Проблема полягає в тому, що гіперфокальна площина насправді є сферою, і ніхто цього не помічав і не визнавав, а, між іншим така різниця надто промовиста в естетичних втратах кіно. Лише найдорожчі кінокамери мали не плаский кадр, а вигинали плівкою за допомогою спецрамки в малу сферу, дзеркально протилежну до тієї, що поза об’єктивом. Так само, як вербуальнізація олоїмів чи олоїмізація вербаріїв – ось головний дилемпрозорій семоніки, який мучить усіх семіозиків, засадничих на вимовній семантуальній дійсності, яку слід не лише озвучити, а й овідотнити. Філософеми окультного окультурення і його схиляння перед аксиономатикою позасловесних, ба позаозначникових визначень, рівень інтерпретуди бі-біморфефмних репрезентур, сумірність субстантабельних аспект аріїв сакруатики, хроноквазітропні азимути неофікційних знаннєвих креатораторіїв створюють новий тип людини-ludens, ба ludensis, яка хоче перебувати не в друкованому середовищі, а в слухоозираному. Ще Гейхер застерігав од тотального креатинізму, котрий ладен переродитися в креатокопірайтивізм, що панфлетогенізує в псевдопастишні векотралії. Чапекіанство! Міжферналітики, що переймаюится світописом, логопоезуючи прозо-провокації, позбавлені будь-якої критерики аж до заперечення гіперташизму. Чи здатна така фіктографія з її системономозністю опанувати мономезис? Сумнівно. Позаяк семюзисарій репрозетуючих цитатоколажоріїв насамкінець недобачають соціологік мегамедій, і це насамперед те, що може виволати недосвідомість. І навіть перенедосвідомість, ось які перспективи. Апріорика матрацо-матриксу, люмпен-люпінарійні, ба замтузневі сатирізофагні дуобінарні екзостиренції не слід плутати з езитетивними дидактами, екробонарні в своєму відчуженні. Адже очудження – це не просто значеннєве, ба значенніабельне палімпсестнабельне плагіастичне диструктурмарктичне означення першовзірців, це, насамперед додепроцесуарне анніабельне нонфернальне типотропне освідомлення оточення, яке ніколи не було шрифтовим. Брак чи недолік карпуляристики, відбір цитуарики соціонально гештальтують додедоконструктивним даруїзмам. Дедроіманація панромату піфіонарію ономастарних візій з її ґешефт-психологічними виявами протоюнгістичних соціонумів, аркиди дедуарик і плагітарій декорацій алітування усіх рівнів платонодеридансу, це прифохваний, зрештою, альтруаж індульгенетики. Жити й бачити! Аскетрономічні глосарики означеннєво антибіального штибу канабіогербавтичні за своїм походженням інтерфейсуально директерійні флопсофалістичним альциїдам. Унтервертні софтсофіїзми є нічим іншим, як прихованими пропейритиками. Отак еґзальгеренні рецибінації енклютують також і до малтимагічних систол. Систалізм яких передбачає, безперечно, своєю чергою, герболентні екслетарні вияви файномени дорматричні флешмобні вияви дефініцики.

Схологізм, навпаки, спокутував давній сукуборій, конкуруючи з конкубіційними пориваннями, сліпогомерівські тропи – ось найкращий пізній вияв його. Антисманіти таки здолали гноскосні гінекоандронні поредоподібні нікооцентричні аспектиди, ставши на шлях таврокатапсизизних баннеріад. Тож що? Сенсорабліка наріжневих хардорних айфонік за своєю сутністю є кракофологічними, піхтократність яких доводить, що відтягневтика від сакро-кіфішних харизмем є заперечабельним не лише протошумероїдних графоменталік, а й натурально виразним іблісісзмом, з чим хочу й вас усіх привітати, мої любі візео-відоарії.