Тарас Шевченко

Гоголю

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли – похилились

В кайданах… байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате…

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, за славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже: викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Цебто, бачиш,

Лепта удовиці

Престолові-отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміятися та плакать.

Рольф Гебнер, США:

«Специфіка художнього світобачення, як і народно-поетична основа його творчості, у порівнянні дають змогу зробити висновок, що Гоголь був для Довженка взірцем. <…> «Тарас Бульба» був для Довженка ідеальним прикладом народного епосу».

(Довженко і світ. Зб. – К., 1984. – С. 24)

Юрій Іллєнко, автор сценарію і постановник фільму «Вечір на Івана Купала» (1968):

«В основу нашого підходу до екранізації було покладено таке міркування: досить прочитати перше слово, першу фразу великого письменника, як ти входиш у незвичайний і стрункий світ – творіння розуму генія, а фільм – результат зустрічей у цьому світі».

(«Новини кіноекрана». – 1969, № 7)

Іван Драч, поет:

«Майже марсіанський пейзаж з величезним страшним яром дихає чимось рідним і знайомим. Чим? Таємничим Гоголем? Вітряними млинами дитинства? Тією стародавньою Україною, яку неможливо відтворити і яка таїться в глибині серця митця і так боїться необережного дотику? Порита ярами земля, далека в об’єктиві і часі – знаменитий гоголівський пейзаж, уже кінопейзаж. І якщо пасторальна ідилія першої частини вимагала присутності розкішної зелені, Дніпра, неба, – то жорсткі фантастичні акорди наступних частин відтворюють трагічний кіносвіт, споріднений духом з Ієронімом Босхом.

(Коли художник щедрий. Поетичне кіно: заборонена школа. – К., 2001)

Роман Корогодський, кінокритик:

«Найбільш істотно розробленим і змістовно багатим виявився історичний «штрек» <…> Зовні такий поворот теми може здатися свавільною забаганкою автора. Мовляв, підміна Гоголя власними медитаціями на історичну тему. Якщо глибше заглянути в сутність речей, то виявиться, що Іллєнко йде від Гоголя і за Гоголем, який вперто шукав місця у світовому історичному процесі для свого народу. Не відходячи від духу Гоголя, по-своєму відкрив його в новій якості».

(Глибокий екран режисера Іллєнка. – «Жовтень». – 1970, № 2)

Лев Аннінський, літературознавець, Москва:

«Всі ці сюрреалістичні пристрасті, місячні видіння, що змінюються відчайдушним буянням кольору, карликові вітряки, попи, що сидять зозулями на деревах, всі ці зелені, золоті, фіолетові та інші безодні – ніщо інше, як колекція картинок. Іван Драч писав, що фільм Іллєнка духом споріднений з Ієронімом Босхом. Не знаю. По-моєму, це не Босх, а вишитий гладдю чорний кіт з очима-гудзиками».

(Три звена. «Искусство кино». – 1971, № 9)

Михайло Блейман, кінознавець, Москва:

«Зануривши казку в історичну реальність, автори фільму, насиченого фантастикою, позбавили казковості його зміст. Навіть більше, домашнього, сільського, українського чорта, якого в іншій повісті Гоголя коваль Вакула тягає за хвіст, Ю.Іллєнко перетворив у символічний образ всесвітнього зла».

(Архаисты или новаторы? // О кино – свидетельские показания. – М. : 1973. – С. 516)

Януш Ґазда, кінознавець, Варшава:

«Уява Іллєнка нелегко піддається правилам, вона шалена, розбурхана, ніби барокова, з легкістю перетинає кордони реалізму, вдається до візій поетично-казкових, не- стримна у своїй метафоричності й символіці. Особливо виразно втілено це у «Вечорі на Івана Купала» за мотивами оповідання Миколи Гоголя».

(Cienie zapomnianych przodkou.// Sztuka na wysokosci oczu. – Film i antropologija. – Polska Akademia Nauk. Instytut Sztuki)

Вадим Іллєнко, кінооператор:

«Зображально-пластичний ряд фільму було розроблено спираючись на дві риси творчості Гоголя – буйну мальовничість і незбагненний сплав фантастики й реальності. Унікальний матеріал дозволяв розробити драматургію кольору <…> У фільмі існують і паралельно розвиваються кілька тем, виражених виключно зображально-пластичним рядом. Поліфонічне злиття цих кольорових тем, які у відповідні моменти працюють на драматургічно-смислові акценти, і утворює, на мій погляд, наскрізну кольорову драматургію зображального ряду фільму».

(Досвід роботи над зображально-пластичним рядом кінофільму «Вечір на Івана Купала». «Кіно-Театр». – 2002, № 3)

Висновок кваліфікаційної комісії семінару

кінооператорів СРСР, 1968:

«Роботу оператора Вадима Іллєнка у фільмі можна розглядати як антологію найкращих досягнень української операторської школи й поставити в один ряд зі світовими досягненнями операторського мистецтва».

Юрій Іллєнко, режисер, оператор, письменник:

«Вечір на Івана Купала» – це міфологічна історія України. Він з’явився тоді, коли про Грушевського відкрито не говорили, заборонено було».

(Доповідна Апостолові Петру).

П. Брюнель, редактор «Словника міфів у літературі»:

«Первісний міф народжується з таїнства буття й неможливості логічно його пояснити, йому притаманна, сказати б, абсолютна іманентність. Інший характер має міфологія пізніших часів, зокрема в літературі й мистецтві: тут міфотворчість набуває інтенційованості, а самий її акт тією чи іншою мірою стає усвідомленим і цілеспрямованим».

(Дмитро Наливайко. Теорія літератури і компаративістика. – К.: 2006. – С. 237)

Ігор Золотуський, літературознавець, Москва:

«История его литературного и житейского возвышения, почти скачка есть феномен, но для Гоголя естествен. Он естествен для его таланта и воли, а также незаурядного умения повелевать обстоятельствами».

(Гоголь. – М. : 2007. – С. 117)

Юрій Барабаш, літературознавець, Москва:

«Гоголь дивився на Петербург очима людини з національної окраїни. <…> У Гоголя немає Пушкінського замилування Петербургом, місто постає перед ним у вигляді «накиданих одне на одне будинків, гримких вулиць, киплячої меркантильності» <…> Розвиток гоголівського образу імперської столиці йде від природничо-метеорологічних спостережень <…> до містичного хаосу, де все дихає оманою, олжею, до жахливої загадковості міста-фантома, в якому владарює чортівня, де «сам демон засвічує лампи для того тільки, щоб показати все не в справжньому вигляді».

(«Коли забуду тебе, Єрусалиме...».– Харків. : 2001. – С. 42).