 |
|
|
| Зміст номера 2007:#1 |
|
|
|
Олена Угрин
«Територія російської мови» – таку табличку можна поставити біля входу в кожен кінотеатр України. Улюблені герої – російські чи американські – розмовляли лише на «общепонятном», і годі було уявити, що ситуація може змінитись. Звісно ж, на цю «територію» залітали й українські ластівки, але було їх надто мало, та й з’являлись надто рідко, щоб спричинити бодай якусь весну.
 |
|
|
Інетта Гриньок
В останньому фільмі Брайана Де Палми «Чорна орхідея» частинки кіноплівки із зафільмованим на них життям виглядають хвилююче непідробними, в той час як «живі» герої – персонажами химерного і байдуже-відстороненого видіння. Екранна псевдореальність втрачає префікс «псевдо», і саме життя починає наслідувати екранні образи: падіння «веж-близнюків» і досі здається вражаючим голлівудським візуальним ефектом.
Жодне з сучасних мистецтв не набуло такої нав’язливої форми присутності в емпіричному світі.
|
|
|
 |
|
Розмову веде Лілія Бондарчук
Сергій Михальчук (н. 1972) закінчив кінофакультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність оператор (майстерня Олексія Прокопенка). З 1996 року – оператор компанії «Фільмотехніка».
Зняв ряд повнометражних фільмів, серед яких: «Мамай» (режисер О. Санін), «Коханець» (режисер В. Тодоровський), «Мій зведений брат Франкенштейн» (режисер В. Тодоровський), «Посвідчення особи» (режисер Г. Шмейт), «LAS MENINAS» (режисер І. Подольчак); кілька документальних, телевізійних та короткометражних стрічок. Працює також у фотожурналістиці.
|
|
|
Бесіду веде Євгенія Козловськ
Андрія Дончика називали одним із найперспективніших кінорежисерів 90-х років. Його стрічка «Кисневий голод», знята у 1991 році, завоювала призи на фестивалі в Салоніках (краща акторська роль), у Венеції (приз критики). З 1995 року продовжує режисерську роботу на телебаченні, на каналі «1+1». У 2004 році зняв «Украдене щастя» за твором І. Франка (4 серії). Нині працює над стрічкою «Жага екстриму» (2 серії по 53 хв.).
|
|
|
Бесіду веде Лариса Брюховецьк
– Що відбувається з українським кіно? Я вже починаю відчувати вину нашого покоління за те, що ми його не зуміли вберегти, що сьогодні під цією назвою пропонують глядачам якийсь сурогат…
– Я вини за собою не відчуваю. В усіх статтях, інтерв’ю я намагаюся сказати, що слід робити. У Москві чотири року тому В. Путін виділив 150 млн. доларів на кіно. Звичайно, це зроблено свідомо, значить, якісь розумні люди переконали його в цьому. Зичайно, можна сказати, що в них більше маститих режисерів. Але ж це не має значення.
|
|
|
|
|
Олена Новикова
28 червня 2006 виповнилося 100 років з дня народження актриси німого та звукового кінематографа, нашої співвітчизниці, киянки Анни Стен (28.06.1906, Київ — 23.11.1993, Нью-Йорк).
Творче життя актриси починалося в Києві, продовжувалося в Москві, Берліні та Нью-Йорку. Знявшись на батьківщині в 7 картинах у відомих режисерів В.Туріна, Я.Протазанова, Л.Оболенського, Б.Барнета, Є.Черв’якова з 1927 по 1929 роки, «нова», як писали в пресі, «Віра Холодна» кінозірка Анна Стен від «Межрабпомфільму» поїхала з Москви до Берліна, де за традицією знялася в соціальній драмі німецької режисерки М.Харднер «Бухгалтер Кремке» (1930, німий), а потім у відомого співвітчизника Федора Оцепа – «Місс Менд», «Земля в полоні», «Вбивця Дмитро Карамазов» (1931, звуковий).
|
|
|
Ірина Мелєшкіна
Морозний сніговий день кінця листопада 1927 року. Вузькими московськими вуличками Сухарєвки, старого купецького району, пробираються двоє – високий стрункий юнак у білій дівочій шапочці з помпоном та в пенсне з єдиним скельцем і тендітна панночка у не по сезону легкому вбранні та вишуканих замшевих туфельках на височезних підборах. Хлопцеві й дівчині холодно, бо у потязі «Київ – Москва» їх позбавили останніх теплих речей, голодно, бо у їхніх кишенях – три карбованці на двох, але в головах – грандіозні плани підкорення Москви, а в серцях – відчайдушна й безмежна віра в майбутнє і одне в одного.
|
|
next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
