– Романе Гургеновичу, ви неодноразово приїздили на Буковину, ще за життя Івана Миколайчука гостювали в його садибі в селі Чортория Кіцманського району. Чи змінюються ваші погляди на Буковинський край під час нових візитів?

– Враження від вашого чудового краю й особлива краса Карпат вразили мене ще під час мого першого приїзду для зйомок дипломної роботи – короткометражки «Ловіть злодія». Одночасно з кожним новим відвіданням Карпатського краю знаходжу нові відтінки його стриманої, непоказної краси. Особливе задоволення – район Карпат, який простягнувся між містами Косів і Верховина. Воістину чудові краєвиди, казкова природа!

– Ви багато років товаришували з Іваном Миколайчуком, але він так і не знявся в жодній вашій кінострічці. Як це могло статися? Чи не жалкуєте сьогодні з цього приводу?

– Певною мірою жалкую і вважаю, що краще не було б численних статей, книжок, документальних стрічок про його творчість і життєвий шлях, а був би живий він сам – скільки цікавого для мистецтва України ще зробив би.

Працюючи разом над сценарієм фільму «Відлюдько» за однойменним романом Івана Тургенєва, мріяли, що він зіграє головну роль, та обставини склалися так, що її виконав Михайло Голубович. Були ще плани, але, на жаль, вони не втілилися в життя.

Повірте, коли режисера й актора об’єднує спільна творча праця, близькість поглядів на довколишній світ, не обов’язково працювати в одній картині – по-справжньому єднає творчість, одночасно збагачуючи кожного.

Те, що встиг зробити Іван Миколайчук, на моє глибоке переконання, хвилюватиме ще не одне покоління кіноглядачів.

– Ви зняли вже 10 кінотворів, і всі вони не залишили байдужими не тільки глядачів, а й кінокритиків. При цьому шанувальники вашого таланту із захопленням сприймають кожну нову роботу, а критики навпаки. Як це пояснюєте?

– У «Польотах у сні й наяву» та в низці картин за творами класичної російської літератури («Каштанка», згаданий «Відлюдько», «Бережи мене, мій талісмане», «Леді Макбет Мценського повіту») мені випало творче щастя торкатися таких сторін життя, які були по-справжньому цікавими для широкого кола глядачів. Критики ж щоразу зациклювалися на зовнішніх сторонах матеріалу, не зважаючи на особливості сприйняття моєї екранізації масовим глядачем.

І ще одне моє особисте спостереження. Як і Сергій Параджанов, я – уродженець Кавказу, а нам за емоційною палкістю характерів від природи надана можливість глибшого проникнення в психологізм твору, ніж режисерам-слов’янам. Завдяки цій, Богом даній можливості, ми здатні підняти такі пласти художнього твору або оригінального сценарію (як у випадку «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова або мого улюбленого «Відлюдька»), які іншим режисерам не під силу.

Я щасливий, що зберіг від цензури й вивів на екрани весь матеріал стрічки «Польоти у сні й наяву». А яких тільки змін, особливо у фінальній частині, мені не радили зробити доброзичливці кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка й навіть Держкіно. Але вдалося вистояти, і через п’ять років наша робота була відзначена Державною премією СРСР.

Багато критики звучало на адресу стрічки «Леді Макбет Мценського повіту». Можливо, у чомусь я не мав рації, але мені хотілося екранізувати всесвітньо відомий нарис М.Лєскова, внести певний лад у буйний російський темперамент його головних героїв, які спочатку щось роблять, а потім стараються зрозуміти, навіщо вони те зробили.

– В останні роки спостерігаємо пожвавлення національного кінематографа. На ваш погляд, скільки ще часу знадобиться Україні на повернення кінематографічних здобутків, і в яких напрямках розвиватиметься вітчизняна кіноіндустрія?

– Сподіваюся ще за власного життя побачити розквіт українського кінематографа. Для цього є підстави – якість стрічки «Мамай», знятої молодим режисером Олесем Саніним, інші фільми. Стосовно творчих інтересів режисерів: хотілося, щоб їх було якнайбільше. При цьому бажано розвивати традиційний для України напрямок, зокрема поетичне кіно, а також елітарний у світі жанр – інтелектуальний фільм. Адже саме він, як ніякий інший, потребує режисерів і операторів нової генерації, а також добротного літературного матеріалу з глибинною розробкою письменником, сценаристом відображених у ньому життєвих колізій і людських доль.