Але просто кохання, навіть серед пустелі, не є достатнім. І тоді нам підкидають фразу, сказану одним із аборигенів про Арину (Олена Бабенко): «За цією красою криється смерть». А відомо, якщо на стіні висить рушниця, то... Ми здогадалися – смерті не уникнути. Не з рушниці, то з пістолета, але вона неминуча.

Це фільм про любовний чотирикутник, учасники якого – Ігор та Арина, Артем та Ліза – щасливі пари. Спершу про головний дует. Ігор – успішний бізнесмен, Арина – ідеальна дружина, яку Ігор (Олександр Балуєв) просто обожнює, бо «все, що ми робимо у світі – то заради наших дружин». З цією фразою Ігоря не можна не погодитись. Тим більше, що Арина є творчою особистістю, крім того, що дружина свого чоловіка, вона ще й чудовий фотомайстер. Все добре, тільки ж доля дружини успішного бізнесмена, та ще й бездітної, нагадує пташку в золотій клітці. Її найкраща подруга, наприклад, упевнена, що заради дитини тільки й варто жити. Оскільки дітей немає, Арина просить чоловіка взяти дитину з дитбудинку, але той відкидає пропозицію (свого часу так само відмовив своїй дружині герой фільму «Втікач», світило в хірургії, якого зіграв Євген Миронов). А тому й не дивно, що час від часу на Арину нападає хандра. Чутливий Ігор відразу вловлює ці настрої і готовий зробити все, щоб вивести дружину з цього стану. Він негайно за вечерею пропонує дружині подорож – Париж, Рим та інші престижні міста. Проте вона вибирає пустелю. Мабуть, через те, що вона їй сниться (згодом, повернувшись додому, вона влаштує власну фотовиставку «Сни пустелі», яка виявиться дуже успішною).

Сон про пустелю закінчувався, щоправда, не дуже добре, точніше, зовсім погано, настільки, що вона з криком прокидається. Долаючи страшенний вітер, вона йде через піски до машини, що стоїть на дорозі. А підійшовши, бачить там закривавлену мертву людину. Ось цей сон і спонукає жінку до вояжу саме в пустелю. І там вона зустріне чоловіка, від якого нікуди не подітися. Артем (Олександр Домогаров) – архітектор у тому самому арабському місті, куди приїхала Арина, зауважить: те, що їхні імена починаються однаково – не випадково, а відвідувач ресторану, котрий колекціонує автографи невідомих людей, підкладе дров у вогонь: «Ви хіба не чоловік і дружина? Поспішіть! Ви створені одне для одного!» Арина спершу опирається почуттю: по мобільному просить чоловіка прилетіти до неї негайно, та він, хоч і радий би, але не може. Арина вже й квитка змінила, щоб покинути це місто й летіти додому негайно, але ж «від долі не втечеш», зібравши валізу, буквально на порозі вона натикається на Артема. Він її, звичайно ж, не відпускає (перепрошую за вислів «від долі не втечеш», бо саме на таких постулатах будується мелодрама).

Далі соло оператора. Віддамо йому належне – сцени в ліжку він знімає тактовно й поетично, значно краще, аніж аналогічні в інших фільмах, (у сучасному російському кіно мотив родинної невірності у зв’язку з надмірною занятістю чоловіків досить поширений). Арина від-дається коханню з нерозтраченою силою почуттів.

Актори працюють з повною віддачею, їм віриш. Вони переконливі навіть у зовсім надуманих ситуаціях Хоча в «Інді» є свій нюанс – провідна партія тут належить жінці, не тільки тому, що в неї палко закохані обидва чоловіки, маємо той тип жінки, яка психологічно підпорядкувує собі прекрасних партнерів, яка володіє ситуацією.

Навіть тоді, коли, втративши чоловіка, вирішує порвати з Артемом заради того, щоб зберегти його родину. Вона гине (знято це в тому ж ключі, що й згаданий сон). Після цього щасливі Ліза й Артем з двома дітками біжать берегом моря, а за кадром скоромовкою лунають слова з листа Арини, яка заповідає Артемові любити їхню донечку так, як він любив її. Вона пішла з життя добровільно, щоб їм не заважати. І навіть трохи дивно, що герой Домагарова так природно тішиться життям, немов і не було сильного й всепоглинаючого кохання. Фінал вийшов дещо ілюстративний.

Але в цій історії бачимо кохання діалектично: воно здатне піднести людину до найвищих висот щастя, й разом з тим, відвернувшись, здатне вбити її. Саме це й сталося з Ариною та Ігорем. Ця щаслива родина не могла просто розпастися – тут чоловік, як в античній трагедії, не здатний пережити, що кохана жінка покинула його. Він стріляється. Сон про пустелю попереджав саме про це. Психологічну колізію посилює й чудова музика Ніно Катамадзе.

Ця красива картина в певних моментах асоціюється з оскароносним «Англійським пацієнтом», – то також була мелодрама, й кохання також розгорталося в пустелі з пиловою бурею, яку героям доводиться перечікувати в автомобілі. В «Інді» стверджується кілька постулатів: по-перше, багаті теж плачуть, тобто, не думайте, що бізнесмени сильні й незворушні, що їхні розум та емоції спрямовані виключно на процвітання і примноження власного бізнесу – вони вміють любити і їхнє життя без коханої людини також втрачає сенс. По-друге, хоча Артемовій дружині Лізі не було змоги себе якось проявити як особистість, все ж саме їй автори віддають головний аргумент, і таким чином у любовному чотирикутнику все вирішує дитина Артема і Лізи. Потрібно зберегти сім’ю. По-третє, фільм вселяє віру в людину. Героїня, зіткнувшись зі смертю свого чоловіка, скаже: «Я не прекрасна принцеса, я чорний ангел». Тобто фатальна жінка. Та вона виявиться благородною і знайде в собі сили відмовитись від власного щастя й подарувати його іншій людині.

Жорстока драма нещасливого кохання змушує замислитись над почуттям відповідальності за близьку людину, нагадує про необхідність дбати не лише про себе, а й про інших. Ось така мораль. І вона в наш час зовсім не зайва.

«Інді» – приклад єднання української кінорежисури й операторського мистецтва з російськими акторами, які сильні в життєвій, психологічній правді.