Життя і долі видатних митців ХХ століття часто привертають увагу режисерів і драматургів. Деякі з них перетворилися на знакові постаті у мистецтві й донині залишаються нашими кумирами. Це – Марлен Дітріх, Маріо Ланца, Марія Каллас, Елізабет Тейлор, Шарль Азнавур… Серед них особливе місце посідає Едіт Піаф, життя і творчість якої овіяні легендами і плітками. Її шлях до пісенного Олімпу був складним і тернистим. Але, попри всі перешкоди, вона увійшла до кола славетних французів.

В Україні театри вже зверталися до цієї постаті, проте франківці влучили, як то кажуть, в «десятку». Вже перші мізансцени під звуки улюбленого у Франції акордеона долучають глядачів до атмосфери французького шансону початку ХХ сторіччя. Завдяки танцям і музиці ми ніби поринаємо в атмосферу затишних кафешантанів і кабаре, де розгортається процес народження і становлення юної співачки. У виставі майже не звучать оригінальні пісні Едіт Піаф. Своїм успіхом вона завдячує іншій музиці, що написана і блискуче виконана в її дусі та в її характері. Саме в цьому і полягає основна родзинка постановки. Адже автор музики – це одночасно і виконавиця головної ролі Вікторія Васалатій (в іншому складі – актриса театру Тетяна Міхіна).

До постановочної групи увійшли такі театральні метри, як сценограф Валентин Козьменко-Делінде, режисер Ігор Афанасьєв, балетмейстер Алла Рубіна, аранжувальник Анатолій Карпенко – вони охоче відгукнулись на пропозицію відомого українського поета і драматурга Юрія Рибчинського поставити його п’єсу.

«Поштовхом до написання п’єси стала моя зустріч з Вікторією Васалатій, коли та приїхала з Вінницької області, – стверджує Юрій Рибчинський. – Я відразу помітив неабияке обдаровання дівчини. Вона почала вчитися спочатку в мене, а згодом у Павла Зіброва в Університеті культури і мистецтв. Її голос нагадує голос Едіт Піаф. Вона прагнула і до композиції. Спочатку з’явилася наша перша спільна пісня. Поступово її пісні увійшли до репертуару Алли Кудлай, Катерини Бужинської, Таїсії Повалій. Як композитор вона вже досить відома. Та коли ми створили пісню «Так, все буде так!», що звучить у фіналі мюзиклу, я зрозумів, що треба рухатися далі. Саме тоді й виникла ідея музичної вистави, де б Васалатій спробувала себе як актриса. А головний драматургічний хід побудовано на конфлікті двох начал: символу життя – голос Піаф і символу смерті – Біла леді, яка протягом життя переслідувала співачку. Я написав п’єсу за три дні, а три роки створював мюзикл. Вікторія виправдала мої сподівання. Гадаю, що її дебют як актриси відбувся дуже успішно».

Відомий режисер, драматург, актор і продюсер Ігор Афанасьєв, котрий уже більше 15 років живе у США, з радістю відгукується на цікаві пропозиції з України, Росії, Білорусі. А особливо охоче він приїздить до Києва, міста, де минули його дитинство, юність, де здобув освіту і почав творчу діяльність. Він також поділився враженнями від роботи над виставою: «П’єса Рибчинського, безумовно, талановита, як, до речі, все, що він створює. Драматург має право на власне бачення і трактування відомих фактів. Усе, що робиться делікатно, гарно і зі смаком, не підлягає сумніву. У виставі Рибчинський від початку робив ставку на співачку Вікторію Васалатій. У другому складі роль Піаф виконує професійна актриса Тетяна Міхіна. Дві різні виконавиці створюють дві сценічні версії: одна – з акцентом на спів, друга – на акторську майстерність. Обидві мають право на життя. Блискучий ансамбль акторів, задіяних у виставі, майстерно підкреслює індивідуальність кожної з них. А якщо говорити про відкриття юного обдаровання в особі Вікторії Васалатій, то гадаю, що на неї чекає щасливе майбутнє».

Навіть важко повірити, що така тендітна і граційна дівчина, яка навіть зовні схожа на Едіт Піаф, здатна на такі музичні зізнання й артистизм, не маючи при цьому професійної підготовки. Її дебют як актриси й автора театральної музики відбувся на сцені славетного театру, і це, напевно, дуже зобов’язує. «Ми готували виставу лише два місяці, – розповідає Вікторія Васалатій. – Безсонні ночі, хвилювання, надзвичайна напруга – але ця роль варта того випробування. Для мене вихід на таку сцену був дуже відповідальним. І я мрію, аби мене прийняли у цю родину як повноцінного члена».

На запитання про особисте ставлення до легендарної Едіт Піаф, Вікторія відповідає: «Вона була чистою, щирою і навіть наївною людиною. Досить подивитися на її очі – добрі і виразні. Тому люди до неї тягнулися і вірили кожному її слову і звуку у її виконанні. Про таку особистість не можна забувати, і, гадаю, що й майбутні покоління будуть захоплюватись її голосом та піснями. Я знаю всі її пісні, дивилася фільми, читала книги про неї. Мені часто кажуть, що мій тембр голосу нагадує голос Піаф. Я з дитинства мріяла бути співачкою, але згодом і композиція мене захопила. Музику для вистави мені було писати легше, аніж грати роль. Та нині для мене головне – сцена. Я дуже зобов’язана Юрію Рибчинському. Переконана: людей, близьких по духу, зводить не тільки доля, але й Бог».