Фільм вражає. Та були серед глядачів і такі, кого він не схвилював – деякі знайомі, вийшовши із зали, оголосили, що за час перегляду знудьгувалися. Декого зі старшого покоління стрічка обурила засудженням радянських репресій. Фільм «Райські птахи» створено не на взірець сучасного комерційного кіно – кіно, що має на меті зібрати переповнені кінозали та залишити глядача задоволеним собою і життям.

«Райські птахи» найменш призначені для глядача, ця робота – самовираження автора. Нечасто зустрічаються такі твори, як цей – крізь форму, зміст, задум фільму бачимо внутрішній світ самого режисера.

Про художню цінність фільму хай сперечаються члени журі, кінознавці та кінокритики, ми пропонуємо поглянути на цей твір з іншого боку. «Райські птахи» – фільм не про радянську епоху, не про дисидентство, не про кохання. Це фільм про природу мистецтва.

Одним із перших питання про психічний феномен творів мистецтва порушив Зиґмунд Фройд. Учений розглядав роботи Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Достоєвського. Він намагався зрозуміти, як у психіці людини виникають художні образи, яким чином митці створюють свої твори. Фройд так і не знайшов відповіді на це питання, яка б його задовольнила. Але той фундамент, який батько психоаналізу заклав своєю теорією, дає нам сьогодні змогу аналізувати такі витвори мистецької уяви, як фільм «Райські птахи».

Знайдуться критики, які напишуть: фільм «Райські птахи» – це осуд радянських репресій проти свободи слова, думки, совісті. Не будемо заперечувати очевидне – такий зміст було вкладено в цей твір: дія фільму відбувається у Києві 1981-го року, молодий письменник не має жодної можливості надрукувати свої твори, які не влаштовують радянську владу. Так, сюжет кінострічки розвивається навколо репресій тоталітарного режиму.

Хтось погляне глибше і скаже, що цей фільм про свободу, навіть свободи: вибору пересування, совісті, слова й інші – як демократичні цінності. І не лише демократичні свободи, а й свободу думки взагалі, не гарантоване державою право, але здатність самої людини відійти від стандартів, відпустити думку у вільний політ. Згадаймо відому приповідку, процитовану одним із героїв стрічки: «Митець повинен бути голодним». Ці слова є одним із лейтмотивів фільму. У фільмі показано, що, прибувши до Франції, молодий письменник «більше не літає» – тобто він став приземленим, втратив творчий політ фантазії. Без сумніву, десь такий зміст на рівні свідомого вкладав у фільм сам творець – Роман Балаян.

У такому трактуванні фільму читаємо апологізм радянської епохи. Адже без утисків та репресій письменник не може писати геніальних творів, таких творів, які торкають найглибші струни людської душі.

«Райські птахи» класифіковано як психологічну драму, проте доречніше було б назвати фільм психологічним одкровенням. Адже він є настільки безпосереднім вираженням внутрішнього світу режисера, що порівняти таку відвертість можна лише зі щирістю пацієнта протягом сеансу психоаналізу. Саме тому ця стрічка є привабливим предметом вивчення для психоаналітика. Звісно, будь-який твір містить у собі чимало модифікованого психічного матеріалу, що був витіснений самоцензурою зі свідомого на рівень несвідомого. Несвідоме митця надає цьому матеріалу певної зміненої (спотвореної) форми таким чином, що цей витіснений матеріал стає можливо вивести на свідомий рівень, уникнувши самоцензури. Саме так знімається та напруга, яка існувала через вимушене витіснення цих думок. У фільмі «Райські птахи» такі витіснені думки спотворені на диво мало. Нижче ми наводимо короткий, заснований на теорії психоаналізу, аналіз цього твору.

Почнемо з найпершого факту – фільм знято за мотивами двох літературних творів: «Вальс для К» Дмитра Савицького та «Нізвідки з любов’ю» Рустама Ібрагімбекова. Це уточнення може здатися запереченням поданого нижче аналізу, базованого на твердженні, що фільм – висловлення режисером власних несвідомих думок. Проте ми припускаємо, що саме цей факт зміг виправдати таке прозоре висловлення у фільмі несвідомих думок сценариста-режисера-продюсера Романа Балаяна. Він взяв фабулу та ідеї про утиски дисидентів з художніх творів, створивши ширму для власного одкровення. Чарівне уточнення «за мотивами таких-то творів» стало тією магічною паличкою, яка зменшила тиск самоцензури митця і дала йому змогу створити такий твір, у якому він досить вільно (з мінімальним викривленням) висловив дуже цінне психічне відображення процесу творчості. Варто згадати, що тема польотів у творчості Романа Балаяна виникає не вперше – у 1982 році він зняв фільм, що став кінокласикою, – «Польоти уві сні та наяву».

У «Райських птахах» висловлено психологічну суть творчості як явища. А полягає вона у наявності у митця певних невротичних симптомів, завдяки яким людина здатна творити. Це твердження висловлюється не вперше, проте цінність згаданого твору полягає саме у достовірному зображенні цього процесу, у верифікабельності поданої у фільмі псевдо-дійсності відносно широковідомої радянської дійсності.

Шлях головного героя картини – молодого радянського письменника – від творчості до божевілля є яскравим прикладом еволюції неврозу у психоз, наочним посібником зв’язку творчості з божевіллям1. За фабулою «Райських птахів» письменник проходить етапи від вираження своїх думок на папері, сублімації власних сексуальних бажань шляхом творчості до поступового витіснення цієї сублімації насиченим сексуальним життям і врешті втрати партнерші, але водночас і вимушеної відмови від можливості надання виходу власному незадоволеному лібідо шляхом сублімації у творчості.

На останньому етапі наведеного вище ланцюга герой стрічки божеволіє через те, що він втратив можливість не лише задовольняти фізичну потребу у сексі, але й спосіб сублімації цієї потреби у художніх творах – він більше не писав. Таким чином, він не міг дати виходу власному лібідо – ні природним шляхом, ні шляхом сублімації. Саме тому він був вимушений постійно витісняти усвідомлення цієї потреби з власної свідомості на рівень підсвідомого. Коли його лібідо повністю втратило можливість отримувати якийсь вихід на рівень свідомості, він збожеволів.

На основі поданих у фільмі симптомів ми можемо бачити, що характер захворювання письменника був саме психопатичним, тобто таким, що характеризується відірваністю свідомості від реальності, неможливістю адекватно оцінювати навколишній світ через превалювання штучно створених свідомістю образів.

Хтось здивується – до чого ж тоді тут райські птахи? Єдина згадка про райських пташок у фільмі говорить про те, що вони все роблять у повітрі – навіть сплять та паруються. У цьому ми можемо побачити своєрідний вираз мрії поета – вічного польоту, що є символічним вираженням бажання безперервного задоволення сексуальних потреб, безперервного повернення до найпершого отриманого у житті сексуального задоволення – задоволення від смоктання материнських грудей.

Цікаво, що у фільмі досить невиразно прописано образ титульного жіночого характеру – Каті. Ця дівчина – символ безликої жінки, яка служить засобом для повернення до первинного сексуального задоволення. Вона є просто сексуальним об’єктом – вона не творець, але теж літає. Вона непостійна, як будь-яке задоволення, вона зникає за економічним законом зменшення задоволення від споживання кожної додаткової одиниці товару.

Оскільки первинний сексуальний досвід неможливо повторити, всі наступні досвіди будуть лише символічним повторенням акту, то і досягти того ж задоволення неможливо. Людина постійно шукатиме новий замінник і ніколи його не знаходитиме.

Отож, головний герой картини «Райські птахи» спершу був типовим митцем-невротиком (замкнений у собі, дещо дивакуватий письменник-дисидент), але життєві обставини спровокували перетворення абсолютно соціальних симптомів неврозу на асоціальний психічний розлад – психоз.