Фільм, присвячений 900-літтю Михайлівського Золотоверхого

19 листопада в Культурному центрі кінотеатр «Київ» та 23 листопада на Першому Національному телеканалі відбулася прем’єра науково-популярного фільму студії «Віател» «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років». Режисер – Василь Вітер, сценарист – Галина Криворчук, оператор – Георгій Кривошеєнко. Фільм створено на замовлення Державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму України. Загальний бюджет стрічки – близько 280 тисяч гривень. Фільм оповідає про історію побудови, розквіту, руйнації і відродження Михайлівського Золотоверхого монастиря протягом століть (починаючи з часів Київської Русі й до приїзду в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія), а також про боротьбу за незалежність і автокефалію Української православної церкви.

Андрій Тарковський і Україна

«Три скалки дзеркала» – так називається повнометражний документальний фільм Альбіни Афоніної, прем’єра якого відбулася 16 жовтня в Будинку кіно. Фільм уже побував на МКФ «Золотий Витязь» і отримав там диплом. У фільмі висвітлено три епізоди про зв’язки Андрія Тарковського з Україною. Перший стосується родоводу – дідусь видатного режисера Олександр Карлович Тарковський мешкав у маєтку біля Єлисаветграда, був народовольцем, людиною високої культури. Захоплювався театром і одружився з актрисою з роду Тобілевичів. Тут режисер ретельно простежила документи і, оскільки меморіального будинку, де проживали Тарковські не збереглося, зняла інтер’єри сучасного помешкання в Кіровограді, де спілкувалась тогочасна передова молодь. Другий епізод присвячено перебуванню видатного кінорежисера разом зі своїми однокурсниками по ВДІКУ Василем Шукшиним та Ірмою Рауш (перша дружина Андрія) на практиці в Одесі. Саме тоді на Одеській кіностудії Марлен Хуцієв готувався знімати фільм «Два Федори», але ніяк не міг знайти актора на головну роль. Саме Андрій запропонував свого товариша Василя Шукшина, і так стартувала акторська кар’єра Шукшина. Нарешті детально показано третій епізод – спогади про зйомки «Іванового дитинства» поблизу Канева. Тут у пригоді стала розповідь Миколи Бурляєва, який, як відомо, знявся в головній ролі.

Визнання українських

акторів

На МКФ «Кіношок» (Росія, 2008) кращою чоловічою роллю було визнано роботу Сергія Романюка, який зіграв співробітника КДБ у фільмі Романа Балаяна «Райські птахи».

А на МКФ у Римі аналогічної нагороди удостоєно українського актора Богдана Ступку, який зіграв олігарха у фільмі «Серце на долоні» Кшиштофа Зануссі (спільне українсько-польське виробництво).

Нагороди фільмам студії «Кінематографіст»

«Нове кіно ХХІ» – так називається МКФ країн СНД і Прибалтики. Наприкінці 2008 року дипломи там одержали дві короткометражні стрічки студії «Кінематографіст»: «Мольфар» Лесі Моргунець та «Марія і Марфа» Наталі Петрикової.

Юрій Іллєнко «доповідає» апостолові Петру

5 листопада в київській книгарні «Є» відбулася презентація нової книжки українського оператора та режисера Юрія Іллєнка. Три томи «Доповідної апостолові Петру», що побачили світ завдяки тернопільському видавництву «Богдан», автор писав упродовж шести років. Спогади про власне неймовірно насичене (кіно)життя, а також про людей, які траплялися в ньому, й стали основою книжки. Та автор категорично відмовляється називати «Доповідну…» «мемуарами», пропонуючи натомість власне жанрове визначення – «роман-хараман» (себто художній, а не документальний, текст про події, що могли ніколи й не відбуватися). Що ж із написаного правда, а що вигадка – вирішувати читачеві, а оцінювати апостолові Петру (саме йому Юрій Іллєнко й адресує свою «доповідну» – як тому, хто знає абсолютно все про життя кожної людини, і його зокрема).

Другий том, «Межикнижжя», містить чимало ілюстрацій та світлин, зумисне поданих без коментарів чи текстівок; у двох інших томах є також режисерські зама- льовки й ескізи: все це витворює паралельний до текстового візуальний ряд, який не меншою мірою, аніж спогади про минуле, відображає світ автора.

На презентації, крім автора та його дружини Людмили Єфименко (актриса й, зрозуміло ж, одна з «персонажів» тритомника), були також Любов Голота (літературний редактор видання), видавець Богдан Будний та голова асоціації книговидавців Олександр Афонін.

Планувався також показ стрічки Юрія Іллєнка «Партитура Христа. До мажор» (1996, нагороджена спеціальним призом «Золотий Витязь» на 5-му МКФ у Мінську) про останню, за два місяці до смерті, зустріч автора з Сергієм Параджановим. Та обговорення виявилося настільки жвавим, що показ довелося відкласти до наступної нагоди: запитанням із залу й враженням перших читачів не було кінця…

Кіносвідчення

Серед мистецьких заходів, приурочених до 75-ї річниці Голодомору, в Українському домі відбулася ретроспектива документальних фільмів, названа «Кіносвідчення». Серед інших – і прем’єри. До таких належить «Хлібна гільйотина» (сценарій Євгена Шафранського, режисер Ігор Кобрин), «Пейзаж після мору» (автор сценарію Тарас Унгурян, режисер Юрій Терещенко), «Живі» (режисер Сергій Буковський) та ін. Було показано ігровий фільм «Голод 33» Олеся Янчука за повістю Василя Барки «Жовтий князь», знятий 1991 року.