Може здаватися, що 2006 року крига українського кінематографа скресла. Ще в березні відбулися прем’єри двох стрічок «Помаранчеве небо» та «Прорвемось!». Але що за тою кригою? Над «Прорвемось!» працювало одразу 6 сценаристів, та, мабуть, у семи няньок... Фільм вийшов схематизований, з невиразними, неприродними героями, без щирих почуттів, емоцій. «ПРЕ продакшн» разом із рекламною агенцією «Вавилон» ще за рік до прем’єри організували нестандартну і гучну систему просування брендів «ПРЕ» і «перший український блокбастер» – низку «народних» конкурсів і акцій: «Народний актор», «Народний сценарій», «Народний саундтрек»! Маємо приклад своєрідної масовізації ще за рік до народження фільму. Але з такою стратегією очікування випливають цілком прогнозовані. З виходом на екран у «Прорвемось!» розчарувалися всі.

Обидва фільми претензійно зараховують себе до блокбастерів. Як кіноглядач, можу сказати, що сюжети стрічок скамстролено з різних «вічних», мандрівних мотивів, які блукають у кінематографах різних країн світу. Дуже чітко це, зокрема, можна помітити в «українському бойовику» «Прорвемось!». До того ж сюжетна лінія непродумана, маємо бовтанку, сценарний напівфабрикатний мікс. Бракує пригодницького духу, на який претендує «ПРЕ продакшн» та режисер фільму Іван Кравчишин. Немає акторської неповторності, нешаблонності та креативності. Можемо казати лише про намір маскультового кіно. Quo vadis?

Від обох фільмів віє штучністю. Гасло стрічки «Помаранчеве небо» «Революція — це любов» привертає увагу. Але чому у фільмі, що позиціонує себе як нове покоління кінопродукції, використовують лозунги (тепер є модне слово «слоґани»!) старої епохи?

Продюсери претензійно стверджували, що фільми — на 100% українські. Та знову-таки, якщо вірити режисерам, то в Києві під час Помаранчевої революції всі спілкувалися російською. Головну роль у «Помаранчевому небі» зіграв Олександр Лимарьов (відомий із російського фільму «Солдати»), наче в Україні немає гідних акторів, котрі могли б відчути «помаранчеву суть» фільму.

«Помаранчеве небо» пройшло без наднаціонального промо. Як наслідок, фільм сприймали адекватніше.

Що ж, нехай ці фільми будуть «меседжами до українського бізнесу». З чогось таки треба починати, але робити кіно потрібно виважено і професійно.