Навряд чи хтось з європейських митців, потрапляючи до Америки, не мріяв познайомитися з Голлівудом і випробувати там своє творче щастя. Це почуття, мов гра в казіно, – можна програти, але ж і виграти є шанс!

У виставі «Сон української ночі» за п’єсою І.Алексевича, яку 1946 року поставив Йосип Гірняк в Ляндеку (Австрія) у своєму молодіжному Театрі-Студії, четверта дія іменувалася «Голівуд 1930» і являла собою пародію на зйомки фільму «Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці» на «фабриці марень»:

«МАРУСЯ: Галло! Джордж? Ти цього вечора вільний? Прийдеш до мене? Останній раз... Я жду тебе! Гуд бай! (до себе) Прийдеш. Прийдеш, мій голубе. Попрощаємось і з’єднаємось навіки! (зводливо плаче саксофон). Ось тут ціянкалі. Треба влити до віскі. (демонічно) Скач он ди ракс!.. Тільки, щоб прийшов!»

А от по еміграції до США у 1949 році Йосипові Йосиповичу Гірняку просто ніколи було згадувати про такі химерні речі, як Голлівуд, хоча в актора й був досвід зйомок у кіно за радянських часів.. До Нью-Йорка він разом із Олімпією Добровольською привіз з Міттенвальду (Баварія) молодіжний Театр-Студію і опікувався винятково його долею. Від 1949 до 1950 року були зіграні «Мати і я» М.Хвильового в обробці Ю.Дивнича та І.Кошелівця, «Господиня заїзду» К.Гольдоні, «Примари» Г.Ібсена, «За двома зайцями» М.Понеділка за М.Старицьким, «Пошились у дурні в Америці» І.Керницького за М.Кропивницьким, «Лісова пісня» Лесі Українки.

За блискучих художніх досягнень колективу його доля в цілому складалася скрутно, боляче і нещасливо. Було багато негараздів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Йосип Гірняк вночі мив підлогу в готелі, пізніше розливав питво у барі «Лис Микита», а зранку до вечора – проблеми Театру-Студії... Театральна молодь вдень працювала для заробітку, а решту часу жертовно віддавала театрові, який не зазнав ласки від громадськості, меценатів, вульгарно критикувався прокомуністичною пресою. Гірняк якось розмірковував про те, що аби вони з дружиною знали, як видасться безнадійно тягти той театральний віз, то і не впрягалися б у нього, а відразу зайнялись би виключно власною сценічною кар’єрою.

24 жовтня 1951 року у газеті «Свобода», яку одержували українці США, Йосип Гірняк опублікував заяву про припинення існування Театру-Студії: «Студія, на жаль, не зуміла підшукати переконливих аргументів нашій еміграційній громаді – про вагу і потребу театру для українського культурного, духового і політичного росту... За останні два роки після приїзду до Америки усі інтенції і намагання Студії розбивались об льодову стіну байдужості...»

21 листопада 1951 року у виступі під час дискусії у справі українського театру в Нью-Йорку у переповнену залу Гірняк кинув слова, які миттєво облетіли українську еміграцію на всіх трьох континентах: «Я в найтяжчі роки перебування в совєтському концтаборі не переживав таких страшних часів, як зараз. Там ніхто не посмів відібрати у мене те, чим я горів. Тут перший-ліпший може плюнути мені в душу, в закамарки моєї душі!»

... Проте до кінця свого довгого життя Гірняк, переборюючи хвороби, завжди буде живим, пульсуючим вулканом працелюбності, він відроджуватиметься в роботі Українського Театру в Америці, Театру Слова, уславиться талантом публіциста, братиме участь у створенні прекрасної книги Богдана Бойчука про Театр-Студію, у співдружності з ним як вправним редактором напише унікальні «Спомини», де золотими сторінками стануть коментарі до курбасової філософії творчості, врешті утвердиться найкрупнішою фігурою в історії мистецтва і патріотичної діяльності української еміграції. З огляду на той час здається, що найболючішою раною для Гірняка на все життя залишилося трагічне самознищення Студії.

Перший лист з Голлівуду (він не зберігся в архіві митця, як не збереглися копії його відповідей), адресований Гірнякові співпрацівником тамтешньої Мистецької Агенції українцем Романом Цетенком, який, безумовно, був поінформований про кризу в житті видатного актора і режисера, – це рука допомоги, простягнена геніальному українському митцю його співвітчизником. Йому пропонували написати сценарну заявку на фільм, що міг би зніматися на «фабриці марень».

З контексту трьох листів Романа Цитенка з фондів Української Вільної Академії Наук в Нью-Йорку, що ми подаємо, домислюється і логіка вибору Йосипом Гірняком трьох можливих сюжетів, і його сумніви щодо збереження стилю і змісту Лесиного твору в голлівудській системі штампованих естетичних цінностей, і негативна реакція на принизливі пристосовницькі умови завоювання Голлівуду, і його тогочасна непереборна апатія, яка уявляється причиною пасивної участі в діалозі з паном Цитенком...

Вельмишановний пане Гірняк!

Ми дуже втішені, що наша пропозиція не лишилася без Вашої уваги. Спішимо відповісти Вам та пояснити приблизно стан речей.

Відносно докладніших інформацій щодо сценарів, то згідно з інформаціями і взорами, які ми маємо, просимо брати до уваги такі можливості:

1. Оригінальні оповідання /originale story/, тобто оповідання коротке з напруженим сюжетом, коли це задумане для драматичного фільму або з комічними ситуаціями і обов’язковим гепі-ендом, коли задумане для комедії.

Такі оповідання скупі на слова, але багаті дією. Не в’язатися короткістю чи довжиною сцен, але ціле оповідання треба так зложити, щоби цілість не мала більше як 5000 до 8000 (тисяч) слів. Не радимо писати теж надто коротко, бо тоді продуценти вважають таке оповідання лише за ідеєю (сугестію) і менше платять. Коли ж річ надто довга, її трудно продати особливо тоді, як письменник незнанний в Голлівуді. Писання довших речей можливе при сюжеті так цікавому, що приковує увагу читача через цілий час дії.

Таке оповідання є матеріалом для справжнього сценарія (так званого continuity).

Одначе з цими речами не радимо зачинати нашим письменникам, бо це специфічно фахова річ з великою технічною термінологією, зв’язаною з технікою фільмування. Хто не обізнаний з чистою технікою Голлівуду, для того майже неможливо написати сценарій, який попав би зразу в руки режисера. Для писання т.зв. continuity на підставі закуплених творів кожна студія має своїх контрактових писак, які тільки те роблять, що пристосовують поданий матеріал для фільму.

Коли ж письменник відомий продуцентові (маємо надію, що так буде), то тоді він може подати на письмі лише докладний зміст задуманого твору на 5-10 сторінок. Якщо матеріал підходить, письменник дістає аванс в готівці і доручення розробити твір. Тоді вже певне, що твір купленний.

До всього того належало ще б додати, що найкраще присилати матеріяли, переложені вже на анг. мову, бо наша агенція ще досить молоденька і випробуванними перекладачами достатньо не розпоряжає.

Це було б загально для кожного матеріялу.

2. Що ж до «Лісової пісні», Вш.п. Гірняк, то ми хотіли б її бачити у фільмі ще більше по мистецьки ніж «Червоні черевички» чи «Казки Гофмана». Тому дозволимо собі сугерувати думки, як би її найрадше бачив Голлівуд. Очевидно просимо нашими сугестіями не в’язатись, коли будете мати іншу думку для розв’язки цього шедевру на фільмі.

а) Спираючись на сюжеті «Лісової пісні», можна б побудувати сценарій прозою з уваги на полегшу перекладу.

б) Користуючись більшими можливостями фільму, ніж сцени (в технічному значенні), можна б розбудувати дію, вставляючи цілі сцени і інтермедії.

в) Пов’язаністю реального з мітичним використати для поглиблення в поширення мітичного. Не боятися попасти в світ казки, коли це не псує провідної думки твору.

г) При такому сюжеті варто рахуватися з кольоровим фільмом і тому оперувати в описах готовими кольорами.

д) Варто б подумати над впровадженням балетних точок як засіб вислову мітичного світу.

е) Дати готову музику, використовуючи наші мотиви як канву.

Ми свідомі, що все це (як балет і музика) не під силу одній людині, але пишучи про це, ми маємо на думці, що Вам не було б важко сконтактуватися з п. Переяславець (балет) і з якимсь вашим композитором. Що ж до синхронізації музики з дією, то віримо, що Ваш багатолітній досвід розв’яже і цю проблему.

Правда, можна б предложити лише сам скрипт, але нам хотілося б, щоб «Лісова пісня» пішла в люди, як всесторонньо викінчений український твір і то українськими силами. Прикро б було, коли б тут закралися «частушки» або «джеми».

Здається, що написали ми досить багато, хоч і недостатньо.

Просимо бути з нами в контакті і коли будуть вигляди на змонтовання сценарію „Лісової пісні», просимо ласкаво нас повідомити.

3. Вш. п. Гірняк! Вірю, що Ви складаєте собі ясну картину з обставин, в якими знайшлися. Це коштувало багато праці і нервів відшукати дорогу до людей з фільмової індустрії, зацікавлених сценарями. По дорозі до мети стало траплялися люди більше зацікавлені грішми, ніж творами, але без цих, оточуючих верхівку, посередників ми наразі не можемо обійтися. Мусіли обіцяти певну нагороду. Такий стан речей триватиме так довго, поки продюсери не пізнають наших письменників.

При таких умовах, як бачите, ми не є спроможні обіцяти авторові золоті гори, але гарантуємо 50% мінімум. Якщо покажеться, що є залишок, то права на него залишаються за автором. Агенція за свою працю отримувала б з загальної суми 25%.

Ціни: а) оповідання короткого змісту – від 1 до 10 тисяч,

б) сценарі – від 5 до 100 тисяч дол.

Ясно, що ми будемо прикладати всіх сил, щоб лише видістати яко можна більшу суму за кожну одну річ.

Якщо наші умови Вам відповідають, то просимо ласкаво нас повідомити.

Коли ж виникнуть якісь питання, то ми радо вияснемо їх.

Вш. п. Гірняк! Зі свого боку приложу всіх старань, щоб Ви змогли дістатися на консультанта при фільмуванні «Лісової пісні».

Чекаємо скорої відповіді, остаюсь з глибокою пошаною, Ваш Др. Р.Цетенко.

Вельмишановний п. Гірняк!

Прошу вибачити мені, що ще раз турбую Вас та забираю Ваш дорогий час.

Дозволю собі просити Вас не залишати праці над „Лісовою піснею». Бо зараз є дуже добрі можливості для продажі сценарних речей. Попит на добрі речі дуже великий, і в студіях настільки відчувається брак доброї тематики, що вони кинулися в Європу шукати нових тем.

В попередньому листі до Вас я вже накреслив, як має виглядати річ для продажі. Їх цілком не треба розпрацьовувати на готові сценарі, а лише подавати в вигляді оповідань тяглим порядком. Найбільше таке оповідання має приблизно 20-40 сторінок малинового друку. 1/3 з цього припадає на характеристику задуманої речі, опис осіб, обставин та місця дії. 2/3 твору займає сама акція, в якій багато динаміки. Діалоги подаються лише найконечніші і то як можна менше.

Наша наполеглива праця принесла нам вже певні успіхи в наладнанні зв”язків зі студіями, так що ми будемо побирати процент такий самий, як кожна інша агенція Голівуду.

Ще раз прошу Вас вибачити мені, що турбую Вас. Я пробував получитися з Вами телефонічно, але в централі не знайшли Вашого числа. Якщо будете вважати відповідним, то прошу ласкаво подати його мені.

Якщо б Ви мали які-небудь питання, то ми радо дамо на них відповідь.

Очікуючи Вашого листа, остаюся з глибокою пошаною до Вас

Др. Роман В.Цетенко. Голівуд 20.6.1952

П.С. Щирі поздоровлення від п. Рижевських з Лос-Анжелес.

Вельмишановний п. Гірняк!

Не знаючи причини Вашої мовчанки, вирішили ще раз потурбувати Вас. Прикро нам, що наші творчі сили не використовують нагоди ввійти в американське літературне життя. На жаль, до сьогодні ще нічого не зробили, і ми не можемо предложити студіям ніяких матеріялів. Студії стало пошукують за всим оригінальним та змістовним. Зручність теперішньої пори полягає в тому, що студії переходять на протикомуністичну тематику, а наші письменники її добре знають. Це є велика нагода розпочати поширювання української справи.

Справа «Лісової пісні» набирає все більш та більш актуального значення. Не знаю, чи Ви чули про п. Дмитрика, який є режисером студії «Колумбія» , якщо ні, то я хочу повідомити Вас, що при обговоренні «Лісової пісні» він виявив певне заінтересування та просив подати йому сценарне оповідання. Це значить: розроблення «Лісової пісні» в формі оповідання, яке може бути від 20-80 сторінок, писаних на машинці.

Коли б Ви мали щось з серйозних речей, речей з сильними характерами, то прошу ласкаво повідомити нас про це, або, чи Ви б не мали, нагодою, твору, в якому головна діюча особа підійшла для п. Годяка.

Очікуючи скорої Вашої відповіді, остаю

З глибокою пошаною. Др. Роман В. Цетенко.

7.8.1952 Голлівуд.

У 1932 році в Голлівуді з’явився уславлений європеєць Макс Рейнхардт. Тут він зфільмував шекспірівський „Сон літньої ночі», надавши кінострічці тієї чарівної поезії, якою дихали його театральні постановки цього твору. Через двадцять років нікому не відомий в США українець Йосип Гірняк, талант якого був знаний лише на терені сталінської резервації, в’язень радянського концтабору, втікач-діпіст на терені Австрії та Німеччини, емігрант-злидень, виснажений нічним миттям сходів у готелі Нью-Йорку та боротьбою за життя українського Театру-Студії, не скористався запропонованим йому шансом протоптати доріжку до Голлівуду. Там про його талант знав лише той, хто його протежував. Цього було замало. Гадаємо, Йосип Йосипович про це не пожалкував. Його глузд був високої мірки, недарма він сам себе якось назвав Лисом Микитою. Навіть у «Споминах» не згадав про пригоду. Дуже близький до нього Богдан Бойчук цього факту