Під’їжджаючи залізницею до станції «Козятин», неможливо не звернути уваги на споруду старого вокзалу. Побудований ще в дореволюційні роки, він вирізняється своєю монументальністю, цілісністю та, на жаль, сучасною занедбаністю… Не кожне провінційне містечко на початку минулого століття могло похвалитися такою будовою. Козятин�– міг, адже був важливою вузловою станцією, і все життя міста та його мешканців було тісно пов’язане із залізницею.

Козятин став малою батьківщиною для багатьох відомих людей. Один з них�– класик українського кіно, режисер та автор сценарію найвідомішої української кінокомедії «За двома зайцями» Віктор Іванов.

Відрадно, що місто пам’ятає свого знаного земляка. В музеї історії міста ви побачите стенд, присвячений життю та творчості режисера, цінні матеріали з родинного архіву, передані сюди дбайливою рукою його сина, кінооператора Михайла Іванова. Ще одним проявом шани та пам’яті про митця стало відкриття в Козятині меморіальної дошки Віктора Іванова на будинку місцевої лікарні, де 1909 року він народився в сім’ї фельдшера Михайла Спиридоновича та домогосподарки Тетяни Андріївни Іванових (встановлена за підтримки міського голови Козятина М. Висоцького, начальника міського відділу культури та туризму С. Рибінської та директора Музею історії міста Л. Макаревич).

Не дивно, що як і більшість мешканців містечка, Віктор пов’язав своє життя із залізничною дорогою – став машиністом. Яким же повинен сприймати навколишній світ і як відчувати себе в цьому світі машиніст паровоза з Козятина, щоб, залишивши стале життя, виїхати до Москви вступати до ДІКу (так тоді називався ВДІК – Всесоюзний державний інститут кінематографії)? Напевно, його захоплювали ідеї, якими він хотів поділитися з мільйонами, аудиторія із сусідів по вулиці для нього була явно замалою.

Він поїхав заради конкретної мети – стати режисером. Вступив в інститут з першого ж разу, та ще й потрапив на курс, який вів уславлений Сергій Ейзенштейн. Вручаючи диплом Віктору Іванову, Ейзенштейн промовив: «А ця похмура людина, напевно, зніматиме комедії». Його слова стали пророчими, але до зйомок виявилося далеко. Свій перший фільм Віктор Михайлович зніме тільки в 46�років, а всього їх буде 13.

Проте Віктор Іванов мав не тільки талант режисера, а й хист літератора. Написавши сценарій, у 1960 році він приступив до зйомок фільму «За двома зайцями». Аби довести, що фільм «запускати» варто, Іванов програв його у відділі культури ЦК Компартії України від початку й до кінця – за всіх героїв, всі сцени. І лише тоді отримав дозвіл. Був у Віктора Михайловича ще один «козир». Він зумів переконати міністерське керівництво, що фільм цей – «на злобу дня», що завдяки образу чепуруна Голохвастова буде висміяно сучасних стиляг.

Як згадує син режисера Михайло, у образу Голохвастова був реальний прототип – стиляга Толік, що жив неподалік. Віктор Михайлович ставився до нього з великою симпатією. Часто перед зйомками режисер ходив по кухні, наслідуючи ходу, манери цієї людини, щоб, прийшовши на знімальний майданчик, точно показати, якого ефекту потрібно добитися в кадрі.

У Віктора Михайловича була чудово розвинута важлива режисерська риса�– спостережливість. У людях�він умів знаходити цікаві характери, образи, в буденному� – помічати дотепне, смішне, а потім розвивати побачене в сюжет. Так було, наприклад, з терезами, спершися ліктем на які Проня намагалася прикурити у Голохвастова.

Дуже «тішила» Віктора Михайловича та обставина, що чиновники та кінознавці не знають української класики. В написаному ним сценарії було достатньо «відсебеньок”: «пані лягли і просють», «я вам не як-небудь що, а що-небудь як», «фігура тіла», «жили ми нічого, не зважаючи на її ангельський характер, і, дасть Бог, помремо – тільки вона раніше, а я пізніше», «а то шкварчала ваша папироска». Всі ці вирази, які сьогодні ми охоче цитуємо, придумав Іванов. Невгамовна фантазія вирізняла його і в повсякденному житті – постійні неологізми, каламбури, жарти�народжувалися у нього з дивовижною легкістю.

Спершу на роль Голохвастова планувалося запросити Миколу Гриценка, але він разом з театром мав їхати на гастролі – театр Вахтангова вперше виїжджав до Франції. Якби не ці гастролі, то глядачі побачили б зовсім іншого Голохвастова, зовсім інший фільм. Була на роль Голохвастова ще одна кандидатура – Юрій Тимошенко, всенародно улюблений Тарапунька. Але і в нього був жорсткий гастрольний графік...

Коли фільм вийшов на екрани, успіх у глядачів був неочікуваний. Ось тільки «освічені, вчені» кінокритики не поспішали його визнати– «низький жанр» кінокомедії офіційного визнання удостоювався нечасто.

Наступний фільм Віктору Іванову дозволять зняти тільки через чотири роки. Це станеться якось «випадково» – треба було терміново рятувати план кіностудії, що «горів». Так з’явиться кінокомедія «Ключі від неба»...

Михайло Іванов, син, Олена Іванова-Солодовникова, внучка, на відкритті дошки Віктору Іванову. Козятин.