

Інститут проблем сучасного мистецтва готує до друку «Нариси з історії кіномистецтва в Україні» – наукове ілюстроване видання. Серед його авторів – Вадим Скуратівський, Оксана Мусієнко, Сергій Тримбач, Лариса Брюховецька. Концепцією видання є новітній погляд на історію українського кіно, введення в обіг забутих і раніше заборонених імен кінематографістів.

НовІ украЇнськІ фІльми

Молодий режисер Віра Яковенко завершила роботу над новим повнометражним фільмом «Повернути Віру», 85 хв., виробництво Prodaction UA. У фільмі задіяні актори О.Захарова, В.Жеребцов,А.Фомігова, В.Легін, О.Вертинський. Фільм мають показати наприкінці серпня по телеканалу ІНТЕР.

22 серпня в Будинку кіно відбувся передпрем’єрний перегляд документального фільму «Іван Франко» (студія «Кінематографіст»), присвячений 150-річчю видатного українського поета, прозаїка, драматурга, перекладача, вченого і публіциста.

СуЧасне Ірландське кІно

З 19 по 23 серпня в Будинку кіно відбувся фестиваль сучасного ірландського кіно., під час якого були показані фільми: «Жеребці», «Делікатес», «Паві Лакін», «Тара Роуд», «Едам і Пол» та кілька документальних стрічок.

Чи жива «БІла ворона»?

Театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» рік тому запропонували глядачам оновлену рок-оперу «Біла ворона» (поема Юрія Рибчинського, музика Геннадія Татарченка), яка понад 10 років збирала аншлаги в театрі ім. Івана Франка і була знята з багатьох причин з репертуару. За постановку взявся Анатолій Хостікоєв, який залишив каркас класичної режисури Сергія Данченка. Як і для більшості проектів компанії «Бенюк і Хостікоєв», її продюсер Мирослав Гринишин орендував для прем’єри вистави театр російської драми імені Лесі Українки. Вистава вийшла вдалою. Крім всього, вона відкрила ще й справжній молодий талант — співачку Юлію Вдовенко, яка зіграла роль Жанни д’Арк. Оскільки все відбувалося після Помаранчевої революції, Орлеанська діва у багатьох асоціювалася з Юлією Володимирівною, тим паче, що прем’єра припала на 24 серпня, тобто на 14-ту річницю незалежності України. Невідомо, чи на ювілейну — 15-ту річницю — легендарна рок-опера була показана в якомусь із театрів України.

ПоверненнЯ на БатькІвщину

В листопаді виповнюється 59 років з дня смерті Олександра Довженка. Його земляки звернулися до Уряду України з проханням повернути його прах в Україну і поховати в Сосниці на Чернігівщині. До цього прохання приєднався і племінник Довженка лікар Тарас Дудка. Ініціативу підтримав Президент України Віктор Ющенко.

Відомо, що Довженко в останні роки життя дуже сумував за Україною, звіряючи свою ностальгію сторінкам Щоденника. Крім того, він писав листи до Спілки письменників України з проханням забезпечити його перїзд на Батьківщину. Але тоді, ще перебуваючи з заціпенінні перед Батьком народів, який заборонив Довженкові покидати Москву, Спілка залишала ті послання без відповіді. Довженко мріяв, що його поховають у Києві над Дніпром.

Ідея забрати розкиданих по світі знаменитих українців і перенести в столицю України, зробивши пантеон, визріла давно. Але, на жаль, як і багато інших продуктивних державотворчих ідей, вона не втілена. Кінематографічна громадськість вважає, що перепоховання Довженка доцільне, якщо в Києві буде створено Пантеон.

ЗавершеннЯ телесерІалу

Московський режисер Дмитро Борщевський кілька років тому почав знімати телесеріал «Важкий пісок» за романом Анатолія Рибакова (оператор - Богдан Вержбицький). Але зйомки, які велися в різних місцях - Москві, Ризі, на Чернігівщині були зупинені. Через чотири роки вони відновилися і глядачі незабаром зможуть побачити цей цікавий фільм.

ПрощаннЯ з

Степаном Олексенком

Перестало битися серце одного з провідних українських акторів Степана Олексенка. Все життя він присвятив театру, грав провідні ролі в Національному театрі ім. І.Франка, особливо добре глядачі старшого віку запам''ятали його у виставах «Візит старої дами» за Дюренматтом, «Камінний господар» за Лесею Українкою та в багатьох інших. Ще студентом Київського театрального Степан Олексенко знявся у видатному фільмі радянського кіно «Гамлет» Григорія Козинцева, де зіграв роль Лаерта, здобувши високу оцінку режисера. Шанувальники українського театру пам'ятатимуть цього актора.

Не стало автора

анІмацІних козакІв

Володимир Дахно – чи не найвідоміший режисер українського анімаційного кіно. На початку 1970-х він зняв серію фільмів про козаків, знайшовши цікаве режисерське і візуальне вирішення (художник Едуард Кирич). На цих життєрадісних і веселих мультиках виросло не одне покоління дітей в Україні та за її межами. «Як козаки в футбол грали» «Як козаки наречених визволяли» та інші фільми тішать око художньою вивершеністю. У серпні не стало Володимира Дахна і українське кіно відчуло велику втрату.