Олексій Колесник у фільмі «Холодне літо 1953-го». Режисер Олександр Прошкін. 1988.

Олексій Колесник немовби створений для того, щоб втілити на екрані національний характер: високий, стрункий, з виразним обличчям, пластичний, артистичний, чудово співає, займається спортом, вправно б’ється на шаблях. Йому личать і козацький одяг, і гімнастерка, і фрак... Кінотрюки виконує без каскадерів, перед камерою почувається вільно і невимушено. Здавалося, все це мало б гарантувати йому щасливу акторську долю, глядацький успіх, визнання. І початок був багатообіцяючим...

Олексій Колесник після служби в армії з першої спроби вступив у Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого. Після закінчення працював у провінційних театрах, і на десять років кінематограф втратив його з поля зору. Проте, шукаючи в театрі свою долю, актор невдовзі потрапив на сцену Київського театру оперети, де швидко став одним з найбільш «репертуарних» акторів. Якось, навіть без попередніх репетицій, зіграв Д’Артаньяна, який і співає, і фехтує, і підкорює жіночі серця.

Першим розгледів у Колесника хист до кіно проникливий митець – кінорежисер Микола Мащенко, який ще студентом запросив Олексія на епізодичну роль в телесеріалі «Як гартувалася сталь», а потім знімав його і в наступних фільмах – «Овод», «Карастаянови». Інші режисери почали запрошувати актора, коли йому вже виповнилося тридцять. Завдяки зовнішнім даним – високому зросту, мужньому обличчю, тренованій статурі – він був ідеальним виконавцем ролей військових: «У лісах під Ковелем», «Війна», телесеріал «Державний кордон». Його виразна типажність була доречною також в історичних стрічках: «Ярослав Мудрий» Г.Кохана, «Легенда про княгиню Ольгу» Ю.Іллєнка.

Михайло Бєліков зняв Колесника і в комедійній гострохарактерній ролі: у «Які ж були ми молоді...» той зіграв провінційного співака, котрий виконує на танцях популярну пісню. Гарне обличчя і виразні погляди героя зачаровували дівчат (приз за кращу чоловічу роль другого плану). У фільмі В.Левіна «Спокуса Дон Жуана» він майстерно перевтілився в цигана. Але то все були епізоди.

Сходження до майстерності було поступовим, але ціле-спрямованим, завзятим: від ролі до ролі додавалося професійної майстерності, а таланту і темпераменту Колесникові вистачало. Його помітили на «Мосфільмі», де він і зіграв свої найвідоміші ролі. Великий успіх мала стрічка режисера О.Прошкіна «Холодне літо 53-го», в якій ідеться про репресованих, випущених на волю. Фільм отримав багато нагород на престижних кінофорумах. Чудовим є акторський ансамбль фільму: Валерій Прийомихов, Анатолій Папанов, Віктор Степанов. Колесник зіграв бандита Крюка, одного з тих кримінальних злочинців, яких звільнили за «берієвською амністією». Крюк невблаганно жорстокий, з нерухомим закам’янілим обличчям, у ньому відчувається зверхність у ставленні до інших, відчуття власної сили й безкарності. Колесник шукав риси, деталі для передачі характеру і знайшов маленькі, пронизливі, злісно примружені очі Крюка, які випромінювали жорстокість.

На тій же студії Колесник зіграв Давидку у «Джерелі» А.Сіренка. Знявся у видатного майстра Сергія Бондарчука у фільмі «Червоні дзвони». У стрічці Є.Ташкова «Підліток» за Ф.Достоєвським у Колесника невеличка, але яскрава роль. Зіграв і в «костюмних» фільмах С.Тарасова «Легенда про відважного лицаря Айвенго», «Лицарський замок».

Одна з найкращих праць актора – козак Пан у багатосерійній картині «Єрмак» режисерів В.Ускова та В.Краснопольського. До речі, Олексій Колесник давно мріяв про роль українського витязя, проте в козаки його взяли на «Мосфільмі». Пан відзначається вибуховим темпераментом, емоційністю, душевним розмахом. Актор показав його людиною сильної вдачі, цілеспрямованим, готовим до дії, мужнім. Ця роль засвідчида діапазон акторських можливостей Колесника. Пану пасує і козацький одяг, і «оселедець», він є втіленням бойової міці козацтва. Тож не дивно, що після цього його почали впізнавати на вулицях, вітати з успіхом, просити автографи.

Залишаючись актором кіностудії ім. О.Довженка, Олексій обіймає посаду одного з керівників офтальмологічного центру ім.Федорова (філії в селі Бровари Київської області), де бере участь у святому ділі – поверненні людям втраченого зору. Влаштовує там концерти, співає, стверджуючи, що музика допомагає людині боротися з хворобою. Мистецтво і медицина гармонійно співіснують.

А ще Колесник чимало виступає з концертами, і його усмішку, голос, гру на гітарі знають глядачі України, Росії, Білорусії, Сербії. Він розповідає: «Люблю співати, в мене чималий репертуар: українські пісні, старовинні романси, пісні воєнних років. Зі мною завжди моя улюблена гітара. Хоч би як було важко, а візьмеш гітару в руки, і на серці теплішає. Останнім часом став писати музику до власних віршів. У мене є цілий цикл дитячих пісень...». Багато з них звучить по радіо й телебаченню.

Завжди бажаний Олексій Колесник і на Українському фестивалі дитячого й молодіжного кіно і телебачення «Кришталеві джерела». На цьому кінофорумі він неодноразово був членом журі, а нинішнього року – головою журі конкурсу «Кіно і телебачення», проводив майстер-класи, доброзичливо і разом з тим вимогливо аналізував фільми, співав для дітей і разом з ними.

Щороку Олексій з великим успіхом виступає на кінофестивалях «Стожари» (Україна),«Золотий Витязь» (Росія), «Листопад» (Білорусія). Його творчі вечори завжди популярні, його чули в Києві і в Сумах, у Полтаві й Запоріжжі, на Донеччині й Івано-Франківській землі. Він співав на Чернечій горі в Каневі та біля пам’ятника Амвросію Бучмі на Одеській кіностудії, на батьківщині Довженка в Сосниці. Схвальні відгуки й аншлаги були в Іркутську, Рязані, Смоленську, Челябінську, на Камчатці...

Дуже складна й відповідальна місія у Колесника була в Сербії, Косово, Чорногорії, коли він вирушив у досить небезпечну подорож декади добра, свободи і миру. Територією Косово довелося їхати на БТР у супроводі миротворців. Ось що він розповідає про ту поїздку: «В 2002 році я був у складі делегації, куди входили державні й громадські діячі та митці. На запрошення керівництва Белграда, з благословення Патріарха Павла ми відвідали ці місця. Нас супроводжувала відома сербська актриса, зірка театру і кіно – Івана Жигон. Коли летіли над Сербією – мене охопив жах: руїни, згарища, зруйновані мости... В Белграді нас зустрів відомий кінодраматург Йован Маркович – людина талановита, освічена, щира і доброзичлива. Була вражаюча екскурсія по місту, яка закінчилася в церкві, де похований Врангель, і де в телестудії кілька років перед тим загинуло сімнадцять людей під час бомбардування літаками НАТО.

Нас приймав у себе вдома відомий актор Стево Жигон. Потім подорож до монастиря в горах Студениця, поетичний вечір біля храму у Глечаниці, де я читав вірші, співав романси. Дійство проходило дуже цікаво. На Косовому полі відбулася літургія на честь загиблих сербів. Над головами кружляли вертольоти, аби не було терактів. Ми бачили зруйновані школи, церкви...

Відпочивали від косовських вражень у міжнародному високогірному курорті. Була чудова атмосфера: пісні, вогонь ватри і добро людських сердець.

І ось Чорногорія – царство казкових гір, Цетінський монастир, Садарське озеро...».

Подорожі й виступи, зустрічі з глядачами дуже потрібні акторові, але найголовніше – це гра. Пригадую відомі слова О.Довженка: «І щоб умів також цей артист орудувати косою, вилами, ціпом або зробити хату чи змайструвати воза без єдиного шматочка заліза – одне слово, зробити всяку корисну річ спритно й весело... Щоб умів розмовляти приязно не тільки з начальством чи з простими людьми, а й з конем, телятами, з сонцем у небі і навіть з травами на землі».

Все це Олексій уміє і все робить якісно і з любов’ю.

«У мене є хата і сад з городом у селі Проців на Київщині, – розповідає він. – Місце чарівне, з лісом, озером, з чудовими добрими односельчанами. Років двадцять тому я купив хату для своєї мами. Все у цьому подвір’ї зроблено власними руками: побудував сауну, злагодив невеличкий басейн, сам зробив піч у дворі і викопав колодязь».

Кілька разів я була там, адже Олексій з моїм чоловіком співали разом у телепередачі «Ностальгія», яка там і знімалася. Пам’ятаю перше враження – подвір’я у квітах, в садку вишні, яблуні, груші, малина, а господар готує чудовий куліш і пригощає власними пухкими пирогами.

Олексій уміє орати, сіяти, і все це з душею, майстерно, швидко. У Процеві він знана людина, його запрошують і на Новий рік, і на Різдво, й на Великдень співати. Він приязний і доброзичливий із сусідами, завжди за потреби допоможе.

На останьому з’їзді Спілки кінематографістів його обрали секретарем правління. Окрім соціальної сфери, за яку віповідає, він бере участь у багатьох заходах.

Акторський потенціал Олексія великий, і він говорить: «Якщо працюватиму над собою, триматиму «у формі» тіло й душу, то ролі мене знайдуть». Справді, за останні роки він знімався на різних студіях. В картині М.Мащенка «Зиновій Богдан Хмельницький» зіграв полковника, відчайдушного козака Івана Золотаренка у фільмі С.Клименка «Братство» його герой – історична особа, генерал-губернатор Фундуклей, у стрічці «Запороги» – Кирім Гирей, у стрічці «Сьогодні й завжди» (О.Ітигілов та О.Колесников) – генерал міліції.

Його концерти на телебаченні подобаються глядачам, є вже кілька програм, присвячених його творчості. Ще він мріє створити театр і вже працює над виставою «Мати».